Право спільної власності

Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України (ЦКУ) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Право спільної власності здійснюється кількома особами – співвласниками. Спільний об’єкт може складатись з однієї речі чи сукупності речей, проте як об’єкт права власності вони утворюють єдине ціле. Отже право спільної власності характеризується множинністю її суб’єктів та єдністю об’єкта. Законодавство передбачає два види спільної власності – спільну часткову та спільну сумісну.
У спільній частковій власності кожен із учасників має чітко визначену частку в праві власності на майно. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники наперед можуть встановлювати порядок володіння та користування спільним майном. Найбільш розповсюдженою формою встановлення такого порядку є договір. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає його частці в праві спільної власності, а при неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників відповідної матеріальної компенсації. Крім того на співвласників покладається обов’язок брати участь відповідно до своєї частки у витратах на управління та утримання спільного майна.
Співвласник має право самостійно розпоряджатись своєю часткою у праві спільної часткової власності. Це можливо шляхом укладання різних правочинів (договорів купівлі-продажу, дарування, міні тощо). Набувачами такої частки можуть бути як самі співвласники так і сторонні особи. Водночас закон встановлює певні гарантії захисту прав співвласників у таких ситуаціях. Так, продаж частки у праві спільної часткової власності має здійснюватись з дотриманням правил ст.362 ЦКУ про переважне право співвласників перед іншими особами на купівлю цієї частки. Згідно з правилами переважного права купівлі співвласник-продавець зобов’язаний письмово повідомити решту співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови продажу. Продавець - співвласник може продати свою частку сторонній особі, якщо інші співвласники відмовились від переважного права на купівлю або не реалізують його щодо нерухомого майна протягом одного місяця, щодо рухомого майна –10 днів з дня одержання повідомлення.
Спільна часткова власність припиняється шляхом поділу спільного майна між співвласниками (ст. 367 ЦКУ). Договір про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Щодо виділу майна із спільної часткової власності, то законодавець чітко не вказує чи припиняє він спільну часткову власність. В такому випадку вважається, що спільна власність припиняється лише для того хто виділився.
Спільна сумісна власність є безчастковою, а право кожного із співвласників поширюється на все майно. Вона дозволяє кільком особам володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном за взаємною згодою як одним цілим.
Спільна сумісна власність виникає з підстав незаборонених законом. Режим спільної сумісної власності діє щодо майна подружжя, набутого ним за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом. Спільною сумісною власністю є майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, якщо інше не встановлено договором між ними. Майно набуте внаслідок реалізації права на приватизацію також може належати особам на праві спільної сумісної власності. Щодо спільної сумісної власності подружжя то тут необхідно пам’ятати, що припинення шлюбу не припиняє спільної сумісної власності на майно набуте під час шлюбу.
Співвласники володіють і користуються майном, що є і спільній сумісній власності спільно, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними. Розпорядження сумісним майном має здійснюватись лише за згодою всіх співвласників. Під розпорядженням необхідно розуміти як передачу майна у тимчасове користування так і його відчуження. У випадку вчинення правочину, що вимагає нотаріального посвідчення, згода співвласників має бути письмовою і нотаріально посвідченою.
Співвласники мають право на виділ у натурі частки, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників є рівними.
Майно, що є у спільній сумісній власності може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності припиняється.

Головний спеціаліст відділу
документування, контролю
виконання та звернень громадян
Головного управління юстиції у
Закарпатській області
О.Р. Клецко