У русинському питанні, як і в кожному національному рухові на Землі, в основному домінують спочатку ура-патріотичні нотки, які часто-густо заглушують здорові паростки здорової розбудови того чи іншого національного процесу. А вони є.Присів нещодавно на склянку > виноградного соку в ужгородсько-китайському ресторані «Дракон». Бесідуючи, зачепили і русинське питання. Один із співрозмовників не міг нічого з цього приводу сказати осмисленого. Нарешті постріл одинокої думки пролунав у його круглій голові:

— Чекайте, — звернувся він до мене. — А ви звідки родом?

Відповідаю, звідки. — Ага! — радісно, як на злочинця, дивиться на мене чоловічок. —А в мене і нянько звідси, і мама, і дідик, і бабка, і навіть прабабка.

— Мені дуже не пощастило, — хотів відповісти я цьому велетню софістики, — бо якби мій нянько, тютка, бабка і прабабка були звідси, то і вони були б розумні.

Та я нічого не сказав - хай радіє чоловік.

Але випадок цей показує, що багато людей замість того, аби розвиватися, займатися самопізнанням, усе ще вдо-вольняються ілюзією своєї величі від кількості своїх предків, котрі народилися в одній місцині. У США не проти, щоб їх славили емігранти своїми справами. А в Закарпатті і нечупара може відчути себе в певних ситуаціях самодостатнім, якщо він не приїхав звідкись, а роками загниває тут без жодної участі в колективному й індивідуальному прогресі.

На щастя, і в русинському питанні є досягнення ґрунтовні, базисні, які пробують створити народ в області, яка наразі більше нагадує «буферну зону» між Україною та Євросоюзом. Нещодавно в Ужгороді (видавництво ІВА) вийшла дуже змістовна книга «Русинські співанкьі з Вирьховины и Гуцульщины».

В об'ємному виданні на чотири сотні сторінок укладачі М. І. Завадяк і Д. І. Поп видрукували автентичні тексти пісенної творчості підкарпатських русинів. Зібраний був поданий ними фольклор протягом 2005-2007 років в основному в Міжгірсько-му, Воловецькому, Рахівському і Тячівському районах нашого краю. Вміщені тут навіть пісні, що записувалися ще в 20-30-ті роки на Воловеччині. Книжку співавтори сподобили для науковців, молоді та просто допитливого читача великим словником, у тому числі й фразеологічним, аби не було «білих плям» у свідомості при прочитанні текстів.

Прості; як на перший погляд, вокальні твори надзвичайно глибокі і ліричні. Вони прості, але далеко не спрощені, не вихолощені недремною цензурою політизо-ваних країн, на теренах яких нам довелося жити і вчитися, наступаючи на горло своїй живій генетичній пісні, щоб мати на шмат ковба-си в продажному світі.



Ось пісня «Личко, ги яблычко»:



«Зрубав лигінь калиноньку та зробив сопілку,

Єї голос калиновый приворожив дівку.

Кілько в силі лигінйків, моло-динькых хлопців,

А лем твоє личко цвите, як ружа в городци.

Подивлюся на милого, бо маю на кого:

Таке личко, ги яблычко, чорні очка в нього».



Михайло Завадяк народився 18 жовтня 1936 року в селі Новоселиця Волівського округу Підкарпатської Русі Чехо-Словацької Республіки. Зараз проживає в Україні. Трудиться в сфері курортології на Свалявщині. Кандидат медичних наук.

А другий укладач змістовної книжки зі співанками Верховини та Гуцульщини Дмитро Поп народився в 1941 році в селі Страбичово Мукачівського округу. Краєзнавець, педагог, славіст. Свого часу закінчив філологічний факультет Ленінградського університету. Недавно Дмитрій Поп видав тримовний «Словарь ру-синсько-украйинсько-руський и русско-украинско-русинский».

.. .Отже, чергова файна пісня в розумній русиністиці пролунала завдяки двом хорошим чоловікам і патріотам. Тепер питання залишається тільки за тим, скільки людей у краї підхоплять цю пісню й використають для прикрашення свого духовного життя.



Василь ЗУБАЧ