Рада визнала вояків "Карпатської Січі" борцями за незалежність України

Верховна Рада ухвалила закон про правовий статус та вшанування пам'яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті, відповідне рішення підтримав 271 народний депутат.

Закон визнає борцями за незалежність України у ХХ столітті осіб, які брали участь в усіх формах політичної, збройної та іншої колективної та індивідуальної боротьби за незалежність України у ХХ столітті. Зокрема, ст. 1 цього закону визначено, що борцями за незалежність визнаються особи, які працювали органах влади Української Народної Республіки, включаючи Українську Центральну Раду, уряд Української Народної Республіки в екзилі. Також борцями за незалежність України визнаються особи, які належали до органів влади Української Держави (Гетьманату), органів Західно-Української Народної Республіки, Східно-Лемківської та Гуцульської Республіки, Карпатської України.

Окрім того, такими борцями за незалежність визнані військові, безпекові, інші мілітарні, воєнізовані або парамілітарні формування та частини вищезазначених органів, а також особи, які належали до Українських січових стрільців, Української Галицької Армії, Повстанчої армії України, Організації народної оборони «Карпатська Січ» — парамілітарна організація на Закарпатті в 1938–1939, оформлена 9 листопада 1938 з утвореної у вересні націоналістами «Української національної оборони» (голова Степан Росоха).

В листопаді 1938 утворилась Організація Народної Оборони — «Карпатська Січ» (ОНОКС), хоча перші січові загони ще на початку 1930-х рр. почав формувати Дмитро Климпуш з Ясіня. Вони були звичайними протипожежними і культурно-просвітніми товариствами, як і в сусідній Галичині. Не було і потреби створювати українські збройні сили паралельні чехословацькій армії, адже вона справедливо вважалася однією із наймодерніших і найбоєздатніших у Європі. Наприкінці 1930-х рр. різко загострилася міжнародна ситуація. Напади мадярських і польських терористів, антиукраїнська діяльність промадярської «п'ятої колони», бажання допомогти чехословацьким військам захищати територію краю, змусило уряд Авґустина Волошина прискорити процес створення місцевих збройних сил. 9 листопада 1938 р. в Хусті відбулися установчі збори ОНОКС, на яких було прийнято Статут організації.

На чолі організації стояла Головна команда: командант Дмитро Климпуш, заступник Іван Роман і штаб з осідком у Хусті.

Місцеві Січі з окремих сіл об"єднані були у районових командах, а ті знову підлягали командам округ, яких було 10: Хустська, Волівська, Тячівська, Рахівська, Іршавська, Свалявська, Середнянська, Севлюська, Перечинська та Великоберезнянська, вони проводили військовий і політичний вишкіл (кільканадцять тисяч членів).

Крім того були створені гарнізони Січі, які складалися з елементу, що прийшов служити з різних українських земель, головно з Галичини, Буковини та Надніпрянщини, і лише частинно місцевих людей.

У 5 постійних гарнізонах Карпатської Січі провадився нормальний військовий вишкіл, а частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції чи прикордонній сторожі. Проводилася також культурно-освітня праця серед населення (артистична група «Летюча естрада» під керівництвом Анатоля Демо-Довгопільського), видавався тижневик «Наступ» під редакцією С. Росохи).

Серед старшин та в постійних ґарнізонах була, крім місцевих, значна кількість галицьких українців (Зенон Коссак, Роман Шухевич («Щука») та ін.).

Після проголошення самостійності Карпатської України Карпатська Січ стала її національною армією (начальник штабу — полковник Михайло Колодзінський) і в березні 1939 року чинила збройний опір угорській армії. У цей час близько 2 000 її членів було під зброєю; кілька сотень з них загинули 13 березня 1939 року в боях з чехами, а потім — з угорцями.