ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Безкоштовні та відкриті тренування зі спортивного орієнтування пройдуть у Мукачеві (ФОТО)

    29 березня 2024 п'ятниця
    152 переглядів
    Спортивні орієнтувальники Закарпаття

    Популярність спортивного орієнтування у світі зростає з кожним роком. Проте у багатьох в Україні й досі існує переконання, що для опанування цього виду спорту необхідні якісь додаткові і специфічні знання з географії. А як у реальності?

    Детальну інформацію щодо спортивного орієнтування легко знайти за допомогою Інтернету. Мукачівці ж вже цієї весни матимуть можливість взяти участь у безкоштовних і відкритих тренуваннях, які, з ініціативи міського центру позашкільної освіти, проходитимуть у різних мікрорайонах міста.
    У середу, 15 березня, школярів на 15.30 запрошують на подвір’я гімназії, що на вулиці Маргітича, у четвер 16 березня – до ЗОШ № 10, що у мікрорайоні Черемшина, у п’ятницю, 17 березня, – на спортмайданчик ЗОШ № 11 у Росвигові. На початку квітня в одному з міських парків відбудеться першість міста серед учнівської молоді.

    Відповіді на деякі загальні питання дізнаємося у тренера мукачівського клубу спортивного орієнтування «Товариш» Ніни Расчупкіної.

