І не сват, і не кум, і не брат...

Розвінчуємо слухи, які народилися на голому місці після недавнього кадрового призначення у міській освіті прикордонного Берегова.

І насправді, мова – про минулотижневе призначення у міській освіті начальником цього управління Едіти Золтанівни Бабяк, яке завізував міський голова Золтан Адальбертович Бабяк. Зауважую: помилки тут немає, можна навіть два рази усе перечитати, усе вірно – міську освіту очолила чарівна жінка та фаховий педагог зі стажем й із таким самим прізвищем, яке має берегівський мер. Отож, підводні течії у цій кадровій пертурбації не шукайте, не силкуйтеся в інших потугах, адже тут ніхто нікому не сват, не кум і не брат. У цьому кадровому рішенні – абсолютно випадковий збіг обставин.

Міське управління освіти існує з того часу, відколи Берегово отримало статус міста обласного значення. Першою очільницею, як відомо, була Марія Бубняк, яка зараз у освітянській профспілці начальникує. Відтак вона передала естафету талановитій Людмилі Токар, нинішньому секретарю міської ради. Але в силу певних об’єктивних умов сталося так, що й вона змушена була своєму «заму» Мар‘яні Пилипенко поступитися – ця жінка-педагог також гідно «пройшла» кількарічний начальницький марафон. Свідчення цьому те, що освіта нашого прикордонного містечка живе, діє та працює, ще й непоганими результатами нас радує-дивує. На цьому нещодавно мав честь наголосити міський голова Золтан Бабяк, вручаючи, образно кажучи, керівний жезл цієї освітньої установи своїй однофамільниці Едіті Бабяк.

Отже, відтепер ця колишній заступник пані Пилипенко (остання в цій установі очолить методкабінет) найголовніша у вчительсько-освітянському сімействі нашого містечка. Та, замість, здавалося радісних оплесків, щирих побажань, що така серйозна жінка із дипломом Дрогобицького педагогічного інституту постала біля цього керма, посипалися досить дивні, дошкульні в тому числі, коментарі. Хтось ущипливо кидає фрази, мовляв, чи то сестра, чи то кума, чи то сваха, а окремі особи уїдливо «сиплють» жару, мовляв, не просто односельчанка, але ще й сусідка з Яношів і мало чи не сестра стала на чолі берегівської освіти. Звісно, можна увагу не звертати на такі вислови та звороти, але й слухати різні нісенітниці не хочеться. Цим коментарем хотілося б тему закрити раз і назавжди. Як може бути пані Едіта сестрою мера, коли він Адальбертович, а вона Золтанівна? У сім‘ї в Яношах пан Золтан виховувався один, а пані Едіта росла з сестрою в сусідньому Балажері. А про те, що він призначив свою дочку, як дехто теревенить, і говорити навіть зайве. Мер має доньку, але вона ще шкільного віку. Отже, й тут опоненти влучили мимо цілі.

Зізнатися чесно, мені, журналісту зі стажем, імпонує, коли критикують, драять за недоліки, пишуть чесно про мінуси, недоробки та хиби. Та коли «розносять» так собі, від нічого робити, бо нині вчиняти це модно, злість бере від таких суджень, оцінок, думок. А ще коли «пісеньки» однобокі – то це і взагалі нікуди не годиться. Так було з пам‘ятником воїнам-визволителям у центрі міста (площа Героїв), так виходило з багатьма іншими проектами, де міська влада докладає зусилля, аби їх вирішити якнайкраще та якнайшвидше. А критикани стоять напохваті й готові у пищалі сурмити, аби лишень нашкодити, напаскудити та вадити добрій справі. Тож коли зчинився галас із приводу призначення Едіти Бабяк, я одразу зателефонував і «напросився» на зустріч, аби розкласти всі крапки над «і». Розмова не тільки клеїлася, а виявилася плідною, корисною, зичливою і теплою.

Приємно було почути з вуст цієї серйозної жінки, що я став не просто першим журналістом, а й і взагалі відвідувачем номер один, з ким вона «сіла» за стіл у службовому кабінеті. Отже, дебютне запитання було таким, чи правда, що вони із мером Золтаном Бабяком родичі, бо в місті про це не говорить тільки лінивий? Це те саме, коли торік тренером ФК «Берегово» став Мирослав Бабяк, і всі миттєво кинулися до мера Золтана Бабяка, мовляв, що за чоловік, звідки родом, чи розбирається у футболі тощо? Виявилося, що з міським головою вони просто однофамільці: тренер народився в Ужгороді у 1975 р., а керманич нашого міста на ноги ставав у чудовому селі Яноші на два роки раніше.

