Карпати очима еколога

Ми, група цікавих до природи Карпатського регіону, переходимо через хиткий місток над гірською рікою Пістинькою і, мандруючи стежкою в шешорські гори, слухаємо розповідь Івана Парнікози, консультанта організації Київської ландшафтної ініціативи та представника студентської дружини охорони природи “Зелене майбутнє” Київського національного університету ім. Т. Шевченка.

Перші поселення



– У Карпатах знайдено скульптури часів міді, їх виготовляли у трипільських поселеннях Прикарпаття, виявлено специфічні поселення часів бронзи, таємничу культуру Карпатських курганів, – оповідає наш еколог-екскурсовод.

Ми довідуємося, що слов’яни на історичній арені Карпат з’являються в V столітті. Це, зокрема, самостійне об’єднання слов’ян, яке назвали білими хорватами, їхнє походження та рід занять досі залишаються таємницею. А львівську частину Карпат населяв племінний союз дулібів, про яких відомо, що вони стали жертвами варварів-аварів.

Із виникненням у X столітті Київської Русі, в часи правління князя Ярослава, до неї приєднуються закарпатські землі. У ті часи почали будувати міста, виникли потужні сторожові фортеці. Провадили й традиційне вогневе землеробство. У той час слов’яни викорчовували на схилах гір ліс, а на його місці засівали просо, жито, овочеві культури. На щастя, ці архаїчна система не могла служити довго, оскільки землі, що звільняли від лісу, були не такими родючими, як чорноземи степової та лісостепової зон, де доволі добре господарювали трипільці. Тому постійно доводилося змінювати локалізацію цих полів, що сприяло природному відновленню карпатських екосистем. Ліс використовували для місцевих потреб і в Середньовіччі.



Вплив людей на гірську лісистість



Кардинально ситуація змінилася в часи розвитку капіталізму, коли Карпатами заволоділа Австро-Угорська імперія, яка зрозуміла: якщо прокласти комунікації та побудувати залізниці, то можна заготовлювати великі кількості деревини. Тоді Карпати почали стрімко “лисіти”. Із них не лише вивозили ліквідну деревину, ліс спалювали на деревне вугілля – найнебезпечніший промисел, який досі існує в Україні.

– І хоча наші Карпати називають лісистими, вже немає природної верхньої межі лісу, – розповідає Іван Парнікоза. – Тобто у високогір’ях ліс вирубано, там штучні полонини. Майже не збереглося пралісів: немає такого лісу, якого б не зачепила рука людини. Високогірна флора збереглася лише на стрімких схилах, які недосяжні для овець. Але навіть там вони досяжні для людей.



Унікальна флора Карпат



За словами Івана Парнікози, нині надзвичайно гостро стоїть питання збереження цілих комплексів високогірних видів рослин, що їх витоптали вівці, надто в часи Радянського Союзу. Збережено два-три види рослин.

Загалом рослинний світ Карпат вважають одним із найцікавіших в Україні. Так, із часів гірських зледенінь тут залишилося п’ять видів карликових верб. Більшість із них унесено до Червоної книги України. Деревом, що зникає, в Карпатах є тис ягідний, який “живе” тисячу років. У горах його майже повністю винищено – надто цінна деревина, вона не гниє. Варварський промисел тиса здійснювали ще за Австро-Угорщини. Декотрі діброви є в Коломийському районі та на Кавказі.

До Червоної книги України внесено й дику орхідею. Як пояснює Іван Парнікоза, є велика різниця між тим, зірвали цю квітку туристи чи її скосив місцевий ґазда.



Збереження рослинного світу



– Режим сінокосу існує в Карпатах уже багато тисяч років, – зазначає еколог. – І всі види, які тут зростають, давно адаптувалися до нього. Адже косять місцеві мешканці з року в рік о певній порі. А після сінокосу залишають сіно сохнути на тій самій луці. Всі ці рослини здатні давати насіння після того, як їх скосили, – і лука поновлюється. Натомість орхідея, зірвана в букет, ніколи вже не дасть насіння та не “проросте”. Саме тому на рівнинній території України вона зникла майже повністю. Цвіте дика орхідея в Карпатах наприкінці червня – в липні. А на рівнині – в травні-червні. До слова, тут є 44 види цієї рослини, приблизно стільки ж і в Криму. А загалом до флори України вписано 74 види орхідей, проте багато нині в “чорному списку”, а це означає, що їх дуже давно вже ніхто не знаходив. Однією з причин масової загибелі рослин родини орхідних є зміна умов існування, передусім нестача вологи.

– Збір усіх видів диких орхідей в Україні заборонено. Їх не може бути у фармакапеях, рекламних листівках, їх не можна продавати, купувати і дарувати. На нашій території вони взагалі є недоторканними, – наголошує Іван Парнікоза.

А сінокіс – це ще й єдиний спосіб стримати розвиток деревного ярусу. Якщо його припинити, миттєво відновиться ліс. Адже колись усі Карпати вкривав ліс, а рослини, що тепер ростуть на луках, тулилися по певних територіях, які навесні заливалися водами, там були несприятливі умови для розвитку деревних рослин. Та й колись копитні тварини активно з’їдали молоді дерева. Після їх винищення фактором стримування виростання лісу стала людина.

У горах натрапляємо й на дикі гладіолуси. Один із п’яти видів гладіолусів України можна побачити на заболочених ділянках Карпат, де вони “почуваються” дуже добре.

Через стрімке скорочення місць проростання на рівнинній території України взяли під охорону рослину з родини парасолькових, близьку до любистку та петрушки. На рівнинах її майже немає внаслідок глобальних змін гідрорежиму.



Лісові проблеми



– Головним болем Карпат та інших зелених регіонів України є політика лісового господарства на чолі з головою Держлісгоспу Віктором Червоним, який стверджує, що лісів у нас багато, тому їх треба рубати і продавати. Саме тому він упроваджує політику знищення маленьких заповідників, невеличких об’єктів природно-заповідного фонду, – розповідає Іван Парнікоза.

За його словами, саме з “благословення” Держлісгоспу України вирубують старі насадження сосни та ялиці. Натомість створюють заповідники на місцях лісосмуг

у степовій зоні, щоб загальний показник заповідного фонду не зменшувався. Так, цього року знищено близько п’яти заповідників, зокрема, у Львівській, Рівенській областях і на Житомирщині.

Свого часу Косівська районна рада була ініціатором ліквідації національного парку “Гуцульщина”. Вона звернулася до голови Івано-Франківської облдержадміністрації з проханням розглянути питання про скасування цього парку. Намісник виніс його на розгляд сесії обласної ради, хоча, згідно із законом, лише Кабінет Міністрів має повноваження вирішувати таке питання. Але оскільки депутати не ухвалили рішення щодо цього питання, Косівська адміністрація, як стверджує еколог, мусила на якийсь час відступити. На його думку, згодом вони повернуться до теми ліквідації національного парку “Гуцульщина”, оскільки цьому сприяє політика Держлісгоспу України під керівництвом Віктора Червоного.



Леся Олендій, "Львівська газета"