Виявляється, Київ охрещений завдяки зовсім не Візантії і святому Володимиру, а... тисячолітній нації русинів. Про це охоче розповідає закарпатський протоієрей Дмітрій Сидор.

Русини Русь хрестили?

Цю горду ідею він уперше оприлюднив, вірогідно, на конференції «Москва — Третій Рим» у грудні 2006 р. у Сарові. Текст його доповіді у червні 2008–го передрукував сайт «Єдіноє Отєчєство». Владика пояснює, що етнонім «Русь» у Новгород і Київ приніс не Рюрик, а руси–русини з Карпатської Русі. Однак греки «витіснили карпатську кирило–мефодіївську спадщину» і утвердили на Русі іншу, візантійську, традицію. Отож, переконує протоієрей, «Велика Русь (Київська і Московська) поступово стала забувати, а потім і зовсім забула про Карпатську Русь як духовно–національний міст, через який прийшло в Київ і Москву християнство». Владика (він же — голова Сойму підкарпатських русинів) пророкує, що Москва стане Третім Римом лише тоді, коли возз’єднається (духовно і, звісно, державно) з русинами Закарпаття.







Нехристиянські мрії

Уявімо, як це потужно — бути маленькою, але головною ланкою імперії! Є й інші приводи для гордощів. Рік тому владика Дмітрій закликав земляків відсвяткувати «славетний ювілей взяття вождем русинів Одоакром стародавнього Риму» 1525 років тому. Священик пишається, що «славетний предок–русин поклав кінець існуванню самої Римської імперії». «Міфічні твердження норманістів, що Одоакр був не ким іншим, як германцем, — безсовісна спроба привласнити собі сильну історичну особистість, — обурюється християнський владика у статті, опублікованій на тому ж сайті «Єдіноє Отєчєство». — Є. І. Классен у 1854 році відкрито писав, що германці усе російське, характеристичне, привласнили своєму племені і навіть замахнулися відняти у слов’янорусів не лише їхню славу, велич, могутність, багатство, промисловість, торгівлю і всі добрі якості серця, а й племінне їхнє ім’я — ім’я русів». Утім високоповажний батюшка великодушно погоджується, що «козаки Богдана Хмельницького могли вважати Одоакра своїм предком, бо в них ще зберігалося сильне почуття загальноросійської єдності». Врешті, «сіяч вічного і доброго» закликав паству «згадати про бойове минуле наших предків–русинів і особливо вождя Одоакра».



Здається, що це — марення або виписка з історії хвороби пацієнта спеціалізованої клініки. Але ж ні! Протоієрей Дмітрій Сидор — гість відомих інформагентств, його діяльність і заяви не обурюють Російську православну церкву і її дочку — УПЦ Московського патріархату. А нещодавно в ефірі «5–го каналу» ці ж міфологічні тези про Одоакра з серйозним і гордим виглядом озвучив депутат Закарпатської обласної ради і голова Народної ради русинів Закарпаття Євген Жупан. Але ж... з таких амбіцій, на які суспільство адекватно не відреагувало, вважаючи «маренням», свого часу починався феномен Гітлера. Перемога германського племені над Римом надихала ідеологів нацизму.



Ойкумена закордонних справ

Російська православна церква підігріває амбіції закарпатців, але думає про своє. На сайті «Єдіноє Отєчєство» — ціла підбірка статей на русинську тематику. «Церква є духовним вождем російськомовного населення близького зарубіжжя, і русини по праву складають його духовну серцевину, я навіть сказав би, його православне ядро», — тішить самолюбство горян консультант Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату Валентин Радаєв. Він переконує, що РПЦ на пострадянському просторі — це «велика й грізна сила для недругів православ’я». Експерт пояснює, що після падіння Візантії під натиском Османської імперії у 1453 році почалося підняття у світі «Святої Русі». На Російську державу припала історична місія стати спадкоємицею Цареграда. Тоді ж зародилася релігійно–політична доктрина старця Філофея, що проголосила Москву «Третім Римом». Мовляв, Москва має стати тепер центром і захисницею Вселенського Православ’я.



«Зовнішні національні російські інтереси у духовній сфері визначають необхідність висування Росії на велику роль духовного лідера східно–європейської цивілізації, — не криється Радаєв. — У колах православних інтелектуалів різних країн із переважно православним населенням відроджується образ поствізантійської геокультурної спільноти у вигляді «православної ойкумени» або «Візантійської співдружності націй».



