Федір Ващук: "УжНУ сьогодні позиціонує себе як один із найпотужніших університетів Центральної Європи"

Без вікон, тепла і вбиралень, з дірявими дахами в гуртожитках та на навчальних корпусах, із букетом кримінальних справ щодо розбазарювання майна вишу, із сотнею мертвих душ, передостаннім місцем у рейтингу класичних університетів України й усього трьома тисячами гривень на рахунку – у такому жалюгідному стані прийняв рівно рік тому найстаріший університет Закарпаття нинішній ректор Федір Ващук. Каже, коли ознайомився з реальним станом справ, стало не просто страшно – поглинула депресія: як із цього вийти? Проте спільні зусилля, злагоджена робота колективу дали результат. Чого вдалося досягти, з якими проблемами боролися й на що чекати від УжНУ в майбутньому – наша передноворічна розмова з ректором.

«Без вікон і дверей – повна хата людей…»

– Федоре Григоровичу, коли ви йшли на посаду ректора УжНУ, знали, що вас чекає величезна кількість об’єктів у занедбаному стані. Наскільки побоювання відповідали реаліям, які постали?
– Звичайно, і я, і вся громадсь­кість області знали, що УжНУ, особ­ливо його матеріально-технічна, навчальна й методична база, у надзвичайно важкому стані. Але щоб дати реальну оцінку стану вишу, треба було безпосередньо ознайомитися з ним. Насамперед постало питання енергозабезпечення, комунікацій. До них досі не допускали нікого, ми чули про ситуацію лише з окремих повідомлень у ЗМІ, мовляв, то щось прорвало, то діти сплять у шубах у гуртожитках. Тобто громада бачила тільки зовнішні прояви реального стану справ, а коли я отримав доступ до всіх приміщень та документів вишу як ректор, то на певний час впав у депресію. Так, уже в перший тиждень роботи стало відомо, що для того, аби лише залатати (!) дахи треба 12 млн. грн.
– А котельні?
– Стан котелень, які обслуговують університет, взагалі вразив. Так, з’ясувалося, що котельня, яка обігріває гуртожитки №№4, 5 і навчальні корпуси, раніше обслуговувала ще десятки багатоквартирних будинків, потім вони від’єдналися і те тепло, яке виробляли тільки для будівель вишу, виявилося діамантовим. До того ж усі мережі проіржавіли, гріли вулицю. Інший жах: бойлерна система в підвалі гуртожитку № 4 ще 6 років тому вийшла з ладу; в результаті вода підігрівалася, але через несправні теплообмінники поступала не до душових гуртожитку, а в… водопровідну мережу міста! Втрати були колосальні!
Аналогічно катастрофічною виявилася ситуація з опаленням будівлі, де нині розташований ректорат та історичний факультет. Її опалювали з котельні на вул. Мит­ній. Через незаізольованість труб підігріта вода, рухаючись до корпусів, обігрівала чотири вулиці. Найболючішим було те, що на все це тепло йшли кошти, які сплачували студенти! І я вже не кажу про водопровід, каналізацію, електричні та телефонні мережі… Про туалети УжНУ окрему книжку можна писати!
– Оглядаючи нинішню ситуацію й порівнюючи її з тим, що ви змалювали, дивуюся, де вишукували кошти для ремонтів?
– На час мого призначення тільки боргів у вишу було 9 млн. грн., а на рахунку значилися 3 тисячі! Так виглядала економіка університету на вересень 2012 року, і було зрозуміло, що треба терміново щось робити. Перш за все ми з командою проаналізували, на що йде найбільше коштів. Фінансових резервів не було, серед року отримати додаткові гроші нереально. Кошти могли винайти лише за рахунок внутрішніх резервів. Звичайно, відгукнулося Міносвіти, коли ми подали інформацію про реальний стан університету. Додатково на стипендії нам виділили кількасот тисяч, на комунальні послуги 800 тис. грн. Але цього було мало, бракувало ще 3–4 мільйонів тільки на нагальні питання…
– Окремі обласні заклади робили енергозберігаючі паспорти, ви також пішли тим шляхом?
– Так, ми проаналізували режими витрат теплової та електричної енергії. Провели облік, зробили графіки, таблиці й побачили, що є об’єкти, які майже не беруть участі в життєдіяльності вишу, а на них витрачається багато коштів на енергозабезпечення. Оптимізували цей напрям: встановили прилади обліку, тритарифні лічильники, заізолювали тепломережі, здійснили теплоізоляцію основного корпусу, утеплили дах, техприміщення, замінили та засклили 2000 вікон. Відзначу, мене вразило, що в гуртожитку всі вікна загального користування були з одного скла! Не склопакети, а одне скло! Фактично, гріли вулиці. Перед цим учена рада прийняла рішення переформатувати навчальний процес, скоротити тривалість пари й так захистити студентів, їхнє здоров’я. Заходи дали результат.
Звичайно, постійно працювати в «пожежному режимі» неможливо, необхідні були системні зміни. Тому прийняли рішення про ліквідацію основних, найбільш збиткових енергопостачальних об’єктів університету. Уклали угоду зі спеціалізованою фірмою, яка встановила для вишу чотири котельні: одна забезпечуватиме новий корпус, друга 4 та 5 гуртожитки, третя 1–3 гуртожитки, остання змонтована на даху будівлі, де розташовані адмінприміщення та історичний факультет.
– Чи сьогодні вже можемо говорити про конкретну цифру енергозбереження?
– На березень 2013 року ми були без боргів. У цілому зекономили до весни близько 5 млн. грн.

