Винахідник із Закарпаття видав наукових статей і книжок загальним тиражем 4 мільйони примірників

Закарпатець Іван Дудич з Ужгорода - винахідник зі світовим іменем. За своє життя він надрукував 250 наукових статей, видав 24 книжки, брошури, тираж яких понад чотири мільйони примірників. Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю із кандидатом технічних наук доцентом, заслуженим раціоналізатором України, начальником закарпатського відділення ДНДІ «Система» Іваном ДУДИЧЕМ. Для цього була вагома подія - Івану Івановичу «стукнуло» 75!— Іване Івановичу, - чи про свій перший винахід пам'ятаєте?



— Авжеж. Навчаючись іще в Московському політехнічному інституті я винайшов радіоконтрольний прилад з визначення джерел радіоперешкод та випробувач транзисторів. Тоді наді мною один з співробітників інституту ще по-чорному поглузував: «Ти, дивись, іще один Кулібін віднайшовся!». І тільки тому, що я не взяв його в співавтори цього винаходу. Ось так і розпочався мій шлях в інженерну науку.



— Наскільки відомо, у Москві на вас чекала прекрасна наукова кар'єра. Чому не залишились у «білокам'яній»?



— Ну, я ж - закарпатець! Навчаючись у Москві, тільки й думав як пошвидше повернутись додому. То ж відразу по закінченні вузу я подався додому. Тоді приладобудівна галузь краю переживала золоті часи. На увесь союз гриміли заводи «Мукачівприлад», «Ужгородприлад», «Точприлад», завод комплектних лабораторій. Був міцний зв'язок між наукою та виробництвом. Це давало могутній імпульс розвитку приладобудування й радіоелектроніки. На початку 60-х ми разом з відомими вченими Петром Пилипченком, Леонідом Дідусенком, Отто Шпеником, Людвігом Шімоном, Бертолоном Молнарем ми заснували НДІ.



- Який ваш винахід вам найдорожчий?



- На моєму рахунку - сотні винаходів. І всі вони для мене найдорожчі. Адже будь-який винахід - це творчість. У моєму випадку - наукова. А все інше - неспані ночі, політ власної фантазії, іскрометна думка, яка може завітати до тебе тільки один раз в житті, якщо поталанить (!), - як у вас, журналістів, чи письменників. Але найдорожчий для мене прилад для визначення асиметрії імпедансу головного мозку, який ми винайшли разом з професором Василем Русином. Бо за допомогою цього приладу стовідсоткове можна виявляти приховані травми головного мозку й локалізацію крововиливів. У співпраці зі Заслуженим лікарем України Павлом Сіксаєм винайшли кілька пристроїв, зокрема, Наркозний апарат «електросон». Із доктором медичних наук Іваном Горзовим - елект-рофорезний апарат. А це тисячі врятованих життів. Чого ще кращого може побажати людина?



— Живете ви з дружиною за сучасними мірками скромно: ані шикарних котеджу, дачі, ані дорогоцінних коштовностей, що кидалися б у вічі. Та на початку 60-х ви разом з першим секретарем компартії України були найбагатшою людиною в Закарпатті!



— Так, так. (Сміється). Тільки в першого секретаря обкому та в мене на весь край були автомобілі «Волги» , тобто ГАЗ-21. У ті часи це було незрівняним багатством. Закарпатці готові були мене порівнювати ледь не з Рокфеллером. «Волгу» як подарунок, по-нинішньому гонорар, я отримав за публікацію наукових книг та за присвоєння мені почесного звання «Заслужений раціоналізатор України». (Для наглядності Іван Іванович дістає валізу з його власними науковими книгами кілограмів зо двадцять).



— Та ні, я ж не є Хомою Невіруючим. Щиро вірю вам!



— Але ж вірять не всі. Так от. «Волга» була кремового кольору. Коли я заїжджав у квартал, всі його мешканці випорху-вали з квартир погледіти на це диво - така вже рідкість на той час була автівка! Не те, що нині. Як сьогодні пам'ятаю, вартість машини була 9220 карбованців. А 20 карбованців довелось заплатити особисто, бо в машині був вмонтований радіоприймач.



— Аби отримати звання Заслуженого раціоналізатора, скільки потрібно було впровадити у виробництво винаходів?



— Не менше сто з ефетивністю 200-220 тисяч радянських карбованців.



— Якщо за еквівалентом перевести ці гроші в долари, то, виходить, 200-220 тисяч доларів США?



— На порядок більше. Та я аж ніяк, ніколи не вважав себе генієм. Я просто працював для людей, суспільства. Талановитих винахідників нині, до речі, більше, ніж було тоді. Й талантам треба всіляко допомагати, бо, як жартує мій друг Михайло Тупиця, нездарисько й саме прорветься.



Іван Жирош, "Вісті Ужгородщини".