Як жила і діяла колишня Берегівська райсільгоптехніка на Закарпатті... (ФОТО)

Розповідь про це районне сільськогосподарське підприємство мушу розпочати з подяки двом берегівчанам – 75-річному Володимиру Степановичу Табаці та на 11 років за нього старшому Василю Івановичу Кісу (перших двох світлинах внизу), що не пошкодували часу та поділилися спогадами, як колись жило та діяло це об‘єднання. І не тільки...

Вони залюбки запропонували цікаві та раритетні фото, яким по сорок і більше літ.

Наше інтерв‘ю розпочалося із трактора "Універсал" (у деяких джерелах вказується, що то є американський "Фордзон"), який колись велично стояв на кам‘яному постаменті біля входу до адміністративного корпусу об‘єднання "Райсільгосптехніка".

Ця чи то американська, чи то есесерівська "гусенично-колісна машина" першої половини 20-го сторіччя неабияк скрашувала тамтешню територію. Працювали на ній та свого часу першу борозну прокладали на ланах Дийди, Бадалова та інших господарств Берегівщини місцеві механізатори, Василь Галас, Федір Бондаревський у тому числі. Унікальний агрегат ретельно доглядали, берегли, тут завжди було сонячно та охайно, аж поки не перестала "дихати" ця структура. І щоби не пропав цей цінний історичний свідок минувшини, якому цьогоріч стукне 70, його з ініціативи тодішнього голови районної державної адміністрації Андрія Бігарі перенесли до села Яноші та встановили біля Будинку вина. Одним словом, і трактор зберегли, і центр цього приміського населеного пункту прикрасили. Тут часто зупиняються туристи, які спершу вином частуються, а відтак це гарне село оглядають. Біля трактора-пам‘ятника любили фотографуватися як дорослі, так і дітлахи. Так само і тут – бажаючих познімкуватися завжди достатньо. Тож на одній із пожовклих світлин – двоє дітлахів, серед них – син Василя Кіса (на жаль, на сьогодні він уже покійний).

Як відомо, районна "Сільгосптехніка", якою у різні часи керували Василь Петричко, Іван Базелюк, Іван Онисько, Віктор Дерев‘янко, Володимир Табака, Дмитро Дідо та інші, розміщалася на кількагектарній площі на вул. Б. Хмельницького. А ще колись тут діяла машинно-тракторна станція (згадуються знамениті МТС), першим її директором був пан Антоненко. Приміром, В. І. Кіс, який сюди прийшов працювати у 1956 р. після служби у армії, у статусі провідного спеціаліста застав цю структуру на етапі бурхливого становлення. А вже згодом тут до керма приходили інші керуючі-начальники, однак він свою справу хоча й знав відмінно та чомусь завжди ходив "у замах". І так до самої пенсії. Поруч із ним працювали та відповідальні крісла посідали Василь Логай, Семен Танковський, Іван Вайданич, Йосип Бурчо та інші. Нині сили вже не ті, аби ходити на місце своєї колишньої роботи, однак розказати про неї може досить багато та детально. Він дуже поінформований чоловік.

Зауважив, що на Закарпатті "Райсільгосптехніки" діяли у кожному районі, і кожна мала свій напрямок роботи. Що стосується Берегівської, то у її цехах в основному ремонтували гусеничні та колісні трактори всіх марок і модифікацій. Сюди, по запасні частини для цих механізмів, приїжджали з усієї області, де на полях колгоспів і радгоспів працювало їх кілька тисяч. А ще тут лагодили двигуни, для чого сформували гарну команду слюсарів-ремонтників найвищого класу. Тож ранок завжди починався із планірок у кабінетах великого начальства, відтак виробничі "польоти" розбирали керівники дещо нижчого рангу і таким чином аж до цехів, автоколон і завгарів.