«Мертві душі» по-університетськи

– Наскільки пригадую, роздутим виявився й фонд зарплати?
– Так, ми проаналізували його, порівняли в динаміці з попередніми роками й побачили, що при щорічному зменшенні кількості студентів фонд зарплати зростав швидкими темпами, і це без урахування планового підвищення рівня оплати праці. Зростання відбувалося за рахунок збільшення кількості працівників вишу. У результаті звільнили 112 «мертвих душ» обслуговуючого та адмінперсоналу, і жоден із них не звернувся з проханням з’ясувати обставини звільнення. Це були просто зараховані люди, а їхні зарплати йшли невідомо кому. Це близько 2 млн. грн. на рік. Економія для бюд-жету вишу – вагома!
– А яка нині ситуація з дещо скандальними справами? Маю на увазі квартиру та гектари землі, незаконно відчужені?
– На час мого призначення ректором низка справ перебувала на розгляді в різних судах або були порушені кримінальні справи, які стосувалися розбазарювання майна університету. Загалом незаконно відчуженими виявилися близько 20 га землі, житлові об’єкти балансовою вартістю понад 10 млн. грн. Наразі вже є рішення Верховного суду та інших інстанцій щодо повернення у власність вишу цього майна.
– Ви казали, що зі складанням бюджету були проблеми?
– Я б на цьому окремо зупинився – проблеми університету були й у вкрай непрофесійній підготовці пропозицій щодо бюджету та обґрунтування показників діяльності. Коли ми підготувалися й зробили показники, перевірили їх та обґрунтували, то міністерство на 2013-й тільки на комунальні послуги виділило на 3 млн. грн. більше, ніж торік. Ми вже могли менше коштів виділяти на цю статтю витрат, більше спрямовувати їх на розвиток.

Системні кардинальні зміни – нове життя вишу

– Які основні зміни ви б назвали в діяльності УжНУ за рік вашого ректорст­ва?
– Насамперед акцентую на ма-теріально-технічному забезпеченні вишу: за цей час, я вважаю, найбільшим досягненням тут є створення потужних телекомунікаційних комплексів, які дозволяють в онлайн-режимі одночасно комунікувати з 14-ма зарубіжними партнерами. Аналогів не має жоден університет України! Ми можемо зараз не лише проводити конференції, обмінюватися інформацією у відеорежимі, а й записувати інформацію, зберігати, відновлювати тощо. Такі системи встановлені в 4-х залах вишу.
Системною зміною для УжНУ стало приєднання ЗакДУ, тому що цей виш завжди мав кошти на розвиток, не був збитковим. Нам удалося відстояти на рівні Міносвіти, щоб бюджет ЗакДУ, а це близько 40 млн. грн., додали до УжНУ. В результаті, до прикладу, реконструкція ректорату та історичного факультету, створення трьох наукових музеїв відбулися за рахунок коштів ЗакДУ.
Також об’єднали кілька факультетів, оптимізували кафедри та навчальний процес, і в підсумку виявилося, що витрати на утримання нового потужнішого УжНУ менші, ніж раніше на два виші загалом.
Також завдяки приєднанню УжНУ отримав новий стадіон, спортзал, гуртожиток, електронну бібліотеку, сучасну бібліотеку з понад 200 тис. книжок та періодики. З’явився потужний факультет інформатики та інформтехнологій, додалося 500 сучасних комп’ютерних місць тощо. Так УжНУ з 26-27 місця в рейтингу класичних університетів України вийшов на 12-те.
Усе це сприяло зростанню іміджу, довіри до вишу, відповідно цьогоріч ми маємо суттєвий приріст кількості абітурієнтів: якщо торік в УжНУ було трохи більше 9 тис. заяв, а в ЗакДУ 5 тисяч, то після об’єднання – 19 тис. загалом, а не 14, як було сумарно в 2012-му. Збільшилася кількість заяв абітурієнтів із-за меж Закарпаття.
– Структурні зміни в УжНУ теж вражають…
– Почну з того, що на сьогодні в УжНУ визначені три пріоритети, схвалені й конференцією трудового колективу, і вченою радою. Перший – поглиблене вивчення іноземних мов протягом усього навчання. Друге – випускник повинен володіти інформаційними технологіями на достатньому рівні, і третє – міжнародні зв’язки університету, розвиток і визначення місця УжНУ в міжнародній системі освіти і науки.
У рамках цих трьох напрямів наразі здійснюємо зміни. Так, насамперед ми підняли статус факультету РГФ до Інституту іноземних мов. Плануємо вже в січні на вченій раді прийняти концепцію вивчення іноземних мов в університеті. Створили нові підрозділи, кафедри. Щодо міжнародної співпраці, то лише за цей рік підписали близько десятка угод про співробітництво з європейськими університетами та установами. Днями отримуємо 60 сучасних комп’ютерів у рамках реалізації міжнародних проектів.

