Останнім часом на Закарпатті та й в Україні зага­лом знову загострилась проблема неорусинства. Загострення цієї проблеми відновило дискусії навко­ло питання про час виникнення неорусинства як по­літико-культурологічного руху, головною ідеєю яко­го є теза про відрубність сучасних русинів Закарпат­тя від решти українського народу.

Любомир БЕЛЕЙ.

В науковій літера­турі, присвяченій цій проблемі, найчастіше висловлюється думка, що неорусинство було інспіровано не­­дружніми політичними, а, може, й державними, ор­ганізаціями сусідніх країн у 1990 р. та мало на меті послаблення та дезінтеграцію українського народу в умовах розпаду СРСР. Не піддаючи найменшим сум­­нівам таке тлумачення мети та джерел неорусинства, вважаємо, однак, що перші спроби з реалізації цьо­го політичного антиукраїнського проекту припадають на 50-ті роки XX ст.

У кожному разі в нашому розпорядженні є низка документів з архіву Інституту етно­графії та фольклору Чехословацької академії на­­ук та Чехословацько-радянського інституту Словацької академії наук 1955-1956 р., які однозначно за­свідчують спроби керівників радянських академіч­них установ, зокрема Інституту етнографії ім. Миклу­хо-Маклая АН СРСР, нав’язати вченим тогочасної Че­хословаччини думку, що східні регіони їх країни заселяють не українці, а русини. Так, у витязі із протоколу наради, що відбувалася в Інституті етнографії і фольклору Чехословацької академії наук у Празі 9 вересня 1956 р. говориться, що радянські гості багато говорили про русинів східної Словаччини. Вони висловили мірку­вання, які було рекомендовано пропагу­вати чеським та словацьким ученим: мешканці схід­ної частини Словаччини – це особлива окрема група, яка має свою історію і свій особливий культурний роз­виток, та за­пропонували стосовно неї викори­­сто­ву­­вати назву ру­сини, а не українці. Якби їх пред­ки бу­ли українцями, то це інша справа. Проф. Потапов звер­нув увагу на те, що поява українського народу – це пізніше явище. Велико­роси і україці мали також ко­­лись спільний період іс­торії, але згодом ці народи роз­ділилися; так витво­рилася і група русинів за Кар­па­тами. Окрім Л. П. Потапова, завідувача кафедри в Ле­нінграді та позаштат­ного працівника АН СРСР, у на­раді брала участь і кандидат наук Н. Н. Гра­цянская, спів­робітник Інсти­туту етнографії АН СРСР (Моск­в­а­).

Такі твердження провідних російських етнографів про неукраїнське походження українців Східної Сло­­ваччини спантеличили чехословацьких учених. І. Грозієнчик, директор Чехословацько-радянського інс­титу­ту Словацької академії наук, у листі до проф. Л. П. Потапова від 7 лютого 1957 р. розгублено призна­ється (збе­рігаємо мову та правопис оригіналу): “Украинцев жи­вущих в восточной Словакии мы считаем за самую западную ветвь закапатских украинцев, с которыми они жили вместе, в тех условиях, вплоть до 1938 г. Поэтому нельзя не брать во внимание то обстоятельство, что все это до известной степени касается и украин­цев Закарпатья. А в таких соотношениях вопрос приобретает весьма важное и политическое значение”.

Звичайно, Л.П.Потапов як професор, доктор іс­то­­ричних наук та інші російські вчені також добре зна­ли про українську належність місцевого населення східних регіонів Словаччини, тому, зважаючи на рівень академічної свободи, який панував у часи СРСР, є всі підстави припустити, що активні розмови совєтських учених за кордоном про неукраїнське походження русинів могли вестися лише за вказівкою партійних або всемогутніх “компетентних” органів. Очевидно, комусь вельми впливовому (особі або дер­­жавній чи партійній інституції) у тогочасному СРСР зда­лось дуже небажаним а, може, й небезпечним не ли­ше повоєнне об­’єднання в одній державі більшості ук­раїнських земель та багатомільйонної української люд­ності, а й поширення ареалу розселення західноук­раїнських етнографічних груп на теренах суміжних соціалістичних держав. Тому було розроблено план дезінтеграції найзахіднішої вітки українст­ва, для ре­алізації якого відповідні академічні установи та ви­сокопоставлені науковці висунули аксіому про не­ук­раїнське походження русинів. З невідомих нам причин реалізацію плану з витворення неорусинів за часів СРСР було припинено. Однак, коли стало зро­­зуміло, що дні існування СРСР пораховані, а на йо­го руїнах має усі шанси постати незалежна Україна з 52-мільойонним населенням, розвиненою промисловістю та сільським господарством, то така перс­пек­тива відро­дження українства не на жарт перелякала московсь­ких стратегів, тому з архіву вибрали не­орусинський проект, який крив величезний потен­ціал щодо дезін­теграції української нації на західних те­ренах її поширення, і відрядили на історичну бать­ків­­щину кіль­кох партійних працівників та науков­ців, які й стали промоутерами ідей неорусинства.



Любомир БЕЛЕЙ, "Екзиль"
Закарпатська облрада припинила опитування щодо прапора краю. "Напад" русинів на свій сайт влада заперечує
Микола Мушинка: Різдвяні традиції українців і русинів Словаччини сповнені магії та емоцій
Закарпатська обласна рада переживає почуття Верховної Ради початку 90-х: депутати обирають прапор гірського краю
Євген Жупан: Запропонувавши синьо-жовтий варіант закарпатського стягу, влада хоче плюнути русинам в обличчя