Поки що це звичайна «совкова» співдружність. Нагадаймо, як до неї влилося Закарпаття. У листопаді 1944 року в Мукачеві відбувся Православний з’їзд, який звернувся до Сталіна з проханням прийняти Карпатську Україну у склад СРСР у формі Карпаторуської радянської республіки. Православні священики, які були на з’їзді, підписали петицію до Синоду Російської православної церкви, щоб той домовився з Синодом Сербської православної церкви про передання закарпатських парафій у відання Московського патріархату. За день до цього у тому ж Мукачеві зібрання делегатів місцевих комітетів (туди прийшли й делегати православного з’їзду) висловило прагнення «возз’єднати Закарпатську Русь з великим російським народом» і увійти автономною одиницею до складу Російської Федерації. Як же РФ обійтися без ласого плацдарма, що межує з Румунією, Угорщиною, Словаччиною і Польщею! Утім у 1944–му Закарпаття приєднали до УРСР, як того бажала більшість населення краю. Поки це була «радянська республіка», Москва вважала край своїм. Коли ж Україна стала вільною, тема «плацдарму» знову стала актуальною.



Заступниця від світу

Наприкінці минулого року Сойм підкарпатських русинів проголосив Закарпатську область України «самокерованою адміністративно–національ­ною територією під контролем Росії і ЄС». «Конституція України не дотримується стосовно русинів, і це змушує нас домагатися самовизначення за межами української держави», — пояснив усе той же протоієрей Дмітрій Сидор численним ЗМІ. Він охоче дає інтерв’ю про те, як «Україна здійснює геноцид русинського народу», і як русини висловлюють солідарність народам Абхазії, Південної Осетії і Придністров’я, «які, як і Підкарпатська Русь, мають право на самовизначення і незалежність». Обговорюється ідея перегляду кордонів України і прилеглих держав.



На думку заступника голов­и русинського земляцтва у Росії «Карпатская Русь» (створене минулого року) Міхаіла Дронова, «для ширшої популяризації проблеми геноциду русинів має велике значення видання спеціалізованої літератури з русинського питання, причому не лише наукової, а й популярної».



Отже, поспішно створюється видимість, що Україна дискримінує певну національність на своїх теренах. Держава, звісно, приділяє русинам недостатньо уваги, але ж русини, як особлива етнічна група, далеко не «при смерті», як того хотілося б ідеологам міжнаціональних конфліктів. У Закарпатті зареєстровано понад 10 русинських громадських об’єднань, за підтримки американських русинів діють кілька десятків недільних шкіл, де вивчається русинська мова й культура, друкуються книги й газети русинською мовою, перекладено Євангеліє.



Замість Всесвіту — Росія

Закарпаття — дивовижний край. Тут найвищі в Україні офіційні показники бідності, безробіття і неписьменності, проте найшикарніші садиби і «тіньові» статки, що подекуди перевищують донецькі. Деякі спритні закарпатці мотаються по закордонах, приторговують цигарками, спиртним і наркотиками, отож мають на що будуватися. Тепер їм хочеться «стародавнього коріння» і «славетної історії». От тільки несправжньої.



7 червня цього року Перший європейський конгрес підкарпатських русинів у Мукачевому прийняв меморандум (за підписом тих же Дмітрія Сидора і Євгена Жупана): Україна попирає права русинів і тому «не може бути визнана демократичною державою».



Незадовго до цього конгресу, 24 травня 2008–го, Світова рада русинів, що зібралася у польському місті Криніца, прийняла резолюцію про можливість виключення зі Світового конгресу русинів Сойму підкарпатських русинів (очолює Сидор) і Народної ради русинів Закарпаття (Євген Жупан).Світову раду очолює канадець Павло Роберт Магочій — найголовніший русин планети. Новостворений і непідпорядкований Світовому конгресу Європейський конгрес русинів, що тоді лише планувався, мав внести розкол у середовище русинів.



У відкритому листі, підписаному доктором Магочієм і головою Світової академії русинської культури Стівеном Чепою, йдеться, що події довкола русинського питання на Закарпатті ставлять під загрозу міжнародний авторитет карпаторусинського руху і загальний принцип вірності ідеалам демократії, ненасильства та свободи, який домінував у карпаторусинському рухові протягом останніх десятиліть. Адже після падіння тоталітаризму в Центральній та Східній Європі цей народ, що проживає у кількох державах, повільно, але впевнено розбудовує свою майже втрачену культуру. Лідери світового русинства заявляють, що Європейський Союз повинен стати домівкою для усіх карпатських русинів, як усіх інших народів Європи, державних чи бездержавних, кінцевою метою повинна стати Європа без кордонів. І що до Європейського Союзу русини Закарпаття можуть потрапити лише як частина демократичної України. У сьогоденних проявах русинського екстремізму автори листа, природно, помітили зв’язок з ідеєю «єдіной і нєдєлімой» Росії і закликали карпаторусинів із різних країн не дати себе обдурити. Утім європейський конгрес підкарпатських русинів таки відбувся, очевидно, з допомогою євразійських друзів. Може, вони тепер і русинські школи фінансуватимуть? А в підручниках писатимуть про «православного вождя Одоакра» і про «Третій Рим». І не русинською, а російською...



Плюрализм в одной русинской голове, или Как заокеанский профессор сам себе возразил
НАЦ-политика по-закарпатски
Закарпатские русины выражают протест 5-му каналу (ТВ)
Состоялся Первый Европейский Конгресс Подкарпатских Русинов