Горячий телефон Ua-Reporter.com 80930519555. Вы можете сообщить нам новость и прислать фото - MMS.

Димитрий Сидор: "К федерализации Украины мы готовы давно"

"Главная проблема в том, что, несмотря на все громкие заявления властей, Украина — недемократическая страна": О том, чего ожидают русины Закарпатья от предстоящих 26 марта 2006 года выборов в Верховную Раду Украины, рассказал в интервью корреспонденту ИА "REGNUM" председатель Ассоциации русинских организаций "Сойм Подкарпатских Русинов", депутат облсовета Закарпатской области Украины, протоиерей Димитрий Сидор, баллотирующийся на пост мэра г.Ужгород.— Возлагают ли русины какие-либо надежды на предстоящие выборы в Верховную Раду Украины? Чего вы от них ждете?



— Впервые появилась надежда, что русинский вопрос будет поднят на всеукраинском уровне. Блок Натальи Витренко "Народная оппозиция" вписал в свою предвыборную программу пункт о признании русинов, как национальности и поддержке нашего требования о самоуправляемой автономии в составе Украины согласно закону "О местном самоуправлении" и результатам референдума в Закарпатье 1 декабря 1991 года.

Помимо этого, ряд партий - СПУ, КПУ, БЮТ - в устной форме пообещали оказать нам поддержку.



— Перед каждыми выборами на Украине разные политики дают русинам обещания о том, что признают их права, а потом, придя к власти, забывают о них. Вы не боитесь, что вас опять обманут?



— Это правда. И Кравчук, и Кучма обещали признать права русинов перед выборами, и ни один из них своих обещаний не выполнил. Ющенко тоже заявлял, что "все дети имеют право говорить на языке своих отцов". В США он перед выборами обещал проживающим в Америке русинам, что признает права их закарпатских братьев и, так же не выполнил своих обещаний. Но у него еще есть немного времени для выполнения своих обещаний. В противном случае Ющенко так же, как и его предшественники, отправится на "свалку истории".

Русины Закарпатья сейчас в основном поддерживают блок Тимошенко и блок Витренко. Хотя региональные лидеры практически всех партий и предвыборных блоков в Закарпатье в устной форме заявляли о своей поддержке требований русинов. Даже "Наша Украина" выразила нам поддержку. Но выполнят ли они свои обещания после выборов - вопрос риторический. Главная для нас проблема заключается в том, что, несмотря на все громкие заявления властей, Украина - недемократическая страна.



— Что вы намерены предпринять в случае, если вопрос признания русинов после выборов так и останется нерешенным?



— Я не хотел бы сейчас об этом говорить. Очевидно одно - вопрос обострится до крайней степени, и противостояние будет еще более жестким.



— Ряд украинских политологов в последнее время активно обсуждает идею федерализации Украины, а некоторые региональные общественные деятели, например в Крыму, видят в этом путь к обретению территориальной самостоятельности в той или иной форме. Как рассматривают эту проблему в Закарпатье?



— К сепаратизму я отношусь отрицательно, потому что никому - ни России, ни Европе, ни Белоруссии, ни Турции - не нужно новое расчленение Украины. В Закарпатье сепаратизма нет. Войдя в 1946 году в состав Украины, русины Закарпатья поняли, что через Украину лежит их путь к единству со всем восточнославянским миром. Поэтому отделение от Украины для нас чревато тем, что нас поглотит какая-нибудь другая европейская страна.

Мы рассматриваем другой вариант. К федерализации Украины мы готовы давно. В Закарпатье условий для автономии и самоуправления существует гораздо больше, чем в любом другом регионе Украины. Осталось только одно - волеизъявление всего народа Закарпатья. То есть необходимо провести референдум по вопросу автономии Закарпатской области, чтобы потом никто не мог обвинить нас в сепаратизме.

Небольшая группа украинских националистов разыгрывает сейчас, за деньги, а не за идеалы, истерию вокруг идеи федерализации Украины, в том смысле, что федеративное устройство приведет к развалу страны. Хочу на это заметить, что здоровая семья не разваливается, жена не уходит от любящего мужа. Так же и государство, которое обеспечивает нормальное существование своим гражданам, не может развалиться. Поэтому PR-технологам из СБУ, которые проплачивают пропагандистские кампании украинских националистов, следовало бы использовать эти средства для консолидации общества и государства.

