В Закарпатському селі Білин жінка винесла з палаючого будинку дворічного малюка

Герої серед нас

У гірському селі Білин, що на Рахівщині, через пожежу, яка виникла в житловому будинку 20-річної Олени, одразу шість чоловік залишилося без крівлі над головою. На околиці села огонь вщент зруйнував дерев’яний житловий будинок та мало не призвів до трагедії. За крок від загибелі опинився дворічний малюк, якого врятувала його тітка.

Того злощасного ранку жоден із членів багатодітної сім’ї, виходячи з дому, навіть гадки не мав, що повертатися буде нікуди, бо від рідного обійстя підступний вогонь залишить одне згарище.

На час виникнення пожежі в будинку перебували десятирічний Петро та його двохрічний племінник Іванко. Старший із дітлахів бавився, а молодший на той час ще спав.

Як вдалося з’ясувати пізніше, язики полум’я першим побачив Петро. Саме він вдарив на сполох та почав кликати на допомогу. А тим часом вогонь вже „господарював” у першій з трьох прохідних кімнат, відрізавши дітей від виходу. На щастя, старший з хлопчаків не розгубився й вибіг з помешкання через палаюче приміщення. На подвір’ї Петрик щосили почав кликати на допомогу сестру, яка зі своєю родиною мешкає у будинку неподалік. Саме її дії й стали вирішальними у рятуванні Іванка, котрий опинився в полоні підступного вогню.

Як розповіла Люба, а саме на її долю випало у “пожежному” порядку освоїти професію “рятувальника”, того ранку поралася на власному подвір’ї. Нічого не підозрюючи про лихо, яке спіткало її рідних, вона складувала дрова:

- Уже збиралася до будинку, аж раптом, чую несамовитий крик Петра. Одразу зрозуміла, що сталося щось лихе. Навіть не пам’ятаю як добігла до будинку сестри, а коли вгледіла, що горять вже обидва приміщення, то ледь не запаморочилося в голові. Знала ж, що діти сплять у найвіддаленій кімнаті...

Навіть сьогодні у Люби немає якоїсь однозначної відповіді, як їй далося прийняти мужнє рішення – через вікно залізти до вщент оповитої димом кімнати та врятувати дитину.

Скло розбитої шибки ледь не порізало руки, однак на це жінка якось зважала найменше. Дитина сиділа на ліжку та плакала, однак, побачивши знайоме тітчине обличчя, потягнулася до неї рученятами. Схопивши малюка на руки, повернулася на зовні через те ж вікно. Ще будучи в кімнаті знадвору почула голоси сусідів. Це додало сил та переконаності. Принаймні дитину з вогняного полону їй вдасться врятувати. Тому вже не зважала ні на їдкий дим, що заважав дихати, ані на полум’я, яке вже почало поширюватися кімнатою.

Сусіди тим часом заходилися бодай якось рятувати від вогню будинок та діставати увесь той нехитрий скарб горянки. Наймолодші наввипередки помчали до сільради, адже в цьому гірському селі, де хати “розкидані” по гірським схилам, він єдиний. До самої ж сільради щонайменше три кілометри. Вогонь же ж не чекав, ані хвилини, залишаючи все менше шансів тим, хто мешкав у будинку, врятувати бодай частину свого майна.

Через деякий час нагодився якийсь чолов’яга на автівці, що не був байдужим до чужого лиха. Маючи мобільний, він зателефонував до пожежників, але на той момент дерев’яний будинок вже палав немов свічка... Звісно, що в такій ситуації вогнеборці могли хіба що попередити подальше поширення вогню.

У селі, до речі, щиро жалкують, що не мають власної пожежної команди. Тільки вона могла б забезпечувати належний рівень пожежної та техногенної безпеки в цьому населеному пункті. Однак - це проблема не тільки Білинської сільради, де змогу утримувати пожежну команду пояснюють простою відсутністю коштів. У більшості гірських сіл – ця проблема рано чи пізно постає і... поки що не вирішується. І виникає щоразу, коли горить якась господа – бо пожежникам доводиться долати чималі відстані аби добратися до місця вогняної стихії, часто маневруючи непрохідними путівцями. Окрім того, у більшості гірських сіл – переважає дерев’яна забудова, а старе висохле дерево, якщо починає палати, то за кілька хвилин згорає майже дощенту.

З необхідністю якомога більшої кількості таких команд погоджуються мешканці не тільки Білина, але й інших населених пунктів, принаймні, жодних заперечень від людей почуто не було. Всі розуміють, що ідея створення таких команд непогана – однак не вельми вірять, що її найближчим часом вдасться втілити в життя.

Наразі ж більш актуальним для Білинської сільради є питання допомоги погорільцям – зараз вирішується можливість виділення їм будівельних матеріалів, насамперед лісу. Від стихій, до речі, родина Любиної сестри, страждає вже не вперше – дев’ять років тому їх уже спіткало лихо. Серед зими багатодітна сім’я залишилася без крівлі над головою. Дах їхнього старого будинку не витримав снігового „покривала” й під його важкістю обвалився. Всім одинадцятьом членам сім’ї довелося жити в халабуді, яку було тимчасово переобладнано під житло. У будівництві нового помешкання і тоді допомогла місцева влада та релігійна громада. Сьогодні ж погорільці туляться у свого дядька, який не лишився байдужим до родинного горя.

Що ж до героїні, яка врятувала малюка, то свій вчинок вона пояснює звичайними материнськими почуттями, адже 26-тирічна жінка сама виховує трьох дітей (двох дівчаток та хлопчика, якому в той день, коли сталася пожежа виповнилося шість місяців).

- У той момент я думала і про своїх дітей, хоча Іванко для мене також як рідний син. Його втрата була б для нас усіх трагедією, - розповідає Люба. Свого часу вона вже втратила двох діток і біль, який відчуває мати , коли помирають власні дітей, їй добре відомий. Жінка також добре пам’ятає ще з дитинства, коли їй довелося бачити загибель дітей у вогні (майже двадцяти років тому у їхньому селі сталася пожежа, внаслідок якої жертвами вогню стало двоє дівчаток) та горе батьків, які втратили своїх малолітніх діток.

Коментуючи ситуацію, перший заступник начальника Управління МНС України в Закарпатській області Іван Гелебан повідомив, що вчинок цієї жінки заслуговує на подання для участі у визначенні переможців Всеукраїнської акції „Герой-рятівник року”, адже не кожен громадянин здатен піти у двобій з безжальною стихією та в разі потреби пожертвувати власним життям і здоров’ям заради порятунку інших.



Федір ФІЛІП