Висоцький, котрий окрилював і виправдовував численні життя

Цього тижня в обласній бібліотеці імені Ф.Потушняка, що на проспекті Свободи в Ужгороді, пройшов за наповненої зали вечір пам’яті співака і кумира багатьох поколінь Володимира Висоцького.

Був В.Висоцький за життя і в Ужгороді в однойменному готелі. Там пройшов негласний концерт з невеликою кількістю осіб у номері, де той зупинився. Це залишилося в пам’яті наших краян. Недарма ж до цього вечора був підготований фільм «Слідами Висоцького». Авторами його стали Олександр Сусік, котрий узяв собі хитрий псевдонім Шон Горонглаб, а також філігранний оператор Ласло Балог.
Фільм, який присутні продивилися найперше, вдався. З нього дізналися чимало нового про нестандартного співака, що зумів стати яскравою зіркою на пісному радянському одноманітному тлі. Скажімо, що він знімався в місті над Ужем ще й у фільмі «Кар’єра Діми Горіна». Чудово трактував у фільмі творчість актора, поета і композитора ужгородець Михайло Буланов. Твори Висоцького прочитала молодь — Андрій Колесник і Улянка Несюх. Виступали знані барди Роберт Голованенко, Сергій Соболь. Перший був і героєм фільму, мав честь ходити по Радванці, де колись особисто міряв пилюку пішки Володимир Семенович.
—Прямим противником радянської влади Висоцький не був, — сказав історик Сергій Федака, — але його чули між рядками. Це почули. Цим він і цікавий.
Дивовижно (бо щиро) виконав пісні Висоцького, який би мав у цьому році 79, фізик Володимир Симулик. Пісню «Я не люблю» більш модерно виконали Ігор та Мар’ян Кравченки. Педагог Люба Голованенко і її діти теж порадували сприйнятливого слухача виконанням різних творів.
…Володимир Висоцький окрилював багатьох людей, які не змогли так виявити в той час свої особистості — не наважилися, не змогли. Але співпереживання з людиною рішучою і талановитою зробило додатковий духовний акцент у їхньому функціональному існуванні. Великі люди, яким несолодко прийшлось навіть із їх відомістю, просто чарівники. Хтось наприклад, цупив різні речі в свою квартиру, «балдів» до пори і часу від того, а потім завмер від питання: «Невже в цьому суть життя?» А тут зайшов до них Висоцький, сів у дороге крісло, положив ногу на стіл — і сенс з’явився. Чоловік, котрий був загалом заштатним міщанином, тепер усім каже: «На цьому кріслі сидів Висоцький», «На цей стіл він поклав ноги…» І все змінюється на палітрі світовідчуття людини: в нього був Висоцький, а, отже, відбувся і він.
Василь ЗУБАЧ