Любимо Чернівці більше за сало і Київ

Головне місто Буковини — немовби столиця невеличкого князівства. Та й сама Чернівеччина мало чим нагадує типову Україну. «Відірваністю» від основної території країни область подібна до Закарпаття або Криму.Тут так само близько кордони, так само немає української мови. Та, власне, й українців тут — хіба що кожен десятий. Хоча статистика стверджує протилежне. Але, потрапляючи в цей край, відмовляєшся вірити будь-якій статистиці. Правдивими здаються лише місцеві примовки й цитати з творів письменників різних часів і національностей, що вийшли з Буковини,



Самими тільки перлами місцевих геніїв можна зачитуватися впродовж усього часу перебування тут. І це дуже присмачує подорож на Буковину.



«Любимо Чернівці більше за сало і Київ» — так пише один із сучасних чернівецьких письменників. Він же вважає: «Якби Україна вступала до Євросоюзу містами, Чернівці вже давно були б у Європі».



Кінні прогулянки — до послуг туристів



А вони й справді раніше за інші українські міста побували в Європі разом з усією Буковиною і Закарпаттям. Нягроєшти, Шварценберг, Черніветц — назва міста змінювалася залежно від кочівного «місцестояння»: в Австрійській імперії, Румунському та Угорському королівстві, Молдавському князівстві... Відповідна й спадщина. «За Париж не скажу, але те, що місто нагадує маленький Відень — однозначно. А Відень — це лише відреставровані Чернівці», — переконує місцевий супроводжувач.



У принципі, він цілком правий. Тут неймовірна еклектика культур, яку відразу помічаєш в архітектурі, в людях. Буковинці — це суміш молдаван і євреїв, як кажуть вони самі. Відтак цілком логічним є твердження: у світі є лише дві столиці — Тель-Авів і Чернівці.



Буковина — це колорит, колорит і ще раз колорит!



Ідеї для спору­джуваних тут храмів, палаців і маєтків приносили майстри різних шкіл, стилів і віросповідань. Так і виходило, що місцева синагога, вибудувана в мавританському стилі, вийшла більше схожа на багату мечеть — на даху було навіть кілька мінаретів. А церква Святого Миколая з чотирма покрученими банями втілює собою національний румунський стиль неоромінеск. Прототипом такого рішення стала архітектура церкви в Куртя-де Арджеш — місці останнього спочинку румунських королів. Будівля чернівецького залізничного вокзалу, першого на території України, — дуже подібна до міського театру, спроектованого віденськими майстрами. А найяскравіший архітектурний ансамбль міста — Чернівецький національний університет (колишня резиденція буковинських митрополитів) — чудовий взірець еклектики, бо створений з елементів різних епох. Зубчасті виступи стін нагадують феодальні замки романського стилю, вежі з куполами — мінарети, а гострі шпилі університетських дахів є елементами європейської готики.



Помилуватися розмаїттям європейсько-азійської, але все ж чернівецької архітектури можна стоячи просто-таки на одному місці. Трохи далі від центру міста, за піщаним кар’єром і склозаводом, є чудова тиха вуличка, з якої відкривається прекрасна панорама всієї «другої столиці світу». Звідти, немов з балкона, можна перелічити всі бані й шпилі Чернівців.



Карпати, ранок, романтика...



«Досвід показав, що в поєднанні із найсвіжішим карпатським повітрям і тишею (найближче задимлене підприємство знаходиться у 84 кілометрах від нашої садиби) середній приріст ваги становить 1,4 кілограма за добу». Що іще додати до такої надзвичайної пропозиції садиби, а точніше — цілого відпочинкового комплексу «Лекече», що стоїть біля самісінького підніжжя буковинських Карпат?..



Лише те, що із зеленим туризмом на Буковині інакше й не буває: прозоре, мов вода гірської річки, повітря само по собі наганяє апетит. А що вже казати, якщо, крім усього, іще й погасати на конях-байках-джипах чи навіть бетеерах, які в цих краях користуються неабиякою популярністю серед туристів… Власникові такого собі піднебесного готелю «Мегура», розташованого на висоті майже півтори тисячі над рівнем моря і в 22 кілометрах бездоріжжя від найближчого села, Валерію Чалому вже скаржилися його друзі: мовляв, відпочинок у тебе на горі — суто гастрономічний. А що справді робити, коли навколо — лише хмари і гори? Вийшов з готелю до найближчого лісу, надихався прозорою тишею, і далеко по апетит ходити не треба. І пити вже не треба, п’янієш від самого повітря.



Навіть вулики на Чернівеччині особливі



А коли повертаєшся, і на столі чекають місцеві страви… Звісно, все хочеться скуштувати — і кулешу, і банош, і бринзу, і гриби в сметані, а ще галушки, деруни, свіже молоко (навіть козяче!), вареники на пару, борщ, чаї з карпатських трав... Ну як тут не набрати кілька кілограмів?



Окрім гастрономії, господарі «зелених» садиб (а зазви­чай це повноцінні готельні й розважальні комплекси, вибудувані в традиційно карпатському стилі), пропонують і суто карпатські розваги. Організовують пішохідні походи на перевали, до печери Довбуша, екскурсії до гуцульської столиці — Косова. А взимку на ці ж таки перевали везуть туристів саньми кататися на лижах. Завзятих рибалок доправляють до «форельних» місць.



Недарма власник однієї з садиб задоволено каже: люди повертаються з гір зачудовані й добріші. І вгодованіші — знаю з власного досвіду.



За організацію прес-туру автор дякує Чернівецькій облдержадміністрації та Асоціації журналістів «Туристичний прес-клуб України».



Орест ХОМСЬКИЙ, Дзеркало тижня