Назву народу завжди встановлювала влада, якій цей народ підкорявся!

Йосип Кобаль про історичний парадокс Карпатської України, назви закарпатців і життя до І Світової війни.

«На Закарпатті багато місць, де історія ще недосліджена. Наприклад, дорога з Ужгорода до Мукачева оминала пагорби, проходила через Середнє, а Ракоці, коли їздив нею, то нерідко залишався ночувати у Дравцях. А є такі місця, які не мають жодного стосунку до історичних постатей, хоча люди вважають, ніби вони там перебували. Неподалік Колочави є урочище Бовцар. Місцеві вважають, що там був цар Ракоці, йому навіть облаштували джерело. А «бовцар» з румунської означає «місце, огороджене для скота». Ця назва залишилася ще з часів Середньовіччя, але сьогодні там живуть українці, які не знають дослівного перекладу, і по-народному вважають, що там був Ракоці. А там просто тримали баранів», - пояснює парадокси закарпатської історії відомий історик і краєзнавець Йосип Кобаль.

На жаль, таких абсурдних пояснень і перекручених подій в історії Закарпаття чимало, констатує Йосип Кобаль. У першій частині нашої розмови йшлося про те, чому закарпатці не окремий народ, а Лаборець і Корятович – не герої, а також хто такі русини, будителі, і чому ясен Масарика насправді не Масарика. Сьогодні продовжуємо розвінчувати міфи, спричинені незнанням історії і небажанням її вивчати.

Ми не могли не спитати у Йосипа Кобаля й про Карпатську Україну, історію якої також тлумачать залежно від політичної вигоди. Археолог і краєзнавець передусім пояснив історичний контекст, важливий для розуміння цього періоду. Тож у цій частині розмови – про те, чому закарпатці не називали себе українцями до радянського періоду, яка доба найцікавіша в історії краю, і чим важливі «Сто нарисів з історії Закарпаття», які готує Йосип Кобаль.

Будь – яку історичну подію чи особу слід завжди розглядати у загальному контексті

У давньогрецького оратора і письменника Лукіана є твір «Як слід писати історію». Він уже майже дві тисячі років тому сформулював для усіх майбутніх істориків дуже просте завдання : « розповідати все так, як воно було». Нічого не потрібно переписувати, дописувати, прикрашувати або замовчувати . У випадку такого періоду нашої історії, як Карпатська Україна, потрібно робити теж саме. Взагалі будь – яку історичну подію чи особу слід завжди розглядати у загальному контексті, у свій час, й не актуалізувати її , як це полюбляли робити в радянський час, а дехто ще й сьогодні.

А якщо брати загальний контекст, то на той час він виглядав так: Німеччина, використовуючи міжнародні договори (зокрема, про арбітраж), тиснула на європейську спільноту, щоб розширити зону своїх інтересів. У цьому їй заважала Чехословаччина – єдина федеративна демократична держава у тогочасній Центральній Європі. Її тодішні сусіди (Німеччина, Угорщини і Польща ) вважали таку країну небезпечною, бо вона давала приклад для їхнього населення й до того ж мала договір про свою безпеку не тільки з Францією, але й Радянським Союзом. Угорщина мріяла повернути собі території , які після першої світової війни відійшли до Чехословаччини. У Польщі теж були територіальні претензії, але Варшаву також турбували радикально налаштовані українці Східної Галичини, які тікали на Підкарпатську Русь. Окрім того для поляків проблемою було і те , що русини ( українці) у Чехословаччині мали широку територіальну автономію, а для кількох мільйонів українців Польщі це був гарний аргумент вимагати і для себе аналогічне право. Тому й Польща була зацікавлена у тому, щоб тут не було Чехословацької держави і Підкарпатської Русі зокрема.

