Я теж боюся зубного лікаря... (ФОТО)

Як і будь-яка нормальна людина, я теж боюся лікарів-стоматологів, особливо не переношу гудіння бор-машини, хоча знаю, що саме за допомогою неї чистять зубну емаль, лікують карієси, внаслідок чого приходить полегшення тощо.

А ось цього разу в стоматологічне відділення ЦРЛ завітав не в якості пацієнта, а із фотоапаратом і блокнотом у руках, аби виконати редакційне завдання. Отже, вирішив читачам розказати та показати, як працюють люди цієї професії, як лікують-пломбують наші зуби, а при крайній необхідності їх навіть видаляють. Процедура неприємна, але не дінешся нікуди – один раз заболить і все буде добре...

Як уже повідомлялося та знаємо із розділу про важливі дати лютого, стоматологія, вітчизняна у тому числі, нещодавно відзначила своє професійне свято, до того ж на міжнародному рівні. Приєдналася до цього святкування також чималенька спільнота берегівських “зубників”. 15 дантистів у тому числі (вони працюють на 0.5 ставки), які одягають “білі халати” у стоматологічно-поліклініч­ному відділенні центральної районної лікарні та яким ось уже 10 років поспіль завідує Ганна Мирославівна Боднар, випускниця УжНУ (хоча вчитися починала у столичному медуніверситеті ім. Богомо­льця). День стоматолога відзначали також приватники, котрі фактично трудяться як у своїх міні-клініках Берегова, так і в переважній більшості населених пунктів району.

Наша бесіда розпочалася із зубного болю пацієнтів, які стояли у черзі під кабінетами, а також кадрових питань, роботу на цій посаді, про безболісне лікування, психологічний дискомфорт у цей час і т. д. Мовилося також про ветеранів стоматології, сімейні династії, новачків у цій сфері медицини, хворі зуби загалом, їх профілактику, пломбування тощо. А відтак у кабінеті, де навчають інтернів, звідки їх посилають у дошкільні дитячі заклади, де вони діток привчають до чищення зубів, пані Ганна зауважила, що у Міжнародний день стоматолога хвилиною мовчання вшанували своїх колег, які торік пішли із життя – добро­душну Світлану Матей та відповідального Анатолія Грінчука. Така традиція, слід сподіватися, тут приживеться на довгі роки. Каже: гарні були люди, чудові спеціалісти, але так сталося, що торік із ними навіки розпрощалися.

– Не забудьте про це написати, – делікатно попрохала моя співбесідниця. Нехай громадськість відає-знає, що це неабияка для нас утрата й що вони живуть і житимуть у наших серцях. Немає такого дня, аби не згадували спільну роботу, бо разом працювали пліч-о-пліч десятиліттями.

Між іншим, коли ця стаття писалася та готувалася до друку, трапилася ще одна сумна новина – у Берегові раптово на 65-му році з життя навіки пішов Мирослав Михайлович Кенийз, фізик за фахом і викладач Берегівського медичного коледжу. А ще він – рідний брат директора української гімназії пана Володимира та батько Ганни Боднар, моєї співбесідниці у стоматполіклініці, від якої у переддень цієї непоправимої утрати я брав інтерв‘ю. Принагідно зауважимо: добрий був чоловік, людина інтелігентна, зичлива та коректна. Студенти плакали, коли дізналися про цю журну вість.

До свого записника я занотував цифру, що торік у стоматологічній поліклініці зафіксовано майже 27 тисяч відвідувань – від дітей і аж до пенсіонерів, тобто берегівчан усіх вікових статусів. Це велике навантаження на кожного з тутешніх лікарів. А ще відзначив думку про мате­ріально-технічне оснащення 9 кабінетів, яке, за словами пані Ганни, бажає значно кращого. Зрозуміло, у рівень зі світовими стандартами провінційній клініці, до того ж державній, не зрівнятися, та все ж в ногу з часом мусять і вони крокувати. Якщо десь щось із ладу виходить, псується, то неодмінно на “гарячу точку” поспішає людина із “золотими” та вміли­ми руками Іван Туряниця, який лагодить незначні поломки медтехніки. Навіть не знав, що і такий є фахівець, тож у майбутньому про нього вирішив неодмінно написати.

Стосовно того, якою нині є стомато­логія у порівнянні з 90-ми роками, то моя співбесідниця сказала, що це не просто рух уперед, а ледь чи не космічний стрибок. Аби перерахувати стомато­логічні новації, для цього не вистачить цілої газетної сторінки. Зараз активно застосовуються найсучасніші методи лікування та зубопротезування, про­філак­тичні заходи проводяться на іншому рівні, аніж у минулому. Одночасно колек­тив клініки впроваджує різні соціа­льні проекти, спрямовані на підтримку наших воїнів (торік тут лікували зуби 10 учасників АТО та члени їх сімей).

– Ви запишіть прізвища усіх тих, хто тут працює, – пропонує Г. М. Боднар. – Відтак жартома додає: нехай берегівчани знають усіх нас в обличчя.