«Я чекала на таку реакцію громади, що й закономірно, адже маємо із Золтаном Бабяком однакові прізвища, – мовила в інтерв‘ю Едіта Золтанівна. – А нині коли шукають різного роду приводу, аби насолити, необхідно людям дещо роз‘яснити. Отже, він – не просто мер, а один із лідерів угорськомовної громади, керівник прикордонного Берегова, тобто постать на Закарпатті знакова. Але мушу всіх гірко розчарувати – ми навіть не є односельцями, адже він із Яношів, а я народилася у сусідньому селі. Щоправда, до школи ходили однієї, але я трохи старша та навіть не пам‘ятаю його ані в дитинстві, ані юнацькому віці, ані коли парубкував. Він був молодший, тож увагу на нього не звертала. Тим паче, що дороги наші розійшлися у різні боки та в різні часи, адже я пішла вчитися у Дрогобич у 1986 р., коли він до школи ще ходив. А коли він освіту вищу у Києві здобував, де опісля певний час працював, я вже з дипломом про закінчення педагогічного інституту повернулася додому та влаштувалася у Яношівську загальноосвітню середню школу. Резолюцію на заяві про прийом на роботу ставив тодішній директор цього навчального закладу Степан Медвідь, який згодом запропонував мені працювати у районному управлінні освіти (2001 р.), де начальникував до своїх подальших кар’єрних злетів…»

Відтак моя співбесідниця детальніше розказала про свою роботу в білому домі на вул. Мукачівська, де пройшла шлях від методиста до заступника начальника управління. І тільки нещодавно "перебралася" працювати у міське управління, коли в ньому урядувала М. Пилипенко. А щодо знайомства із З. Бабяком, то, звісно, побіжно з ним була знайома й раніше, але тільки зараз спізналася дещо ближче. Одним словом, ця проблема не вартує навіть виїденого яйця. Головне, що знайшлася фахова особа, досвідчена, яка без боязні, сміливо взяла на себе таку відповідальність. Бо і насправді, хіба мало однофамільців займали чи займають високі посади? І тоді одразу лунало кумівство, земляцтво тощо. А коли довідувалися, хто й ким кому приходиться, то лаялися, вибачалися й навіть ...сміялися.

З історії різних епох і періодів відомо багато фактів, коли особи, які займають відповідальні посади, мають однакові прізвища. Зокрема, на Закарпатті, крім губернатора Г. Москаля працював ще один Москаль – на ім‘я Микола, але той займався облаштуванням доріг: спершу на Ужгородщині, а потім у всьому Закарпатті. А скільки маємо людей із прізвищем Тимошенко – не порахувати. Вони теж ніякі не родичі, просто однофамільці. Що стосується Л. Кравчука – це прізвище також вельми поширене в країні. Коли він був Президентом, то представниками глави держави на місцях також працювали 5 чи 6 Кравчуків. І ніякі вони не родичі, просто збіглися в часі ці історико-етимологічні нюанси. Якось жилося та працювалося. Що було робити в радянські часи з Івановими, Поповими, Сусловами, а нині з Шевченками, Олійниками, Омельченками? Їх тисячі по Вкраїні. То чому не можуть займати посади люди, які є носіями такого колоритного прізвища, яка Бабяк? Приміром, свого часу Іштван Гайдош був головою РДА, а Ельза Гайдош очолювала Фонд комунального майна. Він мав яношівські корені, а вона жила у Н. Реметах, звідки на роботу в місто доїжджала щодня. Спершу всіх дивувало, як це родичі можуть працювати у одній команді? Але потім такий феномен перестав інтересувати, коли автор цих рядків зробив інтерв‘ю та розклав усе це по поличках.

Аби розвіяти небилиці та слухи, я таки поцікавився, що про це призначення думають берегівчани? Екс-депутат облради Степан Медвідь вважає, що мер учинив правильно, адже новий керманич міської освіти вельми людяна, розумна, щира та сумлінна. А щодо її фаховості – то тут, без сумніву, п‘ять балів. Колишній директор Мужіївської СШ Ернест Чейпеш також добре знає цю жінку, він вважає, що проколу з боку мера немає – пані Едіта коректна, зичлива, ввічлива та виважена. Якщо когось і викличе до себе, то коліна перед начальницькими дверима трястися не будуть. Ще ученицею Яношівської ЗОШ пам‘ятає її учитель української мови та літератури Анатолій Кордонець. І тоді, і зараз сумлінності, чесності, людяності, інших позитивних рис характеру їй не позичати. Про організаторські здібності розказала колега по роботі Світлана Чирибан. Вона підкреслила: Едіта Золтанівна, з якою працювала останній період, показала себе тільки з позитивного боку. З нею досить легко освітянсько-вчительські висоти штурмувати, адже проблеми цієї сфери в місті осягнула назубок.

...Непомітно спливли 30 хвилин нашої розмови, тож на прощання запитую, яке перше розпорядження на своїй новій посаді вона вже встигла підписати? Без роздумів відповіла: залишила свій начальницький автограф на документі про призначення директора ЗОШ № 5 Олександра Фатулу, який на цій посаді змінив Андрею Дзерин. Що цікаво, обох із цим призначенням поздоровив мер Золтан Бабяк, який начальнику управління освіти ані брат, ані кум, ані сват і навіть не родак.

Михайло ПАПІШ