ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Розмова із Володимиром Смоланкою

    29 березня 2024 п'ятниця
    100 переглядів
    Володимир Смоланка

    Викроїти 60 хвилин у щільному графіку ректора УжНУ, візитівка якого не вмістить усіх поважних регалій, заслужених і зароблених за роки активної діяльності, вдалося непросто. Цінність цих, сподіваюся, не останніх, 60-ти хвилин – у враженнях, спогадах, емоціях…

    ПРАКТИК

    Наша остання тривала бесіда відбулася на початку чергового злету його стрімкої політичної кар'єри – Володимир Смоланка оголосив про готовність іти на вибори до Верховної Ради. 2012-й – рік останньої дипломатичної боротьби між демократами та авторитаристами, сповненої компромату, бруду, смороду. На цьому тлі талановитий лікар; визнаний Європою, менеджер, який створив у провінційному місті новітню клініку; публічна особа, із «шафи» якої опоненти так і не спромоглися дістати, бодай, одного скелета, виглядав воістину незаперечним лідером. Згодом, із міркувань, які усі експерти назвали єдино правильними, Смоланка зійшов з дистанції... І електорат з полегшанням видихнув: Смоланка оперуватиме у звичному режимі ...

    - Володимире Івановичу, думаю, не буду оригінальною, якщо висловлю жаль з того приводу, що адміністративна робота у вузі відволікає хірурга від справжнього покликання, на яке розраховують пацієнти…

    - Я оперую! Звичайно, адміністративна робота в Центрі нейрохірургії сьогодні перекладена на команду. Але складні випадки, що потребують хірургічного втручання, після всієї підготовчої роботи, проведеної колегами, залишаються за мною…

    - Але ж у добі все ще 24 години…

    - Довелося подбати про власний графік, не приховуватиму… Головний резерв у тому, що я зараз майже не займаюся оглядом пацієнтів. Найпотужніший – у справжніх командах в Центрі і в УжНУ, вони працюють як злагоджений механізм: кожний – на своєму місці, кожний зайнятий ділом, чітко розуміючи, що і як йому робити!
    60 хвилин привату. Необ'єктивне інтерв'ю із Володимиром Смоланкою (534)

    - Усе ж нині, погодьтеся, медицина, а особливо – сфера, якою опікуєтеся Ви, потребує серйозних реформ. Ми ж про них продовжуємо лише говорити…

    - Не можу погодитися на всі 100%... Але дієві і дійсні реформи потрібні Що потрібно зробити, якщо говорити про, як Ви кажете, «мою сферу»? Створити потужний інсультний центр. Ми зробили певні кроки у цьому напрямку, продовжуємо підготовку приміщення. І нині пацієнти обласного центру нейрохірургії та неврології мають можливість отримати адекватне діагностування та лікування згідно світових протоколів. Не секрет – до нас звертаються пацієнти чи не з усієї країни! На часі - необхідно акумулювати усі можливі засоби, не розпорошуючи їх - з тим, щоб ця послуга надавалася усім пацієнтам оперативно і кваліфіковано. Саме у нашому випадку рахунок іде не на дні і години, а на хвилини…

    - Є приклади такої організації роботи?

    - Я щойно повернувся з Казахстану, де вже другий рік читаю лекції, проводжу операції. Ви знаєте, попри певне упередження до східних сусідів, слід визнати: ця країна розвивається за «про європейським» сценарієм…

    - Не зважаючи на їх «проросійську» орієнтацію?

    - Це, я так думаю, особлива азіатська дипломатія… Навіть перенесення столиці до Астани – такий собі піар-посил про бажання будувати нову країну. І їм це вдається! Спадкоємці Чінгіс-хана зі здоровими амбіціями, дисциплінованістю і замаскованим, але не прихованим почуттям власної гідності – вони вже нині впевнено будують гарну країну. З цього варто брати приклад. Для мене ж це, окрім можливості обміну досвідом із колегами, відповідальна практика – 7 надскладних операцій на тиждень.

    - Здається, Ваші відрядження не в усіх викликають захват…

    - Давайте зупинимо закиди: усі закордонні «відрядження» здійснюються за власні кошти. А їхні результати – відчутні у розвитку зв'язків, контактів і появі реальних результатів для закладів, у яких я працюю, тут, в Ужгороді…
    60 хвилин привату. Необ'єктивне інтерв'ю із Володимиром Смоланкою (577)

    ПРАГМАТИК

    У велику політику, яку в нашій країні, на жаль, маючи цілковиті підстави, вважають справою брудною, Смоланка ступав обережно. Саме ступав... Не заперечував свою належність до команди, чесно виголошуючи своїм принципом уміння тримати слово і визнаючи неприпустимою рисою зраду. Старанно оберігав рідних, розуміючи – кожний його крок і вчинок, як у минулому, так і в сьогоденні, опоненти будуть розцінювати і коментувати, виключно, з позицій критиків і критикантів. Зважував кожне слово, пам'ятаючи – йому в цьому місті жити, попри політичні амбіції і менеджерські кар'єри. Саме тому стрімкий злет, зупинений самим Смоланкою на половині підйому, не відсторонив від нього прихильників і лише додав поваги...

    - Однією з причин, а згодом – і завданням для себе, погодження на роботу в УжНУ Ви свого часу назвали бажання запровадження у ньому європейських, партнерських стосунків. Активна міжнародна співпраця – один із шляхів?

    - Однозначно! Університет повинен надавати, у першу чергу, якісні послуги! Це – аксіома! Шляхи удосконалення: можливість заробляти і можливість стимулювати! Викладачі повинні бути зацікавлені у якісній роботі, студенти – прагнути вчитися у нашому університеті.

    - Ну, додаткові кошти – вирішення усіх проблем…

    - Так мова ж іде про те, щоб їх залучати! Перший шлях – залучення європейських грантів. Сьогодні ми вже працюємо над впровадження Рамкової угоди з дослідження та інновацій «Горизонт-2020», що дасть можливість інтегрувати вітчизняний сектор наукових досліджень у Європейський дослідницький простір. Укладення міжнародних договорів (а їх у минулому році – 16) дасть змогу обмінюватися фахівцями, студентами… Зрештою, зробить наш УжНУ відомим! Знаєте, імідж – не остання справа, а можливо, і першочергова. УжНУ має стати справді інтернаціональним закладом. Зрештою, зважаючи на його історію і географічне розташування – це неминучий шлях!
    60 хвилин привату. Необ'єктивне інтерв'ю із Володимиром Смоланкою (711)

    - Навчання студентів-іноземців – теж прагматичний хід?

    - Звичайно! Новий закон про вищу освіту значно збільшує фінансову незалежність вишів. Нині ми маємо дуже поважний спеціальний фонд, значним чином – завдяки й студентам-іноземцям. А це – і поліпшення матеріальної бази, і стимули для викладацького складу!

    - Можливо, вдасться позбутися «стимулів», у яких закидають не чистих на руку…

    - Якщо Ви натякаєте на хабарництво, то тут слід іти двома шляхами: достатнє фінансування, і, звичайно, виховна робота - студент повинен розуміти, що знання не купиш, а викладач – має думати про роботу і можливість її втратити! Загалом же мушу визнати, що професіоналізм команди вищої (проректори) і середньої (декани) ланок, а також більшої частини працівників – головне враження з приходом в університет. Це, окрім знань, люди, які готові працювати, удосконалюватися. Власне, той потужний потенціал, який дає всі підстави стверджувати про справжню європейськість нашого вишу!
    60 хвилин привату. Необ'єктивне інтерв'ю із Володимиром Смоланкою (695)

    - Якщо говорити про бажання учитися в УжНУ, то самого престижу, вочевидь, недостатньо. Студент повинен бачити перспективи…

    - Я скажу більше – не лише студент. Запровадження наукового парку Ужгородського національного університету – це не мрія, а необхідність! Науковці працюють над розробкою ідей… Будь-яка ідея має (чи не має) цілком реальну цінність, вимірювану конкретними цифрами. Для того, щоб її визначити слід скоротити шлях від ідеї до втілення. Навіть у Закарпатті є підприємства, які потребують наукових ноу-хау. Їх можуть запропонувати науковці. Конкретна співпраця із запитами і пропозиціями для наступної апробації на практиці – і моральний, і матеріальний стимул!

    - Усі ці наміри мають шанс бути реалізованими лише за умови мирного розв'язання подій…

    - На жаль, такими є реалії… Ми їх відчуваємо… Студенти зі сходу країни… Але не лише студенти – у нас вже працює професор Ігор Ярославович Тодоров, відомий фахівець з міжнародної політики. Уявіть: попри наші стереотипи про «східний» Донецьк – саме там працював перший в Україні Центр євроатлантичної співпраці! І заступник його керівника нині викладає в УжНУ! Або професор Генадій Олексійович Слабкий, директор Українського інституту досліджень Міністерства охорони здоров’я України. До слова – такі люди не лише піднімають імідж вишу, але й створюють здорову конкуренцію його викладачам, викликають прагнення рости, чи не так?!

    - Напевно, але ж для того, щоб престиж вишу зростав, і студенти мають бути неабиякі…

    - Боротьба за розумного і відповідального студента точиться в усьому світі. Для того ж, щоб за нього конкурували справді достойні заклади вже передбачено, як на мене, дієву систему. По-перше, освітня політика в країні буде спрямована на зменшення кількості закладів вищої освіти. По-друге, і це основне – встановлюватиметься жорсткий контроль за якістю освіти. Тепер ліцензування діяльності та акредитація буде здійснюватиметься в електронному вигляді, що унеможливить особистий контакт. А новостворене Національне агенство із забезпечення якості освіти буде відстежувати відповідність заявок і «претензій» на освітні послуги із їхньою реалізацією, проводитиме ліцензійну експертизу та акредитацію освітніх програм. Водночас це підвищує відповідальність вишів за якість надання ними послуг.
    60 хвилин привату. Необ'єктивне інтерв'ю із Володимиром Смоланкою (535)

    - Це – майбутнє, а нині, як я розумію, в УжНУ чимало проблем, з якими доводиться розбиратися… До речі, Ви особисто вже «обійшли» усі університетські володіння?