Что касается Крыма, то у него своя история: Крым подарили Украине в 1954 году...



— Но ведь и Закарпатье подарили Украине в 1946-ом...



— Разница тут в том, что Россия подарила Крым Украине и теперь ведет с ней об этом диалог, а русины имели в Закарпатье свое государство - Подкарпатскую Русь, и нас не просто подарили Украине, нас аннексировали, и факт этот до сих пор не признается.

Когда в 1991 году создавалось новое украинское государство, русины искренне верили, что это государство будет демократическим. Прошло 15 лет, а демократической Украины до сих пор так и не существует. Поэтому теперь, если после выборов Украина выразит свою готовность к федерализации, то мы в Закарпатье готовы к ней в первую очередь. Если же Украина посчитает, что она пока еще не готова к федеративному устройству, то пусть хотя бы Верховная Рада проработает мертвый закон "О местном самоуправлении", чтобы он начал, наконец, действовать.

Русины достаточно намучались и натерпелись за свою историю и в составе европейских государств, и в составе СССР, и в составе нынешней Украины. В течение последних 15 лет мы строили вместе с украинцами новое государство, и мы в нем - государственнообразующий народ, поскольку за пределами Украины нашего прежнего государства нет. Беда в том, что сознание украинских лидеров так и не доросло до менталитета закарпатцев. Они так и не поняли, что нельзя просто так хоронить целый народ и переписывать его историю.

Автономия необходима Закарпатью не только политически, но и экономически. Нам ближе и выгоднее торговать с Европой, чем, например, с городом Львов, который от нас отделяют 200 километров Карпатских гор. При этом мы выступаем и за добрососедские отношения и тесные связи с Россией. Перед русинами не должен стоять выбор между западным и восточным вектором развития, мы должны развиваться в обоих направлениях. Автономия Закарпатья - это также путь для пробуждения и роста самосознания русинов, для подготовки и воспитания собственных национальных кадров. Опыт самоуправления в рамках Украины может послужить впоследствии базой для более совершенных форм территориального образования.



— Отец Димитрий, вы сказали, что если после выборов в Верховную Раду Украины положение русинского населения не изменится, то "вопрос обострится до крайней степени, и противостояние будет еще более жестким". К чему может привести это противостояние?



— Думаю, что в этом случае в Закарпатье возможен "косовский вариант" развития событий, и произойдет это, я подчеркиваю, только по вине властей Украины, которые ведут себя как татаро-монголы. Если украинское руководство и дальше будет отказывать русинам в праве на самоопределение, то такая ситуация возникнет, и тогда я уже не смогу остановить народ.

Сам по себе "косовский прецедент" создал весьма болезненную ситуацию. Ведь Косово исторически принадлежит Сербии. Тем не менее, если Европа пойдет на признание независимости Косово, то, тем самым, она подаст пример и Закарпатью. Юридически мы будем иметь на это право, но я все же надеюсь, что до этого крайнего варианта развития событий дело не дойдет.



ИА "REGNUM"
Димитрій Сидор має власні "рецепти" розв’язання соціально-економічних проблем обласного центру Закарпаття
Димитрий СИДОР: "Мы надеемся на духовную и политическую поддержку России"
Ужгород: Конференция русинов решила обратиться в ООН об официальном признании геноцида русинов в период первой мировой войны
Закарпатські русини знову хочуть автономії?


Интернет-издание
UA- Reporter.com

Комментарии

Читатель аватар

ПРОТИВНО ЧИТАТИ... ЦЕ ГАВКАЄ ТА СОБАКА ЩО ПРИЮТИЛИ БУЛИ(САМЕ "ЩО" А НЕ "ЯКУ" - БО НА ІНШЕ ВІДНОШЕННЯ - СИДОР-СКОТИНА НЕ ЗАСЛУГОВУЄ) А ЗАРАЗ ЗАЙМАЄТЬСЯ СЕПАРАТИЗМОМ..ТА ЩЕ І ПОГРОЖУЄ "КОСОВСЬКИМ ВАРІАНТОМ".
І ЩЕ, МЕНЕ ЗАЦІКАВИЛА ФРАЗА "в устной форме пообещали " А ЗАДНІМ ЧИСЛОМ НІЧОГО НЕ ОБІЦЯЛИ??
ОТПИ..ИТИ ТЯ ТРЕБА - ТУДИ БУДЕШ ЗНАТИ!!!
А ВЗАГАЛІ-ТО - ТЕБЕ, ОТЧЕ, ДО ЛЮДЕЙ НІЧОГО ПУСКАТИ... ТРЕБА ЗАКРИТИ У БУДЦІ....А КОРМИТИ ЛИШЕ КІСТОЧКАМИ...ТОВАРИШІВ ТВОЇХ!

Читатель аватар

Анонім
24.02.06 (10:28)
Удкі будеш мордо хохляцька?Де ся взявісь в нашому краї?

Читатель аватар

26 березня покаже, чого варті такі сидори і їх "криша" - погорєлов, слобода, доктор і т.д. Я сподіваюсь, що реальна оцінка всіх подвигів сидора - це буде пару сотень голосів затурканих бабусь, які вірно ходять на його служби і слухають його "проповіді". Бо інші прихожани, хоч і ходять в його Собор, але мають свою голову на плечах і голосують своїм розумом. Якшо звичайно ще до виборів сидор не зніме свою кандидатуру на мера на користь погорєлова (який відсидів на зоні 8 років за хабарництво ще в радянські часи), або гісема (якого зараз активно піарить слобода з компашкою). Стільки ж мало набере і конотопська відьма Вітренко, яка поняття блідого не має ні про історію Закарпаття, ні про політику, ні про економіку, ні про релігію. А всі її розмови - піар. Згадайте, як вона з піною з рота бігала по Києву, коли Кардинал Гузар переїжджав зі Львова до Києва. Вона зробила демонстрацію проти цього - і цей мітинг - це пару дурних бабок з плакатами - це реальний її рейтинг.

Читатель аватар

pfr, подякував тобі за адресу. Виявляється на цю тему вільно говорить Львів, а наш ужгородський ексрекетир Онанім нічого не знає. Крайні болвани, дикарі безпросвітні. Тупі бездарі аноніми! Знову подивіьться, як серйозні люди сміло і чесно, відкрито займаються серйозною політикою, а ви балбеси лиш гавакаєте, не знаючи суті питань. Подаю вам про федералізм України позицію львівян:http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/10/27/10172/
Українська федерація? Чому б і ні!
Вести мову про федеративний устрій України у світлі подій, які трапилися в листопаді-грудні 2004 року, та ще й напередодні парламентських виборів, – справа невдячна і навіть небезпечна, оскільки можна наштовхнутися на звинувачення у провокаторстві, розкольництві, сепаратизмі й інших “смертних гріхах” з усіма подальшими наслідками.

Та, на моє глибоке переконання, публічну дискусію щодо адміністративно-територіальної структури нашої держави необхідно вести бодай тому, що це питання впродовж останнього часу перестало бути предметом винятково академічних кабінетних теорій, а переросло у площину цілком конкретних дій і закликів у деяких регіонах України.

Щоправда, дивує й обурює той факт, що заклики до негайного перегляду адміністративно-територіального устрою прозвучали з уст найвищих регіональних керівників, які, згідно з посадовими обов’язками, мали б відстоювати конституційні засади України як унітарної держави (до цієї тези повернемося згодом). Такий демарш заслуговує осуду й мав би стати предметом прискіпливого розгляду відповідних органів, проте схоже, що головні регіональні сепаратисти відбудуться лише легким переляком. Водночас потрібно визнати, що ці дії та заклики ніколи не набули б такого резонансу, якби не спиралися на настрої певної частини мешканців сходу й півдня держави. На це варто зважати, не приховуючи і не применшуючи масштабів таких настроїв.

Упродовж 14 років від часу проголошення незалежності нас змушують жити в полоні доволі хибної міфологеми, згідно з якою унітарна держава буцім сприяє об’єднанню та консолідації нації, а будь-які кроки в бік федералізму неодмінно ведуть до відчуження регіонів, сепаратизму та розколу. Тож звернімося до європейського політичного досвіду.

У конституційній монархії, якою, за Конституцією 1978 року, є Іспанія, починаючи з 60-х років минулого століття баскські сепаратисти ведуть запеклу боротьбу за створення власної держави. У 1967-2005 рр. унаслідок терористичних актів, організованих радикальними баскськими угрупованнями, загинули понад 800 осіб. Численні спроби розв’язати цю проблему політичним шляхом так і не увінчалися суттєвим успіхом.

