Пострілами у серце закінчилося життя ужгородських Ромео та Джульєтти

На Кальварії, поряд з могилами знаних людей, могили десятків, сотень, тисяч могил менш відомих ужгородців. За кожною з них долі, часто трагічні. Про одну з них хотілося б розповісти дещо більше, бо у свій час цей випадок вразив усе місто.

Ужгородские Ромео и Джульетта…1892 рік. Ужгород, в якому налічувалося заледве 12 тис. осіб, був маленьким провінційним містечком, де всі знали один одного. Розмаїття в життя міста вносили офіцери й солдати місцевого гарнізону. Один з них, Гейза Шеффер із сусідніх Баранинець, який щойно закінчив військову академію, дізнався, що батька його коханої Агнеси Деметер переводять служити з Ужгорода в далеке місто Шопрон (на кордоні з Австрією). Перед обідом 3 листопада Гейза прийшов до Агнеси, яка саме збиралася до міста на закупи.

Молодий офіцер не відпустив кохану у місто, а привів її до свого помешкання. Минав час. Була вже 6 година вечора. Батьки дівчини й знайомі офіцера занепокоїлися їхньою відсутністю. Гарнізонний лікар А.Шюргер оглянув будинок Гейзи і помітив, що двері замкнені на ключ зсередини. В той же час до будинку на шаленій швидкості під'їхав кінний екіпаж, з якого вискочив мукачівський товариш молодого офіцера Степан Климко й показав листа, в якому Гейза писав, що хоче покінчити життя самогубством. Коли виламали двері, перед присутніми постала страшна картина: дівчина й парубок сиділи на постелі один біля одного, приперті плечима до стіни, з простреленими серцями, а біля них лежав револьвер.

Звістка про самогубство двох молодих людей, які так кохали одне одного, що не хотіли розлучатися й вирішили померти, щоб залишитися навіки разом, вразила все місто й кинула у розпач їхніх батьків. Похорон вирішили влаштувати спільно. Дівчину одягли в біле плаття нареченої, юнака — в офіцерську форму. Обидві процесії злилися біля будинку Гейзи Шеффера в одну і вулицею Другетів у супроводі величезної кількості міщан і військового оркестру вирушили на Кальварію. Тут ужгородських Ромео і Джульєтту поховали у спільній могилі, а присутні закидали їхні труни такою кількістю віночків зі стрічками, що коли під рушничні залпи могильну яму почали закидати землею, то не було чути звичного тупого стуку глини об труну…

Ще й сьогодні Гейза й Агнеса спочивають вічним сном на древній Кальварії, нагадуючи про вічне кохання.

Йосип Кобаль. "Ужгород відомий та невідомий"