Хтось із древніх класиків сказав, що все наше життя театр, а всі ми в ньому актори. Гострі на язик сучасники перефразували: «Якщо ми всі актори, то хто ж тоді глядачі?». А в мудрих головах деяких сучасників виникла блискуча ідея – в житті, як і в кожному театрі, мають бути режисери, постановники, художники, актори, які за свою гру і свій талант отримують «скромні» гонорари, та прості глядачі, що спостерігають за дійством і при тому платять за це гроші. І вже наймудріші вирішили стати режисерами нашого життя, а нам з вами, читачу, відвели місця в партері та на гальорці.
Приблизно так могли міркувати деякі обласні та наші рахівські районні керівники, які вирішили перетворити в театралізоване дійство всеукраїнського масштабу «відкриття» в Центрі Європи самовільно збудованого об’єкту – чи то колиби, чи то «гейзлика».

Хто пробував щось будувати, знає скільки потрібно зібрати погоджень різних служб та інстанцій, щоб збудувати а потім ще й «запустити» в роботу новозбудований об’єкт. Тож хто хитріший – будує «як вийде», а вводить в експлуатацію «як може». А чи знаєте, шановний читачу, як потрібно поступити, щоб самовільно збудований «гейзлик» ввести в експлуатацію? А дуже просто.

Даємо сценарій. Подію відкриття вашого «об’єкту» бажано приурочити до якогось великого державного свята – наприклад Дня Конституції, чи Дня проголошення державного суверенітету. День працівників лісового господарства, металурга, чи державного чиновника не підходить через мізерність масштабу. Та повернімося до наших керівників. З ними необхідно домовитись, щоб це державне свято на районному рівні проходило біля вашої будівлі. Чи то буде драма, чи комедія, режисери вирішать самі. Звісно, для цього потрібні декорації та реквізит – частину будівлі треба затулити сценою, розставити по колу щогли із європейськими прапорцями, розкласти лавиці із столами (відповідно з «гостиною»). Далі найскладніше. З допомогою «криші» запросити обласне керівництво, а якщо вдасться – то й самого Президента. А бо хоча б запустити «мулю», що Президент таки буде. Ну і, звичайно, не обійтись без особи духовного сану – бо якже без нього розпочинати святе діло.

А далі все піде як по маслу. Один, не здогадуючись, що йому підсунули, благословляє ваше «чудо» архітектури, інший, не відаючи що творить, - «освячує»! І всі питання зняті. Та й хто посміє питати, - подумали наші режисери, якщо благословляє «Сам»? А питань, принаймні щодо «гейзлика» в Центрі Європи, могло би бути багато:

- як цей об’єкт появився на самому «центральноєвропейському» місці в водоохоронній зоні р. Тиса та чуть не на проїжджій частині автодороги Мукачево-Львів;

- кому він насправді належить;

- яким чином районні пожежник, санстанція, відділ торгівлі та ін. надали дозвіл на початок роботи;

- на чиї гроші і чому державна дорожна служба виконувала роботи з благоустрою приватної території;

І наостанок, найцікавіше – такий спосіб «вводу в експлуатацію» тепер ввійде в постійну практику нового керівництва?

Режисери і постановники дійства передбачили все, крім одного – природного фактору. 16 липня, в День проголошення державного суверенітету, а саме в цей день все це відбувалося, гроза все зіпсула - розігнала високих гостей на Говерлі, тож вони не потрапили на комедію в Центрі Європи. Чемно відпрацював свій гонорар тільки блаженний – не дивлячись на дощ, таки «окропив» будівлю, зробив богоугодну справу, після чого гості, що не дочекались виступу Президента, допалися до трапези.

А мораль за сценарієм комедії така – хочеш красти, кради вагонами, хочеш будуватись самовільно, будуйся щонайцентральніше, бажано в самому Центрі Європи. І, боже борони, не забудьте на відкриття запросити щонайвищих державних чиновників.

Смішно, читачу? Якби ж не було так сумно.



P.S.

Зараз історія продовжується

Наш герой доділяє рішенням райради яку очолює вуйко ділянки,будує нові гейзлики,

і напевно збудує ще як мінімум який базар-

наприклад сувенірний.І все по одному і тому ж

сценарію.

Неможу зрозуміти чому це нікому нецікаво