Закарпаття — найбагатший край в Україні на ліси, рослинний і тваринний світ

І це закономірно. Землі лісового фонду сьогодні займають 52% від загальної території області, а запаси найціннішої у нашій державі деревини складають майже 20% від загальної кубомаси, що зростає в Україні.

Наша гордість — букові праліси, на які ми найбагатші в Європі, і вони занесені до світового реєстру ЮНЕСКО. Саме Закарпатська область є третьою в Україні по наявності природно-заповідного фонду. Особливістю лісів є те, що вони — гірські (понад 80% площ), які мають справді виняткову значимість в охороні навколишнього природного середовища. Це регулятор водного режиму, відновлювач кисню, храм любові, ріг добра і достатку, запорука екологічної безпеки.

Унікальна краса і таємниця рідних Карпат, різноманіття фауни, неповторні за своєю красою ландшафти — все це просто заворожує. Щоб зберегти це багатство для прийдешніх поколінь, закарпатські фахівці з року в рік, передаючи естафету, мудро, дбайливо і виважено господарювали в ньому.

Фраза, що кадри вирішують все, — наче писалася для господарів закарпатського лісу. Саме наш благословенний край і виплекав та дав світу ряд яскравих особистостей, які відомі далеко за його межа­ми. Вони народжувалися під смереками, любили і берегли ліси, садили і доглядали за ними як за безцінним скарбом.

Щоб підтвердити сказане, наведу лише кілька прикладів. Першим міністром лісової та деревообробної галузі України у період бурхливого розвитку лісового комплексу України (1968—1990 роках) був закарпатець із с.Кострино Великоберезнянського району Іван Грунянський. Він побив усі тодішні союзні рекорди перебування на цій відповідальній посаді, яку обіймав упродовж 22 років. Саме за його керівництва лісовим комплексом Україна досягла найбільших висот і обсягів виробництва, стала потужним галузевим комплексом із високорозвинутою лісогосподарською інфраструктурою в Карпатах. Першим заступником міністра і начальником управління капітального будівництва також були наші земляки з Іршавщини та Ужгородщини — відповідно Петро Дурдинець і Іван Герц, а першим лісовим академіком Національної академії наук України став наш земляк із с.Онок, що на Виноградівщині, Юрій Туниця, він працює ректором Національного лісотехнічного університету України — єдиного у нашій державі лісового вузу.

Та й обласний лісовий комплекс, а згодом і обласне управління лісового господарства очолювали завжди закарпатці, для яких ліс — це зміст життя.

Але кілька років тому сталося диво. Новий голова облдерж­адміністрації (уже, слава Богу, колишній), Олександр Ледида, який з’явився на владному Олімпі як керівник обласного партійного осередку Януковича, взяв і десантував у нашу область, а може, як подейкують, і продав посаду обласного начальника лісового господарства якомусь доволі молодому Ігорю Фізику з болотисто-торф’яної Рівненської області. Ясна річ, гірських лісів він не знає зовсім, специфіку ведення лісового господарства в горах — тим більше, як і самих горян. Цікава особливість, що людина без вагань покинула рідний край, домівку, родину і подалась у гори. Звісно, не за враженнями. Очевидно, за користю, бо на рівненських болотах росте тополя, вільха та інші малоцінні й дешеві деревні породи, а тут, на Закарпатті, площі густо засаджені дефіцитними та дорогими породами дерев, які мають високу ціну в Європі: явір, дуб, бук, черешня лісова, ялина тощо. Не знаючи, з чого почати, І.Фізик взявся господарювати по-своєму, добуваючи гроші, рубаючи зелене золото закарпатських лісів. І не в ході санітарних чи рубок догляду. За кордон вивозилася прекрасна ділова деревина у круглому вигляді. Як кажуть, губа не з лопуцька.

Це можна кваліфікувати як злочин перед природою і, зрештою, перед людьми, враховуючи екологічні наслідки такого господарювання, яке схоже на мародерство після війни.

Невдовзі депутати обласної ради, особисто її голова Іван Балога, спираючись на висновки вчених, спеціалістів, думку краян про таке лісогосподарювання, рекомендували на черговій сесії заслухати інформацію начальника обласного управління лісового та мисливського господарства про стан і рівень лісогосподарства на Закарпатті. Як результат — Ігорю Фізику висловили недовіру, яка мала призвести до подальшого звільнення з посади. Але рішення облради було проігноровано, І.Фізик далі залишився у кріслі. Та ще й отримав з рук О.Ледиди медаль «За розвиток регіону» та орден «За заслуги». Чудасія та й годі!
Та щоб не звинуватили нас у популізмі, наведемо кілька цифр і фактів.