Структурні зміни й амбітні плани

– Федоре Григоровичу, ще кількома словами окресліть, чого вдалося досягнути вишу в науковому сенсі?
– Якщо продовжити тему міжнародної співпраці, то відзначу, що тут УжНУ справді вирізняється. Так, лише за рік провели кілька десятків форумів, конференцій найвищого рівня. Підсумком роботи за рік стало те, що виш отримав найвищу нагороду в Украї­ні на виставці «Освіта і кар’єра 2013» – гран-прі у сфері міжнародного співробітницт­ва.
Про УжНУ стали більше позитивно говорити в Європі та Україні, до нас приїздять відомі вчені, виш позиціонує себе як один із найпотужніших університетів Центральної Європи. Якщо взяти коло діаметром 600 кілометрів із центром в Ужгороді, не враховуючи Львів та Будапешт, то серйознішого в Центральній Європі вишу за УжНУ немає. МОН визначило УжНУ координатором міжнародної діяльності в системі вищої освіти й науки України з університетами Придунайського регіону.
Ще одне досягнення – п’яте місце за сукупним показником публікацій, що входять до науково-метричних баз даних. Ми ділимо 3-5-місця за кількістю патентів та ліцензій. Це серйозний показник наукової роботи університету.
Цьогоріч в УжНУ встановлений діючий маятник Фуко, який є складною інженерною спорудою і вважається престижним надбанням будь-якого вишу світу. Ми стали третім навчальним закладом України, у якому він працює, і, сподіваюся, стане нашою новою візитівкою.
Крім того, цьогоріч зріс показник переможців студентських олімпіад, наукових конкурсів. У рази збільшилася кількість міжнародних і наукових публікацій студентів та викладачів.
Ще хочу сказати про таку важливу річ: я був шокований, коли у вересні виявилося, що в УжНУ з його величезним потенціалом не лишилося жодної ради з захисту наукових дисертацій! На сьогодні ми відкрили докторську раду з історії, знову почала роботу вчена рада з медицини. Відкриті ради по хімії, економічних та фізичних науках. У нас близько 600 аспірантів, шукачів та здобувачів наукових ступенів, і не мати своїх рад по захисту – це просто ганьба для такого університету.
Загалом наша стратегічна мета – статус дослідницького університету. Річ у тім, що національних вишів в Україні близько 120, а зі статусом «дослідницький» – лише 6. Тож хочемо потрапити до цього переліку. Це УжНУ цілком під силу!
– Яким буде бюджет 2014-го?
– Думаю, наступний рік буде непростим як для всієї держави, так і для вишу. Ми відчуваємо це через брак коштів у державі. Вперше університет має гроші на розвиток, але вони заблоковані. На початок місяця у нас було 17 мільйонів на рахунках, а непроведених коштів – близько 6 млн. грн. Якщо ці явища подолає­мо, то ми цілком можемо й надалі розраховувати на позитивну динаміку розвитку.
– Насамкінець, які головні події чи висновки з року, що минає?
– У першу чергу цей рік асоціюється з тим, що з найглухіших кутів при умілій організації, коли увесь колектив працює як одна команда, можна знайти вихід.
За 2013-й я виконав усі свої обіцянки, які давав напередодні виборів ректора, зробив те, чого й не обіцяв. Але це заслуга всього колективу, без підтримки я б не справився.
І третє – я відчуваю УжНУ й можу сказати, що за рік – це зовсім інший навчальний заклад за своєю ментальністю. Відбулися серйозні зміни, ми нині знаходимося на новій – «вищій орбіті». Рух заданий правильний, і колектив, у переважній більшості, йде в цьому напрямі.
Слід додати: ми відшукали й власне коріння. УжНУ є спадкоємцем закладу вищої освіти, що діяв на теренах краю з 1615 року, – колегії у Гуменному. Університет готується до відзначення 400-річчя зародження вищої освіти в нашому краї й 70-річчя його новітньої історії.
– У новорічну ніч прийнято загадувати бажання. Що задумав ректор?
– Усе дуже просто й звично: я прошу тільки здоров’я всім своїм близьким. Це найголовніше! А принагідно колектив УжНУ та студентів щиро вітаю зі святами – подальших спільних успіхів усім нам та нових звершень!

Наталія Петерварі, Віктор Лазорик