Багаторічну історію мають напружені відносини між франкомовною та фламандською громадами Бельгії, також конституційної монархії. Фламандці, питома частка яких становить 55% загальної кількості населення країни, зокрема, не вдоволені засиллям французької мови в державних установах, діловодстві й освіті Бельгії та вимагають від держави активнішої й ефективнішої підтримки фламандської культурно-національної ідентичності. Тамтешні соціологи навіть вирахували періодичність загострення відносин – що 11 років.

Задля справедливості слід зазначити: Іспанія та Бельгія не є класичними унітарними державами, позаяк їхні адміністративно-територіальні одиниці (провінції) наділені багатьма правами та функціями, притаманними структурним одиницям країн із федеративним устроєм. У Бельгії цей процес зайшов настільки далеко, що існують навіть регіональні партії, чого немає в цілком федеративній Швейцарії.

Промислово розвинена північ Італії устами лідерів політичного об’єднання “Північна Ліга” приблизно 15 років тому вперше відверто заявила про наміри вийти зі складу Італійської республіки. Головний аргумент не вирізняється оригінальністю: північ, мовляв, вносить левову частку до бюджету держави, утримуючи таким чином здебільшого аграрний центр і промислово відсталий південь. Різницю між північними та південними регіонами активісти “Північної Ліги” пояснюють різним етнічним корінням мешканців: північани нібито не належать до італійської нації, а за походженням і ментал

Читатель аватар

Не погоджуюсь, але рекомендую почитати
"Українська федерація? Чому б і ні?"
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/10/27/10172/

Читатель аватар

Напрасно радуешься, сэр:
Мы возродим СССР!

Читатель аватар

Продовження...Різницю між північними та південними регіонами активісти “Північної Ліги” пояснюють різним етнічним корінням мешканців: північани нібито не належать до італійської нації, а за походженням і менталітетом ближчі до тірольського етносу, який має німецьке (германське) коріння. Звідси в них, мовляв, вроджена схильність до дисципліни, пунктуальності та працьовитості, на відміну від співгромадян із півдня.

Водночас європейські держави, побудовані на засадах класичного федералізму, – Німеччина, Австрія, Швейцарія, – демонструють дивовижну політичну, суспільну, економічну стабільність і високий рівень життя. Ба більше, серед найрозвиненіших, найбагатших та економічно найпотужніших країн світу, які традиційно посідають чільні місця в розмаїтих рейтингах, також чимало держав, заснованих на принципі федералізму, – США, Канада, Австралія.

Наведені приклади свідчать, що унітарність держави не завжди є запорукою єдності та консолідації, так само як і федеративний устрій не обов’язково веде до відчуження та розколу. Історичний досвід показує, що унітарні держави можуть існувати і за умов демократії, і за умов тоталітарного правління, натомість федеративні країни нормально функціонують і розвиваються лише на демократичних засадах. Федеративний устрій і тоталітарний режим – речі несумісні, надто тоді, коли федерація побудована не за територіальним, а за національним чи етнічним принципом. Прикладами таких безперспективних державних утворень можуть слугувати колишня югославська федерація “а-ля Тіто” й колишній СРСР. До слова, на цей слизький політичний шлях нині ступає і путінська Росія, дрейфуючи в бік централізації влади й обмежуючи демократичні права та свободи за умов федеративного устрою, зі значною питомою вагою не лише територіальних, а й національних структурних одиниць.

Та повернімося до України, яка, згідно з чинною Конституцією, є унітарною державою. Водночас до її складу входить Автономна Республіка Крим. Як кажуть правники, в цьому немає суперечності. Але постають питання про підстави її проголошення та статус. То чому саме Крим отримав статус територіальної автономії? Наголошую – не національної, а територіальної. Тобто колишня Кримська область чомусь отримала більше прав і можливостей у галузі місцевого самоврядування, ніж інші адміністративно-територіальні одиниці держави. За весь час чинності Конституції незалежної України жоден з її керівників так і не дав більш-менш зрозумілої, а головне – обґрунтованої відповіді на це запитання.

Хоча ні для кого не є секретом, що питома частка етнічного російського населення в Криму найвища серед усіх регіонів України, а присутність на його території російського ЧФ із розгалуженою інфраструктурою та особовим складом – громадянами Росії, дає ключ для розуміння логіки цього політичного ребусу. Тобто Кримська автономія, територіальна за формою та національна (російська) за змістом, задумана як такий собі російський анклав на території суверенної України, покликаний захищати та впроваджувати інтереси Росії в нашій державі. Це стало можливим завдяки проросійськи налаштованому тодішньому президентові (який, до речі, нещодавно публічно визнав помилкою підписання так званої “Біловезької угоди”, яка припинила існування СРСР, чим укотре продемонстрував свою політичну непослідовність), уряду та парламенту України і, на мій погляд, не без тиску з боку самої Росії.

Можна погодитися, що Крим, приєднаний до УРСР щойно 1954 року, має низку національних, історичних і культурних особливостей, обумовлених, зокрема, наявною там доволі численною громадою репатрійованих кримських татар і соціально-побутовими проблемами, пов’язаними з їхнім розселенням та облаштуванням. Але чому ж тоді статус автономії не запропонували, наприклад, у Східній Галичині, Північній Буковині чи Закарпатті – територіях, які були приєднані до УРСР у 1939-1945 рр., хоча загальновідомо, що світогляд, менталітет, господарський устрій і суспільні відносини в цих регіонах інші й досі відмінні від, умовно кажучи, “старих українських земель” не менш, ніж у випадку з Кримом?

За роки незалежності держава так і

Читатель аватар

Читай Онанім висновки львівян: Що отримає від цього держава? На мою думку, завдяки федералізації буде покладено край суперечкам між регіонами щодо інтеграційних процесів, культурної, мовної, освітньої та соціальної політики, оскільки вона більше не буде уніфікованою для всієї України, а це сприятиме поліпшенню політичного мікроклімату в державі. Відтак відпаде питання, хто кого “годує”, бо місцеві бюджети формуватимуть регіональні органи самоуправління, а в центральну скарбницю відраховуватимуть кошти пропорційно економічному потенціалу кожного суб’єкта федерації. Зникне взаємна недовіра між мешканцями сходу та заходу України – галичанам, які здебільшого є прихильниками європейської інтеграції, більше ніхто не нав’язуватиме непопулярних ідей про створення якогось ефемерного політичного об’єднання в рамках СНД та ЄЕП, а луганчани чи кримчани, натомість, матимуть змогу в межах загальнонаціонального законодавства більш інтенсивно і, сподіваюся, ефективно розбудовувати свої традиційні відносини зі східними сусідами.

Я переконаний, що за таких умов жоден сепаратизм нам не загрожує. Бо всі ми – гілки одного українського дерева. Так, багато в чому різні! Але сила та багатство саме й полягають у розмаїтті, а не в уніфікації. Цей принцип, перевірений часом, не раз доводив свою істинність і життєздатність. І ми, галичани, повинні це визнати. Російськомовність українців Донеччини чи Харківщини не є ознакою їхньої непатріотичності чи меншовартості. Вони також хочуть бачити Україну об’єднаною, але, на відміну від нас, у дещо іншому геополітичному форматі. Й не можна їм дорікати за це. Мудрість держави полягає в тому, щоб створити всім регіонам оптимальні умови розвитку – без тиску, диктату, примусу, економічного шантажу. Всі від цього лише виграють.

Маю надію, що погляди нашого Президента щодо концепції федеративного устрою України з часом трансформуються у більш помірковані. Створюється враження, що впливові політики ніяк не хочуть усвідомити різниці між цивілізованим, законодавчо оформленим федералізмом і сепаратизмом, ставлячи їх на один щабель. А ще переконаний, що дискусія стосовно можливості федеративного устрою держави (якщо її започаткують) аж ніяк не поставить під сумнів популярний нині лозунг: “Схід і Захід – разом”. Тож, на мій погляд, цю ідею не варто відкидати з порога, а ще більше не годиться маніпулювати нею і залякувати суспільство.

Іван Великий, Львів

Читатель аватар

Сидор вже давно готовий до розчленування України.Москва проплачує, а він радий старатися...

Читатель аватар

Сичиш як змія підколодна. Напевно так нічого й не читав. Така біда наша з гончими псами ужгородських бандитів. Я з інтервю вичитав інше: У Сидора є позиція проукраїнська, а не така, як в тебе ужгородська сліпото