Особливе пожвавлення тут панувало у роки, коли підприємство очолював економіст-інженер-механік у одній особі В. Табака. У 1968-му, коли його сюди призначили, він мав усього тридцять три. Молодість, знання, завзяття, енергія та бажання творити – ось його головні козирі. Змінивши Д. Діда, якого перевели до Ужгорода, він і собі сформував команду із достойних і динамічних осіб. Досвід уже мав, бо після інституту головним інженером працював в аналогічній організації Хуста. Щоправда, берегівські масштаби були значно ширші, адже в колективі працювало близько 500 чоловік. В одній тільки так званій "військовій автоколоні" щодня за баранки сідало майже 150 чоловік. Зрештою, про цей "колісний" підрозділ можна епопеї писати, адже він був сформований згідно циркулярів зверху та розпорядження райвійськкомату. Відповідну директиву скеровували з Міноборони, де вказувалося, що у випадку воєнних дій ця колона автоматично ставала батальйоном і мала виконувати вказівки військових. Одних тільки бензовозів у цьому об‘єднанні "бігало" майже з десяток. Це була престижна робота, і "сісти" за кермо такого автомобіля вважалося неабияким везінням. Майже півтори сотні виробничників трудилося у ремонтних цехах. Ітеерівців тут також шанували, тим паче, що було їх кілька десятків чоловік. Трудовий ритм панував протям усього року – кожен сезон вимагав виконання надпланових показників. Працювали люди від душі, бо й отримували достойні заробітні плати. Особливо у жнивну пору, коли достигали зернові, коли косилося, молотилося та везлося до зернових елеваторів і комбінатів хлібопродуктів. Про підготовку техніки до весняно-польових робіт годі навіть говорити.

Співбесідники згадали чимало інших змістовних і цікавих фактів із життя організації, в якій працювали та без якої не можна було уявити тодішнє сільське господарство будь-якого регіону. Зокрема, у 1976 році на базі районного об‘єднання "Сільгосптехніка" проходив Всесоюзний практичний семінар із гірського землеробства, у якому взяв участь голова об‘єднання Ради Міністрів тодішнього Радянського Союзу з продажу колгоспам і радгоспам сільськогосподарсьокї техніки, запасних частин, мінеральних добрив й інших матеріально-технічних засобів, організації їх ремонту та використання ("Союзсільгосптехніка") Олександр Єжевський. Готувалися до цієї важливої події дуже ретельно та кілька місяців поспіль, адже очільник за статусом був на рівні міністра та членом ЦК КПРС (помер нещодавно – у Москві на 101 році життя).

Обласну структуру очолював Михайло Носа, уродженець селища Дубове. Тож коли усе було готово, на Закарпаття прибула чисельна делегація з низки країв, областей чи не половини республік колишнього СРСР. Звісно, на чолі з Єжевським. З Ужгорода, на автомашині "Чайка", його супроводжував перший секретар обкому партії Юрій Ільницький. Безперечно, нарада була цікавою, багатообіцяючою, до цієї події підготували навіть кілька номерів багатотиражки, яку відредагував відомий уже на той час письменник Іван Чендей (у майбутньому лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка в галузі літератури), який помер у 2005 році. Виявилося, що опального прозаїка до співпраці залучив сам пан Носа, який таким ось чином хотів допомогти землякові заробити гонорар.

Згодом від райсільгосптехніки (у часи правління Горбачова) відібрали таку важливу функцію, як забезпечення села паливом, будівельними матеріалами та створили "Агропостач". Ця структура, власне, й займалася постачанням усього необхідного (матеріально-технічних засобів у тому числі), що потребував тодішній агропром. Як відомо, його очолювали С. Сабов і М. Ляшко. Нині на цій території чимало бізнесових структур, молодіжний розважальний центр "Магнум" у тому числі. Але добре, що живуть іще люди, які пам‘ятають, як працювалося, як жилося районному об‘єднанню "Сільгосптехніка".
Михайло ПАПІШ.
Фото з домашнього архіву В. Кіса та В. Табаки.