Приватизація по-Тячівські(серіал)

Приватизація по-Тячівські (серіал).

В селищі Буштино Тячівського району є невеликий магазин "Художній салон", а в ньому – "Музей етнографії" (див. статтю "Зберегти чи знищити народні традиції" за 20.09.2007 року ). Приміщення, в якому розташований магазин і музей, знаходиться на першому поверсі двоповерхового будинку, який побудовано ще у 1907 році і з того часу він ні разу не ремонтувався. У 1988 році експертна комісія визнала його аварійним.

Серія перша. У 1992 році ми – Володимир і Наталія Топеха взяли у оренду це приміщення з правом першочергового викупу. Для того, щоб зберегти його, ми за власні кошти зробили ремонт і всі роки підтримували в належному стані.

Серія друга. Перший етап приватизації розпочався у 1994 році, коли створене з працівників малого підприємства Товариство покупців подало документи на приватизацію у Фонд держмайна Тячівського району. (В той час керував ним п.Сливка, а документи приймала п.Габорець Ганна Василівна). Минув рік і документи кудись зникли. Знайти їх неможливо і по нинішній день. Приватизація не відбулась.

Серії третя. У 1994-1996 роках нами "займаються" різні служби району: виконавча служба разом з міліцією силоміць з побиттям продавця вилучає касовий апарат за сумнівні борги. Суд визнає їх дії незаконними і повертає нам майно. Нас закриває пожежна охорона, позапланові перевірки здійснюють різні служби району, накладають штрафи тощо.

Серія четверта. У 1997 році той же Фонд держмайна району призначає аукціон, на який виставляє приміщення "Художнього салону". Але дякуючи громадськості селища і втручанням преси, аукціон не відбувається.

Серія п’ята. З 1998 по 2000 рік ми змушені скорочувати чисельність працюючих з 120 до 8 чоловік. Непомірні податки і різні збори ставлять підприємство у дуже скрутне становище. Вижили. Виготовили перший на Україні вишитий іконостас (42 ікони). Отримали подяку від Папи Римського за пропагування мистецтва релігійної вишивки. Почали збирати колекцію стародавнього одягу і вишивки.

Серія шоста. У червні 2005 року виходить Указ Президента "Про підтримку народних промислів". Але вже в липні Буштинський селищний голова Сабадош І.Ю. приймає рішення продати приміщення "Художнього салону" з аукціону (див. "Трибуна" від 15.07.2005 року) і навіть надрукував об’яву в районній газеті "Дружба". Аукціон не відбувся, бо побоявся голова розголосу в пресі і обурення селищної громади.

Серія сьома. У грудні 2005 року селищна рада приймає рішення про приватизацію нами приміщення магазину шляхом викупу, а у червні 2006 року вона ж делегує свої повноваження по приватизації відділу управління майном Тячівської районної ради. Здається, наблизився фінал цієї історії.

Серія восьма. Але вже у липні 2006 року з’являється рішення сесії Буштинської селищної ради, що підписано селищним головою п.Сабадош І.Ю. (про яке до речі депутати і не знали) про приватизацію цього приміщення шляхом аукціону.

Серія дев’ята. На Всеукраїнський виставці "Барвиста Україна", що проходила в Києві 20-24 серпня 2006 року, ми дістали дипломи (шість!) за представництво Закарпаття на цій виставці і за "Музей стародавнього одягу".

Серія десята. Прокуратура району, до якої ми звернулися із заявою про незаконність рішення сесії про приватизацію шляхом аукціону, не знаходить в цьому рішенні порушення закону і ми звертаємося до Закарпатського обласного господарського суду з оскарженням рішення сесії. Господарський суд Закарпатської області, який розглядав цю справу три місяці, у грудні 2006 року прийняв рішення, де визнав законним рішення сесії Бушинськоїї селищної ради про викуп приміщення шляхом аукціону.

Серія одинадцята. З січня по квітень місяць 2007 року ми доводили своє право на викуп у Львівському Апеляційному господарському суді і в квітні 2007 року суд скасовує всі попередні рішення і приймає постанову про приватизацію приміщення магазину виключно шляхом викупу.

Серія дванадцята. Нарешті!, - подумали ми. І одразу (у травні 2007 року) подали Володимир