Розпочалося все у березні 1938 – го, коли відбулося приєднання Австрії до Німеччини. Потім, у вересні, згідно Мюнхенської угоди, Гітлер заволодів Судетми. Головний мотив – захист прав етнічних німців. Так розпочалося розчленування Чехословаччини. За таким же етнічним принципом у листопаді 1938 року від Чехословаччини відкроїли на користь угорців значні території , зокрема, частину Підкарпатської Русі з містами Ужгород, Мукачево й Берегово. Власне тому столиця останньої була перенесена до Хуста.
На той час стало зрозуміло, що на Підкарпатській Русі чехів підтримував лише український напрям, очолюваний Августином Волошиним. Лідери русофілів, зокрема, й Товариства імені Духновича , яке чехословацька держава наділяла величезними субсидіями - Степан Фенцик і Андрій Бродій виявилися державними зрадниками. Як громадяни Чехословаччини таємно, на гроші Польщі й Угорщини , вони здійснювали антидержавну діяльність. Угорці й поляки надсилали сюди диверсантів, які вбивали прикордонників, поліцаїв, лісників та інших, підривали мости, щоб показати міжнародній спільноті, що Чехословацька держава не контролює Підкарпатську Русь, а місцеве населення знемагає від внутрішнього терору. У таких обставинах потрібно було приймати нелегкі рішення .

У Карпатській Україні знайшлися єдині на той час у Європі люди, які не підкорилися вимогам Гітлера і його союзника – Угорщини

Й ось наступив березень 1939 року. Гітлер, згідно з розробленим планом “ Грюн “, запустив останній етап знищення Чехословаччини . Спочатку 14 березня 1939 року проголошує незалежність Словаччини, відразу ж просить й отримує опіку ІІІ рейху, а її армія стає частиною вермахту . Про такий розвиток подій німці заздалегідь повідомили й угорців, наголосивши , що Угорщина тепер уже може вирішити питання Карпатської України, яка була тоді ще лише автономною територією вже майже неіснуючої Чехословаччини.
Карпатська Україна опинилася у надзвичайно складній, майже безвихідній ситуації, полишена сама на себе . Тож після Словаччини уряд Волошина теж декларує незалежність і повідомляє про це Прагу. Волошин, крім того, подякував чехам від імені українців за той внесок, який вони зробили за двадцять років у розвиток краю і його народу. Уряд звертається по захист до Німеччини, але там відмовили і радили не чинити опір угорцям . У Хусті дійсно наївно чекали підтримки від Німеччини , адже вона й Італія були арбітрами у Відні у листопаді 1938 року й мали певні, хоча б моральні, обов’язки стосовно гарантій безпеки. Але українців, як і багатьох інших, німці цинічно обманули.
Тим часом 15 березня вранці і чеський президент Гаха теж попросив й отримав для Чехії та Моравії німецький протекторат. Волошин зробив спробу домовитися з угорцями про мирне залагодження справи, але там сказали, що війська, які вже 14 березня почали наступ, зупинити неможливо, і єдине що вони приймуть – це капітуляцію. 15 березня в середу після обіду, в Хусті на соймі проголосили незалежну Карпатську Україну. Карпатська Січ перетворюється на регулярною армію , що ставило її під охорону Женевської конвенції. Правда, угорці не зважили на цей факт і нерідко розправлялися з полоненими січовиками.
Важливий історичний факт, що у березні 1938 року Австрія без спротиву здалася німецькому вермахту. 15 березня 1939 року чехи не зробила у бік німців жодного пострілу і Гітлер ще того ж дня по обіді ввійшов у Прагу. Тим не менше Друга світова війна у Європі закінчилася саме у Празі. Місто розбили і Чехія все одно не уникла втрат, зате на чеському народу залишилася пляма ганьби, що у той час не знайшлося нікого, хто зробив би опір фашистам. Словаки стали союзниками німів, а угорці взагалі удостоїлися звання найвірнішого союзника Німеччини. Навіть комуністичний Радянський Союз і той зблизився з фашистами. А ось y Карпатській Україні знайшлися єдині на той час у Європі люди, які не підкорилися вимогам Гітлера і його союзника – Угорщини, й зробили військовий спротив агресору, хоч і зазнали поразки. Як бачимо всі ті, які сьогодні намагаються кидати тінь на Карпатську Україну та її керівника Августина Волошина, пов’язуючи їх з фашистською Німеччиною, роблять це без урахування історичних фактів і вириваючи події з контексту, забуваючи розповісти, а які мотиви пов’язували на той час Угорщину, Польщу Словаччину, чи Сталіна з Гітлером. До прикладу угорський регент Міклош Горті написав до Гітлера сотні листів, ходив з ним на полювання, отримував від нього дорогі подарунки( яхту), відправив на підмогу десятки тисяч угорських солдат, які масово гинули за тисячі кілометрів від батьківщини невідомо за що – і він не фашист. А ось якщо Волошин звертався про допомогу до Німеччини, або якщо в його оточенні були люди, що співпрацювали з німцями (а такі дійсно були) - то це уже фашизм. Такий вибірковий підхід до подій того часу свідчить про політичні а не наукові мотиви, яскравим прикладом чого може бути провальна акція так званої Ліги національностей Закарпаття щодо зняття звання Героя України з Августина Волошина .

Назву народу завжди встановлювала влада, якій цей народ підкорявся

У кожній державі, де ми жили, населення завжди мало свою офіційну назву. І держава не запитувала людей, чи хоче воно так називатися. До Першої світової в Угорщині нас називали рутенами й оросами тобто руськими. Так називав українців , причому всіх , і знаменитий князь Ференц Ракоці ІІ . В угорській енциклопедії “Паллас” ( 1897) слово русин і не фігурує . Чехи вже не хотіли вживати назву руські , як угорці, тому вони почали називати закарпатців русинами , часто додаючи ще й уточнююче слово «малороси». Коли в 1939 році знову прийшли угорці, то прем’єр міністр Пал Телекі запропонував назву рутени. Радянська влада вирішила називати українцями. Проблема і в тому, що офіційна назва обумовлювала і те, які інші назви вживати не можна. У метриках в угорський час не можна було записати рутенів , русинів українцями, бо офіційною була інша назва. Сьогодні це використовують як аргумент, що нібито на Закарпатті не існувало українців. Такі деталі потрібно розуміти і пояснювати, бо люди самі не можуть у цьому розібратися.

«Для мене найцікавіший період на Закарпатті – до І Світової війни»

До Першої світової війни на Закарпатті існувало дуже багате й цікаве культурно-мистецьке життя. Заможні люди вважали для себе нормою підтримувати бідних: у школах надавали стипендії здібним дітям. Вони вважали меценатство обов’язком. Пам’ятники ставили лише на жертовні збори. У той час люди турбувалися за культурні заклади. Закарпатці їздили за кордон, запозичували хороші традиції. У газетах подавали відомості з усього світу. Люди були обізнані , хоч комп'ютерів ще не було.

Ще одна цікава деталь: тодішні бізнесмени хотіли показувати, скільки вони заробляють і платять податків, тому що в міську раду половина депутатів обиралася, а половина ставала депутатами з переліку найбільших платників податків. Тому в кінці року вони хвалилися в газетах, хто скільки податків сплатив. Подивіться, як перевернувся світ після того, як у 1944 році сюди прийшла Радянська влада. І досі природний розвиток встановити не можемо.

Якими будуть «Сто нарисів з історії Закарпаття»

Я запланував видання книги, куди ввійдуть статті, які я готував чи публікував раніше. У книзі буде представлена вся історія Закарпаття від часів найдавнішої стоянки у Королеві – до приходу Радянської влади. Там буде й історія виникнення назви території Закарпаття та її мешканців. Статті будуть розташовані у такій послідовності і матимуть такий обсяг, щоб пояснити найважливіше.

Наталія Каралкіна