Усупереч рішенню сесії обл­ради та ОДА про заборону вивезення за кордон із області деревини у круглому вигляді, із Закарпаття у 2011 році за кордон було відправлено 51,9% від загальної кількості заготовленої деревини. Крім того, вивезено 36,2% лісоматеріалів (як розпилений кругляк). Насправді це та ж лісосировина. Таким чином, усього було вивезено лісосировини без відповідної переробки 87,6% від загального обсягу заготовленої деревини. І продано за копійки. А тим часом услід за чудовою закарпатською деревиною у чужі світи з порожніми торбами, з позиченими грошима на квиток, залишивши сім’ю, помандрували й закарпатські заробітчани. Там прилаштувалися на деревопереробні іноземні заводи, де й переробляли ліс із рідних Карпат, усвідомлюючи, що через тиждень–два він усе ж повернеться до закарпатців, щоправда, у вигляді меблів, паркету, столярних виробів, їх іноземці продадуть нашим людям уже утричі дорожче.

Ось так «ґаздуємо». До речі, левова частка у наведених вище цифрах припадає саме на підприємства обласного лісового управління.

Для порівняння варто згадати таке: у 80—90-х роках минулого сторіччя в область для забезпечення потреб тоді дуже потужної меблевої та переробної галузі Закарпаття завозили із Сибіру до 300 тис. кубометрів деревини при власній рубці 1,5 млн. куб. м на рік. Нині ж при власній рубці понад 1 млн. куб. м на рік без відповідного меблевого виробництва та деревопереробки вивозиться з області по суті у вигляді сировини понад 87% від заготовленої деревини.

Сьогодні лише сліпий і глухий не бачить і не чує, що ліси в області вирубуються по-варварськи: краще вирубав, а гірше залишив.

До того ж при визначенні якості деревини, її сортименту і сортності хімічать, що називається, по-чорному: по документах вона — низькосортна, по факту — вищої якості. Саме на цьому в лісовій галузі й процвітає корупція. На доказ — лише одна цифра. За останній період вихід ділової деревини у лісовому фонді знизився майже вдвічі й склав у 2013 році десь 40% від загальної кубомаси. А років 10—15 тому цей показник складав: у хвойних порід — 80—85%, у дубових і букових — 50—55%. Штучне заниження виходу ділової деревини веде до корупції керівництва, а це вже, даруйте, — злочин.

Свіжий факт. Нещодавно спілкувалися з народним художником України, знаним у всій Європі Іваном Шутєвим. Він — пейзажист і часто виїжджає в гори малювати природу. За розмовою художник розповів: «Дорогою зустрів лісовоз, навантажений до краю бортів елітним буком. На лісосіці, де розташувався малювати, роздивився і побачив, що тут ростуть тільки криві та загниваючі букові дерева, а довкола — хлам. Сльози навернулися на очі. А малюю природу Закарпаття не одне десятиліття, тож бачив всякого, але такого ніколи. Я людина у віці — маю благословенних 80 років, і мені небайдуже, що залишимо нашим онукам у спадок: лисі гори, валютні борги, які сьогодні беремо у світі, чи густі, багаті ліси, які нам дісталися у спадщину від наших батьків?! Коли подумаю про це, серце обливається кров’ю»...

Погодьтеся, до крику душі великої людини не можна не прислухатись. Зрештою, такої ж думки про нинішнє лісогосподарювання на Закарпатті вчені, спеціалісти, екологи, біологи, та що казати — всі прості закарпатці, всі патріоти краю. Але пану Фізику і таким, як він, це байдуже.

Не випадково закарпатський Майдан цієї весни накинувся на цього чиновника з вимогою залишити посаду. У підсумку неборак так занедужав, що лікувався декілька місяців. Але Майдан вщух, гроші мають здатність закінчуватися, а на Закарпатті неймовірне середовище для зазначеного блага...

Ми, як корінні закарпатці, патріоти лісу, природи і рідного краю, які присвятили їхньому служінню все життя, переконливо просимо керівництво області, крайових депутатів, нардепів України від нашої області, лідерів Майдану невідкладно взятися за вирішення згаданих проблем.

Так, зроблено багато помилок у веденні лісового господарства Закарпаття. Їх виправити буде непросто, але можливо. Треба тільки хотіти та, засукавши рукави, працювати, ставлячись до природи, як до рідної матері, зберігаючи її як символ власної душі..

Микола БІГУН,
вчений-лісівник, кандидат наук, заслужений природо­охоронець України,
Василь КОМЕНДАР,
доктор біологічних наук, професор кафедри ботаніки УжНУ, Соросівський професор,
Михайло ЛАКАТОШ,
депутат обласної ради, екс-директор ДП «Берегівське лісове господарство», заслужений лісівник України