Виконуючи волю-побажання лікаря, старанно виписую фамілії всіх стома­тологів – і хірургів, і терапевтів, і ортопедів, і ортодонтів, які щоденно “служать” людям “на фронті” лікування зубів. Одночасно довідуюся, яка їхня роль у вгамуванні зубних мук. Почали, звісно, з Черепковських, яких у стоматології аж троє: батько – пан Микола і два сини – Микола та Євген. Згадали відтак ветерана Анатолія Бондаренка, який ще навіть і зараз залюбки вгамує зубні страждання та є асом у своїй справі. Пан Анатолій також роками очолював район­ну поліклінічну стоматслужбу, тож роботу цю, а вона є складною та відповідальною, знає “назубок”. Нині тут працює його син Сергій. До речі, коли Бондаренко-стар­ший навідується до кабінету Г. Боднар, в них одразу ж народжуються спільні теми, тож у такі часи завжди є про що поміркувати, порадитися тощо. Бува, що й робочі годинники, кажучи образно, звіряють. Звісно, є чимало інших славних імен, які своєю роботою прикрашають стомато­логічне відділення – ключове у системі районної охорони здоров’я.

Щодо прізвищ, то узяти, до прикладу, Мирона Тисовського, Ольгу Вдовенко, Анжелу Проценко, Аріну Маргітич, Ласла Шютева (він є заступником Ганни Боднар та за потреби виконує її обов’язки), Олену Кустрьо, Антона Фанту, Василя Алмаші, Олесю Кун, Жанну Полішко, Олександра Шепелєва, Юрія Короля, які завжди готові показати молоді, якими треба бути інтелігентами, як працювати у плані лікування, профілактики захворювань, збереження здоров’я ротової порожнини тощо. Звісно, нинішні лікарі-інтерни – Олександра Патяник, Християн Густі, Дмитро Кондратьєв, Роман Голомб, Олексій Харитонов та інші, слід сподіватися, знатимуть більше, аніж їхні наставники. Хоча працюватимуть із пацієнтами, можливо, за таких самих обставин, але головного правила про біленькі зуби та гарну посмішку дотри­муватимуться завжди. Йдеться про найсучасніші методи пломбування, протезування...

Перш, ніж із фотоапаратом пройтися коридором та кабінетами, де у марлевих пов’язках (знімали, їх, до речі, на кільканадцять секунд і на моє журна­лістське прохання) стоматологи пра­цювали з пацієнтами, кількох із них запитав, чому, стоячи перед кабінетом дантиста, у них трясуться руки?

У відповідь почув: не стільки від нестерпного болю, як від боязні віч-на-віч опинитися з лікарем-зубником. Натомість пані Ганна зробила такий коментар: зубники нині щиро дивуються, коли бачать, як відвідувачі, переступаючи поріг стоматкабінету, мало не моляться та ледь не падають у обморок. Радять цього не робити, адже стоматологія нині вже не та, що була двадцять-тридцять років тому. “Це вже просто така в людей звичка", – завершує свою розповідь завідувач поліклінічного відділення. Зрозуміло, біль – це страждання, без нього не обійтися – так було, так є і так буде.

Яка нині тенденція, мовляв, більшає чи меншає кількість захворювань ротової порожнини? Цим питанням, знімкуючи роботу лікарів, я теж цікавився. Довідав­ся, що, на жаль, хворі зуби дедалі біль­шого клопоту завдають як їх власни­кам, так і стоматологам. Тобто, прогрес хоча і є, але у іншу сторону – хворих на карієс, на жаль, більшає. А ще прикро констатувати, що все починається ледь не з дитячих садків. Що стосується дорослого населення, то одні хворіють, бо не чистять зуби або досить довго не міняють щітки, зубні пасти, інші споживають багато солодкого, є ще група людей, яка, відчувши біль, до останнього відкладає візит до лікаря. А карієс тим часом нищить зуби, без яких людина не зможе згодом жити. Ось чому кожен стоматкабінет повинен стати своєрідним просвітницьким центром, де покликані дбати про здоров‘я людей у цьому плані. Тут намагаються чинити саме так...Та чи не найкраще з цими та супутніми проблеми обізнаний зубний технік Іван Терновці – фахівець, який займається виготовленням зубних протезів та імплантатів. Без діяльності цього спеціаліста стоматологічне відділення (не тільки тут, але й будь-де) завмерло б одразу.

Ледь чи не блискавичними виявилися мої візити до кабінетів, де старанно працювали вже згадувані досвідчені стоматологи – М. Тисовський, Л. Шютєв, О. Вдовенко, Н. Папп, а також дитячий лікар Жанна Полішко, дантист-початківець О. Шепелєв, який покладає гарні надії, а також медичні сестри, які є першими помічницями лікарів. Серед них – Ірина Шімек, Діана Лях, Марина Булеза, Анетта Турані-Нодь, Оксана Хоменко, Ольга Луць, сестра-господарка Марія Шепетюк та інші (див. світлини).

Між іншим, Міжнародний день стома­толога у Берегові, з чого і зав’язалося наше інтерв’ю з очільницею відділення Ганною Боднар, відзначили скромно, бо часи не ті, що були колись...

Михайло ПАПІШ