    Наскільки складними є карти для спортивного орієнтування? Чи зможе людина без спеціальних знань розібратися в них?
    Якщо ви були уважними на шкільних уроках з географії і можете знайти потрібний шлях по туристичній карті міста чи атласу автомобільних доріг, то розберетеся і у спортивних картах. Для початку треба лише вивчити деякі специфічні символи: знаки доріг, будинків, галявин та лісу. Таким чином, протягом декількох хвилин ви в змозі освоїти достатню базу і зможете орієнтуватися на місцевості. Вивчення способів зображення рельєфу і навички бачення об’ємної картини навколишньої місцевості – це вже завдання для наступних етапів підготовки.
    Які інші, не топографічні позначення використовуються на картах для спортивного орієнтування і що вони означають?
    Карти для спортивного орієнтування є надзвичайно точними, інформативними і детальними. На них позначаються навіть окремі помітні камені (чорна точка), ями (коричнева буква "v"), канави (лінія з коричневих крапок), кущі (темно-зелені плями).
    Чи є якісь відмінності у картах для орієнтування в Україні, чи, для прикладу в Угорщині і Словаччині?
    Існують міжнародні стандарти для спортивних карт, які лаконічно і точно описують зовнішній вигляд і значення умовних символів. І у Мукачеві, чи десь у Франції чи в Австралії, спортивні карти будуть викреслені в тих самих знаках і будуть для нас зрозумілими. Це своєрідна міжнародна мова, яка не вимагає додаткового тлумачення. Правда, бувають і винятки, коли у якійсь країні зустрічається щось не типове для інших. Як зарослі з кактусів, які ми побачили на змаганнях у Ізраїлі.
    Чим відрізняються карти для початківців від тих, що використовують професіонали?
    Всі, хто бере участь у змаганнях, отримують однакову карту (але з різними дистанціями). На більшості змагань є різні категорії, як для професіоналів, так і для новачків, як для дорослих спортсменів, так і для дітей різного віку. Відмінність існує лише у місцевості. Класичне орієнтування проводиться, як правило у лісі, але в останні роки стали дуже популярними змагання і у містах – тут, як правило, проводять спринт. Так ось, міські карти дійсно легше сприймаються початківцями, тут вони почувають себе більш впевнено.
    Чи можна заздалегідь потренуватися на дистанції, щоби під час змагань не помилятися?
    Ні, згідно Правил, карту спортсмен отримує лише на старті, розташування контрольних пунктів (КП) на дистанції є найбільшою таємницею змагань.
    Як це взагалі виглядає на змаганнях? Де і як спортсмен розбирається у карті, обирає правильний шлях?
    Карту з дистанцією у спринті спортсмен отримує в момент старту, на довгій дистанції – за хвилину до старту. Зрозуміло, що спочатку треба принаймні з'ясувати, в який бік бігти до першого контрольного пункту. Можна навіть зупинитися і вибрати шлях, але зазвичай спортсмени розпочинають бігти підтюпцем і на ходу розбираються у карті і шукають кращий шлях. На кожному наступному КП, ми повторюємо цю послідовність операцій. Звичайно, професіонали читають карту тільки на бігу і не знижують швидкості навіть під час вибору кращого з можливих варіантів.
    Як судді контролюють проходження дистанції?
    На всіх міжнародних і всеукраїнських змаганнях, та й на чемпіонатах Закарпаття застосовується система електронної відмітки. Кожний спортсмен перед стартом отримує чіп, який кріпиться на пальці, а на всіх КП є станції електронної відмітки. Знайшовши пункт, ви просто торкаєтеся чіпом станції. Відмітка триває секунду – діє за принципом безконтактної картки. На фініші кожен учасник біля суддівського комп’ютера "зчитує" дані з чіпа і має точні розклади по часу проходження кожного з контрольних пунктів. На регіональних змаганнях можуть використовуватися механічні компостери, відмітка якими робиться на паперовій картці учасника.
    Чи можна на змаганнях користуватися компасом, GPS чи телефоном? Чи контролюють організатори спортсменів у цьому відношенні?
    Компас навіть рекомендується – він допомагає нам зорієнтувати карту на північ. Однак на дистанціях у місті він не є обов’язковим. Використання GPS у спортивному орієнтуванні заборонено Правилами.
    Як у спортивному орієнтуванні проходять тренування – і з бігової підготовки, і з картографічної?
    Кросова підготовка, зазвичай, така ж сама як у бігунів на довгі дистанції. Кращі орієнтувальники тренуються не менше ніж легкоатлети. Ось, для прикладу, Сергій Расчупкін минулого року став чемпіоном України з гірського бігу, виконав норматив майстра спорту з легкої атлетики і встановив національний рекорд, вибігши на вершину Говерли менш ніж за годину. Щодо картографічної підготовки, то найкращим засобом тут є проходження дистанції з картою, будь то на змаганнях, чи на спеціально підготовлених тренуваннях. Вочевидь, що кожна хвилина роботи з картою буде корисною. Можна навіть вдома, зручно вмостившись у кріслі, працювати з картою: аналізувати місцевість і дистанції, обирати варіанти руху між КП, порівнювати обраний шлях з тим, яким бігли на конкретних змаганнях кращі орієнтувальники світу. Це теоретична підготовка, але вона нам допомагає і у лісі на високих швидкостях вибирати оптимальний шлях.
    Як зорганізоване спортивне орієнтування у світі та в Україні? Де можна тренуватися?
    Насамперед треба усвідомити, що спортивне орієнтування ще у 1977 році Міжнародним Олімпійським Комітетом було визнано олімпійським видом спорту. IOF – Міжнародна федерація спортивного орієнтування, яка об’єднує 70 країн, розвиває чотири основні види: орієнтування бігом, велоорієнтування, орієнтування на лижах і трейл-О – вид, який придумали для людей з обмеженими можливостями. В Україні у кожному з цих видів сформовані національні збірні серед дорослих, юніорів та юнаків і дівчат, параолімпійська і дефолімпійська збірні. Тренування проходять у секціях і гуртках сформованих у ДЮСШ, центрах позашкільної освіти, школах. У нашому КСО «Товариш» за роки Незалежності України було підготовлено 14 майстрів спорту.
    Чи проводяться в орієнтуванні змагання світового масштабу? Які найвищі титули здобували закарпатські спортсмени?
    У кожному з видів орієнтування проходять щорічні чемпіонати світу як серед дорослих спортсменів, так і серед юніорів та ветеранів спорту, Кубок світу, чемпіонати континентів. Окремо проводяться також чемпіонати світу серед військових і серед студентів. Орієнтування також входить до програми мультиспортивних змагань, таких як Всесвітні спортивні ігри (цьогорічні пройдуть у червні в Польщі), Всесвітні ігри ветеранів спорту (серпень – Нова Зеландія), Всесвітні військові спортивні ігри тощо. Чимало успіхів на світовому рівні здобули й українці. Серед лідерів назвемо насамперед чемпіонів світу та Європи Юрія Омельченка з Чернівців, львів’янку Надію Волинську та кримчанина Олександра Кратова.
    Найбільші успіхи закарпатців пов’язані з виступами на чемпіонатах світу серед школярів. Тут чемпіонами планети в особистому заліку ставали мукачівки Ольга (у Латвії) та Марія (в Ізраїлі) Семак, і Олександр Повшик (у Португалії). бронзовим призером – Сергій Мухідінов (у Італії та Латвії). Двічі вихованці Олександра Цепурдея перемагали й у командному заліку: у Ізраїлі дівчата (Марина Баранкова, Ольга Гуніна, Ніна Расчупкіна, Ірина Федоришина і Любов Фомина), а у Португалії – хлопці (Олександр Букланов, Борис Горожа, Андрій Липченко та Олександр Повшик). На чемпіонаті світу в Італії наша команда стала віце-чемпіонами серед юнаків, а у Латвії – віце-чемпіонами серед дівчат та бронзовими призерами серед юнаків.
    Першою з українок віце-чемпіонкою світу серед юніорок була мукачівка Ірина Купріянова (у Болгарії). Перемоги на чемпіонатах Європи серед юнаків і дівчат здобували Андрій Харченко і Сергій Бабич, призерами ставали Вячеслав Мухідінов, Анна Телякевич і Володимир Прокопець.
    Вихованки КСО «Товариш» Беата Зубака, Наталія Шозда і Олександра Золтан у Польщі вибороли перші в історії України медалі на чемпіонаті Європи з велоорієнтування.
    Здобуті закарпатцями перемоги на чемпіонатах України та Всеукраїнських іграх й не перерахувати.
    І тим не менш спортивне орієнтування й досі залишається в Україні, скажемо так, не масовим видом спорту. А як з цим у наших сусідів?
    Найбільшою популярністю воно користується в країнах з високим рівнем життя, це спорт освічених людей. Найближчі приклади: Швейцарія, Чехія, Австрія – там національні чемпіонати навіть транслюються у прямому ефірі на телебаченні. У Скандинавії, яка є батьківщиною нашого виду спорту, змагання збирають десятки тисяч учасників, там орієнтування включено до шкільної програми для занять з фізичного виховання. Успішно цей спорт розвивається й у сусідніх з Закарпаттям Угорщині, Словаччині та Польщі.
    Все змінюється, можливо, невдовзі й українці зрозуміють, що набагато корисніше проводити своє дозвілля в русі, на свіжому повітрі, а не марнувати його за іграми «у телефонах», чи за екраном комп’ютера.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору