ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Русини не історія, а сучасна реальність

    13 мая 2024 понедельник
    Аватар пользователя Гость

    Русини не історія, а сучасна реальність



    У Закарпатті останнім часом знову піднялася суспільно-політична буря: 7 березня цього року обласна рада прийняла рішення про визнання на території області національності “русин” та внесення її до переліку національностей у краї.

    Ця болюча й животрепетна проблема для Закарпатської області – не нова, а з “бородою”. Знають про неї лише в Києві, але й у близькому та далекому закордонні.

    Про неї ми і вирішили повести бесіду з доктором філософських наук, народним депутатом України III-IY скликань від Комуністичної партії Іваном Миговичем, який чи не найголосніше про русинське питання бив і б’є у всеукраїнські дзвони. Але його мало хто чує на київських владних пагорбах.

    - Іване Івановичу, чому знову активізувалася ця проблема? Невже тільки завдяки вищезгаданому рішенню облради?

    - Насамперед через його тривалу нерозв”язаність. Вже кільканадцять років громадськість краю просить, вимагає одне: визнання етноніму “русин”. Для цього не треба величезних капіталовкладень, а всього-навсього політична воля. Але влада всіляко затягує цей процес, аби врешті-решт торжествувала історична справедливість.. У світі всього налічується близько 2 мільйонів русинів. На Закарпатті їх приблизно 200-300 тисяч. Хоча під час перепису 2001 року їх ніби виявилося 10 тисяч, та це фальсифіковано. Але нехай їх буде навіть тих 10 тисяч, то й це є підставою для їхнього визнання. Зараз уже, до речі, 130 тисяч громадян краю письмово визнали себе русинами. Це не етнографічна група, як, приміром, гуцули, бойки, лемки, поліщуки, подоляни... Як зрозуміти русинів, коли угорці, румуни, словаки, які мешкають в Закарпатті, бачать написи своєю рідною мовою, мають свої друковані органи, теле- і радіопередачі, а русини цього позбавлені?.. В ряді держав Європи, Америки, Австралії русини існують як окремі етнонаціональні групи. Невизнання їх на батьківщині окремою національністю зумовлює невдоволення громадян, породжує соціальну напругу, загрожує політичними конфліктами. Це врешті-решт суперечить Конституції, законам України, її міжнародним зобов’язанням і угодам. Зокрема, у відповідності до статті 11 Закону України “Про національні меншини в Україні”, цитую, “громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність.

    Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається”.

    Русини є громадянами України, вони споконвічно проживають на її сучасній території. Як автохтонам Карпатського регіону, їм притаманна унікальна культура, етнічні особливості, традиції, менталітет, відчуття самобутньої національної групи. Русини мають право на вільну етнічну самоідентифікацію і розвиток.

    - А якщо конкретніше зупинитися саме на правових засадах національної ідентифікації русинів Закарпаття?

    - Універсальні міжнародно-правові стандарти органічно включають національну самоідентифікацію особи чи групи людей, її визнання, гарантування повноцінного буття. Досвід демократичних країн засвідчує, що визнання й забезпечення дотримання особливих прав національних меншин служить, з одного боку, запорукою суспільної злагоди і стабільності, а з іншого – джерелом взаємозбагачення й цивілізованого розвитку. Людина вправі сама визначати свою національність. Норми, що визначають процедури вибору, приналежність до національної меншини, містяться в ряді міжнародно-правових документів.

    - А як ви особисто ставитеся до русинського руху?

    - Як я, нащадок русинів, можу ставитися до нього? Позитивно. У свій час я назвав себе українцем русинського походження, хоча це багатьом не подобалося. Русинський рух виражає інтереси і права більшості населення Закарпаття. Він згладжує проблеми області, мінімізує труднощі міжнаціональних відносин. Цей рух за 15 років для збереження культури краю зробив набагато більше, ніж владні структури. Випуск книг, проведення наукових конференцій, відкриття недільних шкіл, збереження і поширення культури – всього не охопиш... Хоча не обходиться без крайнощів. В цьому русі виділяється угодовське (провладне) та радикальне крила, в останньому з яких виступає невеличка група екстре Русини не історія