    - Ну, майже всі… Якщо говорити про покращенняматеріально-технічну базу, то нашим головним принципом є: якщо робити ремонт, то за принципом раз і назавжди. Тобто – братися за ділянку роботи таких масштабів, які ми можемо подолати якісно і остаточно, не займатися ретушуванням. Це стосується гуртожитків і аудиторій. Якщо ж ідеться про університетські бази, то до кожну слід розглядати «індивідуально». Приміром, славнозвісна чи, радше – сумнозвісна Скалка… Ви давно там були? Погоджуюся, ситуація – більш, ніж сумна. Проте констатація – перший крок. Для початку необхідно зробити транспортний міст, щоб можна було розвивати базу. А згодом – згодом це може стати місцем рекреації, серйозним спортивним центром. Уже розроблена, та оприлюднена проектна документація. Так, звісно, необхідні значні кошти. Знову повернемося до ідеї грантів. Більше того, голова Перечинської РДА, на території якого знаходиться цей, колись табір, цілком зацікавився ідеєю спільної роботи над відновленням інфраструктури. Безперечно, на умовах, взаємовигідних для наших структур.

    - Ще один, «резонансний» майданчик – скверик за ОДА, напроти ректорату…

    - Ідей, як ви пам'ятаєте, було чимало… Одна із них університетська площа, впорядкована, на якій ми, приміром, будемо проводити посвячення у студенти, чи вручатимемо дипломи кращим. Зараз ця, як і інші ідеї – у стадії обговорення із нашою університетською громадою. Як Ви розумієте, такі рішення слід приймати консолідовано, якщо ми, звичайно, не лише на словах будемо запроваджувати європейські стосунки в УжНУ…
    60 хвилин привату. Необ'єктивне інтерв'ю із Володимиром Смоланкою (712)

    РОМАНТИК

    Його непростий і, будемо відверті – успішний шлях, кожний етап якого відомий загалу, перебуває під пильним контролем і опонентів, і прихильників. Адже успішні люди в Україні викликають не тільки і не стільки захват, як заздрість, на жаль... Проте незаперечні факти: створення клініки європейського зразка за матеріальним і ресурсним забезпеченням; участь в політиці, не заплямована брудними оборутками, сумнівними, прихованими зв'язками; визнання громадою і світовою науковою і медичною спільнотою – хоча і викликають раз по раз заздрісні колкощі, змушують визнавати – Смоланка – явище непересічне у житті нашого краю. Саме через це новий етап – очільництво найпотужнішого у краї вишу – виликав черговий шквал резонансу...

    - Скажіть відверто, чому Ви погодилися на цю посаду? Амбіції?

    - Хм... Так, мабуть, і амбіції, і стимул... Для мене це – черговий виклик, який дозволяє рухатися вперед. Маючи менеджерський досвід, іти на керівну посаду вже легше. Звичайно, масштаби – неспівставні! Але ж і університет для мене – рідний. Тим паче – команда, про яку я говорив, додає впевненості!

    - А як сприйняли це рішення рідні?

    - Звичайно, я з ними радився. Скажу так: сприйняли позитивно.
    60 хвилин привату. Необ'єктивне інтерв'ю із Володимиром Смоланкою (725)

    - Вашу роботу щоразу розглядають через критичну «лупу». У цьому аналізі не завжди застосовуютьчесні методи. Пригадую, саме ця перспектива бентежила Вас у 2012-му...

    - А Ви знаєте, зараз якось... «шкіра загрубіла». Чи-то звик, чи-то припинив звертати увагу на критиканство. Саме на критиканство, наголошую, а не на критику.

    - А от Ви не справляєте враження людини, здатної на жорстку критику...

    - Я не конфліктний, так. Особливо, якщо йдеться про кадрові рішення. Тут доводиться сто-двісті разів подумати. Але маю Вас запевнити: про м»якотілість геть не йдеться: діло – понад усе!
    60 хвилин привату. Необ'єктивне інтерв'ю із Володимиром Смоланкою (719)

    - То ми можемо сподіватися на нові етапи у життєвій кар'єрі Володимира Смоланки?

    - Хто зна (посміхається)... Життя цікаве своїми несподіванками і... викликами. Вони не дають заскорузнути, зупинитися і заспокоїтися. І я на них чекаю!

    60 хвилин збігають швидко. Питань і, головно – відповідей, залишається ще більше! Я розумію, що наступна наша розмова, зважаючи на щільність графіка мого візаві, відбудеться, далебі, не скоро. Але чекатиму із терпінням і задоволенням. Адже впертість Смоланки, потужна харизма, яка раз по раз визирає з-за бездоганної ввічливості і добре тренованої витримки не вганяє в оману – він не раз дасть привід обговорювати, дискутувати і захоплюватися. Саме тому інтерв'ю із ним важко вважати об'єктивним... Щоб не обманювати ні себе, ні читача: м'яка сила цієї людини, його вміння тримати удар, зберігаючи гідність, і, звичайно, досвід, який допомагає людям реально жити – об'єктивно не можуть не викликати повагу. Чи не так?!

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору