Про повінь — …напівжартома

Актуальність того, як діяти у випадку повені, „снує” поміж мешканцями Закарпаття принаймні двічі на рік. Восени, коли ефіром якогось з центрального телеканалів промайне хвилинний репортаж про події 1998 років, чи навесні, коли згадують катастрофічну повінь 2001 року. Теза про дуалістичну сутність життя знаходить свій прояв і тут. На основі двох попередніх паводків ми поділили себе на дві добре що не рівновеликі армії – тих, хто постраждав, а відповідно тих, кому потрібно знати як діяти у разі повені, і на тих, хто не постраждав, а відповідно, тих кому це ніби й зовсім не потрібно. Останні ж, відчуваючи свою ефемерну захищеність, вважають, що готовність до повені – це щось на кшталт вчасно зайняти місце перед екраном телевізора аби споглянути як воно там у підтоплених зонах відбувається.

Сама по собі повінь може бути або раптовою, або цілком прогнозованою та очікуваною, ну приблизно як вода в крані квартир великих за закарпатськими мірками міст. Тобто, коли ви її очікуєте – то зась, а як не чекаєте – то тут тобі все, і за останні п’ять років. Якщо повінь є прогнозованою, а схоже, що в цьому році нас чекає саме цей варіант, і навесні ми її таки зажиємо, (це в якійсь мірі підтверджують, а вже не спростовують однозначно, і дані Закарпатського обласного центру з метереології, де вже на кінець лютого твердили про те, що чималий снігозапас в горах), то оголошення про евакуацію з місць підтоплення здійснюється через місцеві державні адміністрації, а оповіщення населення, використовуючи місцеві радіотрансляційні мережі і телебачення. Тому прислухайтеся до радіо, і споглядайте телебачення, особливо місцеве. І особливо у березні. Минулого року, найбільшої паводкової хвилі Закарпаття зажило посеред третьої декади першого місяця весни, однак з огляду на те, що раптово потепліло – раджу, якщо ви не робили цього раніше приглядатися до нього вже зараз. Принаймні, до інформаційного блоку.

Зовсім інший випадок, якщо повінь є раптовою, тоді для оголошення про надзвичайну ситуацію використовують всі придатні засоби, скажімо автотранспорт, обладнаний гучномовним зв’язком. Так, до прикладу було під час повені у 2001 році, коли з цієї метою використовували навіть пожежні автомобілі. І не безуспішно.

По тому як ви, звісно не дай Бог, однак отримали повідомлення про імовірне підтоплення, намагайтеся не надто панікувати, але й панікувати водночас. Бо за свідченнями американських бігейвіріознавців (вчені, що вивчають поведінку людини, в тому числі і під час надзвичайних ситуацій), на пожежах, наприклад, люди гинуть або через те, що надмірно панікують і не можуть прийняти правильного рішення, або ставляться до вогняного дійства надто меланхолійно-філософськи. Тому в міру озброївшись панікою, згадуючи всіх мешканців пекла та свою власну непередбачливість, почніть збір найнеобхідніших речей передбачених евакуацією. Документи, які посвідчують особу, краще одразу класти до водонепроникнених пакетів, це позбавить вас у майбутньому необхідності комусь доводити, що ви це є ви, а знаючи практику сьогодення та силу якогось папірця, завіреного підписом головного бухгалтера якої-небудь організації, скорочена назва котрої складається з 32 двох літер, то й поготів. Тим більше, пам’ятаючи той глибоко філософський вираз про вартість людини без папірця, який російською навіть рифмується.

Вибачайте, але від того, одразу до їжі, чому одразу, бо ви вже отримали повідомлення про повінь і потрібно збиратися та евакуюватися. Тому візьміть з собою також і необхідний запас їжі, питної води та теплі речі (до речі, тій другій групі, яка від повені не страждала і переважно споглядала її на екранах телевізора – телевізор до жодної з перерахованих груп не входить, до того ж габаритний та важкий). Ну і згадайте радянське, „выходя из дому выключи свет, газ”.

Відразу по тому як увесь запропонований перелік ви склали до валізи – рушайте до безпечних місць на підвищенні. Якщо поблизу подібних немає, або вони надто далеко розташовані, чи вода застала вас зненацька, бо ви не прислухалися до попередніх порад - не дивилися місцеве телебачення та не слухали радіо – займайте верхні поверхи, або горища будівель, в крайньому випадку скористайтеся дахом будинку.

Якщо повінь є прогнозованою, то в ідеалі повинні визначатися й місця безпечного збору, тому коли ви раптово не знаєте куди потрібно рухатися сміливо звертайтеся до людей у форменному одязі – вони зазвичай набагато більш інформовані про лихо, що наближається, аніж якийсь маловідомий перехожий, який за два квартали згадає, що він поплутав і вказав вам невірний шлях.

Міським мешканцям у подібних ситуаціях зазвичай легше, (якщо вони звісно не взяли з собою того „довбаного” телевізора), їм принаймні не доведеться дбати за худобу, яка є у сільських мешканців. Останні повинні реально оцінити загрозу і вирішити, що з нею робити. В деяких випадках, коли підтоплення неминуче, краще дати їм волю, щоб вони самі знайшли собі шлях порятунку. Звісно для декого це справжня трагедія, бо вигодувані до Великодня „пацята”, „Маші” і „Васі”, навіть якщо виживуть можуть до вашого обійстя вже не повернутися. З іншого боку не варто намагатися в таких випадках і тягти їх за собою, бо іноді „промедление жизни опасно”. Тим паче, що коли перед рятувальниками постане вибір визволяти з водяного полону вашу льоху чи іншу людину, то думаю, що все ж в цій ситуацій (навіть попри те, що сало, як стверджують деякі українофоби, є для українця річчю сакральною) говоритиме на кориcть людини.

Якщо повінь застала вас на роботі – дотримуйтеся того, чого від вас вимагатиме адміністрація вашої установи. Навіть, якщо десь за десять кілометрів ваша дитина знаходиться в школі чи дитсадку і вам здається, що ніхто краще ніж ви, вашу дитину не зможе порятувати. Зазвичай подібні заклади евакуюються в першу чергу і про це дбають місцеві районні державні адміністрації. В іншому ж випадку існує загроза того, що поки ви бігтиме за вашою дитиною - евакуюють школу, а поки будете повертатися на роботу й вашу установу. З досвіду рятувальної справи – саме через подібні дії люди потрапляють до халепи, з якої іноді живими вже не повертаються.

Все вищевикладене до певної міри нагадує війну, та й слова схожі, наприклад евакуація. Однак, ми так звикли з радянських часів „боротися з природою”, що її до певної міри можна сприймати за супротивника. А на війні, як на війні. Певний час вам доведеться перебувати на місці збору евакуйованих, тому дотримуйтеся всіх заведених правил та скористайтеся можливістю дізнатися про своїх родичів та знайомих, можливо, їх будинок не потрапив у зону підтоплення, тому ви зможете перебратися до них, де вам безперечно буде зручніше.

Поза тим як вода спала, можете повертатися до власного будинку. Ретельно його огляньте перед тим як зайти до середини. Стихія могла серйозно пошкодити приміщення і воно може перебувати в аварійному стані – в такому випадку до нього краще заходити разом з рятувальними підрозділами.

Не намагайтеся користуватися електрикою, поки на це не дадуть добро дядечки з райелектромереж, в іншому випадку ви можете загинути від ураження струмом, тоді як вже стільки зробили аби врятуватися від повені. Перед вмиканням повинні добряче просохнути і електроприлади, і знову ж таки через вже згадувану причину. Це саме, до речі, стосується і газу.

Обережно ставтеся до води, навіть з крану, кип’ятіть її до того часу, поки місцева санітарно-епідеміологічна служба не оголосить про її придатність до споживання. Те саме стосується і колодязів, які перебували в зоні підтоплення. Знову ж таки, це у ваших інтересах, до того ж крім такої халепи як повінь, вам навряд чи потрібна – інша, скажімо така як холера чи тиф.

Не вживайте в їжу продуктових запасів, які вже „скуштувала” вода, це стосується і консервації, яка зазнала видимих ушкоджень. Бо як ми вже з’ясували, ані холера, ані тиф, нам не потрібні.

І насамкінець, довідайтеся у місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування адреси організацій, що відповідають за надання допомоги постраждалому населенню, і не соромтеся звертатися до них з різних приводів. Ці структури створені саме для того аби вам допомогти.



Центр громадських зв’язків УМНС України в Закарпатській області