ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Навіщо Африка, коли є закарпатська Хустщина? (ФОТО)

    28 березня 2024 четвер
    103 переглядів
    На Закарпатті є і страуси, і буйволи, і плямисті олені...

    Закарпатська Хустщина - один із найбагатших на екзотичні тварини район краю. Тут на невеликій відстані одна від одної діють три ферми - зі страусами, плямистими сибірськими оленями та буйволами.

    Непримхливі африкансько-українські птахи

    Найближчої до «цивілізації» і до маршрутного сполучення розташована страусяча ферма. Кілька гектарів площі, де живуть африкансько-українські птахи, - у невеликій вуличці з правого боку при виїзді з райцентру Хуста у напрямку села Іза.
    Колись, коли ферма лише почала діяти, подивитися на страусів через огорожу можна було задурно. Зараз же вхід сюди для дорослих коштує 25 гривень, для дітей – 15. Нині страуси вже є у багатьох закарпатських селах. Але завіз їх вперше до Хуста ще у 2002 році місцевий житель Василь Перец. Африканських птахів не без проблем із «розмитненням» чоловік привіз із сусідньої Словаччини. З того часу і бере початок популяція українсько-африканських страусів…
    Побачивши відвідувачів, птахи-велетні одразу підбігають до огорожі вольєра. Мабуть, знають, що туристи частуватимуть їх чимось смачним. А пригощати їх можна і хлібом, і яблуками, і навіть нашвидкуруч зірваним жмутом трави... Чоловік, який проводить екскурсію фермою, розповідає, ці птахи їдять практично все, навіть свій послід і каміння. Ростуть до двох метрів, і можуть важити до 150-170 кілограмів. Мають чудове пір’я, яке використовують для прикрас, шкіру, з якої роблять взуття, і смачне дієтичне нежирне м’ясо. Жир страусів використовують у косметології.
    Саме у страуса найбільші очі серед тварин, що живуть на суші. Швидкість, яку розвивають ці птахи, може сягати 70 км/год, а ширина кроку під час такого бігу сягає чотирьох метрів! Зазвичай страус харчується рослинною їжею - плоди, квіти. Але не гребує також поїданням дрібних тваринок (гризунів, комах, недоїдки хижаків). Денна норма їжі для страуса становить близько трьох кілограмів сухої речовини.
    Живуть ці птахи понад 40 років. Голову у пісок вони насправді не ховають. Мають дуже міцні ноги з двома пальцями, удар якими має силу до 150 кг. Одне страусяче яйце – як 36 курячих, а за смаком вони майже не відрізняються. Страуси несуться влітку, в іншу пору року яйця неможливо дістати. Для того, щоб зварити одне яйце, необхідно більше години. Шкаралупа досить міцна, тож часто використовується для сувенірів.
    Неподалік страусячого вольєра поселили маленьких страусят. Їх годувати заборонено. Траву пташенята ігнорують: ліниво ходять між кущами кропиви та іншого бадилля. Біля них улюбленці туристів – віслючок і малесенька косуля.

    Пантова ферма сибірських оленів

    За 8-10 кілометрів від страусячої ферми, у кінці села Іза, відомого на всю Україну лозоплетінням, розташована оленяча ферма. Вона – єдина не тільки на Закарпатті, а й в Україні. Цю оленячу «резервацію» створили ще 1987 року після ліквідації колгоспу. Тоді сюди завезли перших плямистих оленів із далекого російського Сибіру. Сторож розповідає, 2003 року оленяча ферма отримала своє друге життя. Її викупив місцевий приватний підприємець, який використовує ферму з метою добування пантів та має додатковий заробіток із туристів.
    Вхід до цієї ферми коштує 20 гривень за дорослих і 10 – за дітей. Тут сибірські плямисті олені живуть на величезній площі, близько 60 гектарів. Зараз улітку олені особливо красиві – мають яскраве руде забарвлення і гарні панти (роги). Взимку, як правило, оленів пантують, тобто зрізають кінчики рогів і відправляють на фармацевтичну переробку. З настанням холодів шкіра тварин тьмяніє - до сірого кольору. Загалом у масштабному вольєрі понад 120 оленів. І лише один зустрічає гостей при вході. Це – ручний самець, який охоче дозволяє себе гладити. Не любить лише, коли турбують його роги. Будучи на фермі, вдалося спробувати на дотик оленячі панти. Вони – м’ягенькі, мають так само яскраво-помаранчевий колір. Аби погодувати оленів, тут окремо треба купувати сухарі.
    Ще на фермі ліниво сидить старий віслюк. Однак сторож не радить до нього підходити. Каже, що може вкусити або вдарити копитом…
    За невеличкими слідами від зрізаних рогів можна впізнати самців. Вони більші: висота з метр із гаком, довжина тіла до 180 см, а вага – приблизно центнер. Самки безрогі, дрібніші. Роги за кілька місяців відростають: коли холодно – повільніше, якщо тепло – скоріше. Пиляють їх наприкінці липня – на початку серпня. При цьому «досвідчені» олені зазвичай уже й не пручаються, а молоді кричать. Спиляні панти ферма здає на фармацевтичну фабрику в Тернопіль. Тепер сировину забирають машиною-рефрижератором, а раніше – звичайною. Панти просто подрібнювали й заливали 50-60-градусним спиртом…

    Кремезні буйволи – великі чистьохи

    Після оленячої ферми прямуємо ще 10 кілометрів до буйволячої, що у селі Горінчево Хустського району. Тут у самому кінці поселення звертаємо з центральної дороги у провулок - на ферму під назвою «На току». Окрім буйволів, тут є ще 14 видів диких і свійських тварин та екзотичних птахів. Ферму облаштували нещодавно. Спочатку, як і багато закарпатців, розводили овець. Потім завели буйволів і пішло-поїхало…
    Перед фермою нас зустрічає професійний екскурсовод, приємна дівчина Аня. Її послуги коштують 25 гривень з дорослих. Дівчина роздає всім хліб для годівлі тварин. Спочатку показує вольєр із екзотичними курами. Серед них кілька пав, індиків та дика качка. Окремо живе пара диких кабанів. Вони мають природну резервацію з каміння і калюж, як на волі. Незабаром у них буде поповнення. У наступному вольєрі – олені й косулі. Серед них лише один – ручний. Решта лякаються людей і «намотують» кола по всьому периметру свого «дому». Косуль годуємо кукурудзою.
    Окремо пасуться буйволи. За ними цілий день доглядає місцевий пастух. Кремезні тварини зовні дуже спокійні та врівноважені. Аня каже, що їх можна гладити і годувати. Однак до нас підходять не всі. Серед усього стада вирізняється самець, який важить з тонну. Його побратими якось дивно на нас дивляться і шукають хліб у наших руках. Ось один помахав головою, струшуючи з себе мух. Враження таке, ніби тварина хоче вдарити. У такий момент хочеться якнайшвидше опинитися від буйволів десь подалі... З усіх тварин саме буйволів доглядати найважче. Кожного року потрібно двічі обробляти їх спеціальним розчином від кліщів, тримати у чистоті та порядку. Адже ці тварини, попри свій грізний вигляд, є великими чистьохами.
    Буйволи мають дуже корисне цілюще молоко, хоча дають його у 5 разів менше, аніж корова. Приблизно 50-60 років тому на Закарпатті буйволів тримала кожна п’ята селянська родина. 20 років тому їх залишилося близько 850, а зараз – всього 60-70 особин...
    Окрім екзотичних тварин, на Хустщині є старовинні дерев’яні церкви та млини, термальні води і старий замок, і село Олександрівка, де добувають ропу... Обов’язково поїдьте – і побачите усі ці цікавинки на власні очі!
    Павло БІЛЕЦЬКИЙ

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору