У знаменитому Токаї королівський напій виготовляють із засушених виноградних ягід

Токай. Вино, а відтак і регіон, де його виробляють, відомі на весь світ. Територія ця занесена ЮНЕСКО до Світової спадщини. Виноградники на грудях 400 (!) заснулих вулканів. І все це лише трохи нижче за течією наших Тиси й Латориці…

Велику славу має не такий уже й великий шматочок землі – 7 тисяч га, 5 із яких під виноградною лозою. Це 28 невеликих населених пунктів. Серце регіону – містечко Токай – налічує менш ніж 5 тисяч мешканців. І приймає щороку у десятеро більше туристів. Місто "багатоповерхове" – під будинками 500–700-річні підвали, де визріває вино. Наприклад, у центрі під "Ракоці пінце" кілометр пивниць, із яких лише 300 метрів відкриті для туристів.
Мандрівець-неофіт зробить для себе тут багато відкриттів. Виявляється, токайське вино цінне не самими соковитими гронами, виплеканими теплим сонячним кліматом, а вже зморщеними, висохлими, торкнутими пліснявою –заізюмленими – ягодами. Цукристість у таких плодах сягає 62 %. Їх вимірюють путонями – скільки таких дерев'яних відер-мірок (що містять близько 25 кг) зморщених ягідок піде на вино – таким буде його сорт, смак, а отже, й ціна. Найцінніше і найвишуканіше – асу – це не менше 6 путонів на бочку сусла (до 145 літрів).
Ще французькі монархи прозвали токайське королем серед вин. Колись польські купці, розповідають легенди (чи історія?), привезли його Папі Римському, і відтоді його запаси у погребах Ватикану постійно поповнюються. Ракоці ІІ подарував кілька пляшок Петру І, і за указом царя у Токаї почала діяти спеціальна російська місія. Вивозилося, переконують місцеві гіди, з регіону до 80 % вина, але націнка не сміла бути вищою за 4 %. І нині право називатися то¬кай¬ськими мають лише вина, не тільки вирощені, виготовлені, але й розлиті на цій території.
Токай, здається, дихає історією і спрямовує цей подих насамперед на туристів. У містечку 6 храмів різних релігій, у тому числі й спорожніла після Другої світової війни через масове винищення євреїв, але дбайливо збережена синагога.
Музей вина. Чимало пам'ятників. Зокрема й відвертий – Бахусу. Його подарувало одне з численних міст-побратимів Токаю у 1988 році. Скульптура бога задоволення й розпусти вінчає фонтан, з якого під час фестивалів вина іноді тече не вода, а саме хмільний трунок. Підвали виноробів, де можна продегустувати й купити їх напій, подивитися славетні пивниці, вкриті благородною пліснявою, котра є одним з найголовніших "творців" славетних вин.
Тут на службу туристу ставлять усе. Наприклад, у центрі міста звичайний будинок, де вздовж усього балкону вишикувалися скульптурки найрізноманітніших – і китайських філософських, і мудрих, як сфінкси, хитрих рябеньких, і ніжних біленьких – кішок. Навіть продовження закарпатських Тиси і Латориці (Бодрог), які біля містечка зливаються в одне русло – цією річкою (глибина 5–9 метрів) плавають екскурсійні кораблі, приватні яхти, човники, байдарки. Хочеш активно відпочивай, хочеш – пасивно.
В останні дні вересня – перші дні жовтня в Токаї проводиться одне з традиційних винних свят – сюреті – відзначення збору урожаю. У містечку проходить імпровізований парад, цілий день гуде ярмарок, на кожному кроці – вина і виноград, усе до п'янкого напою, різноманітні сувеніри. А завдяки проекту "Управління транскордонними дестинаціями в Закарпатській області та Саболч-Сатмар-Березькому регіоні" (0901/048), що фінансується за програмою Євросоюзу "Програма прикордонного співробітництва ЄІСП Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2007–2013" на цьогорічному фестивалі сюреті у Токаї побували й закарпатські журналісти.
Лариса ПОДОЛЯК