Думка русина-патріота

Уроки історії.В новітній історії наш край вже кілька разів опинявся в ситуації, коли приймалися доленосні рішення. Після Першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини інші національні меншини імперії створили національні держави. Парламент Угорщини, до складу котрої тоді входила Підкарпатська Русь, прийняв Закон про надання Русинській Крайині широкої автономії. Але більшовицький переворот в Будапешті завадив втілити в життя цей Закон. Долею нашого краю тоді переймалися політичні лідери й жителі не лише історичної Підкарпатської Руси, але й русини, котрі емігрували до США. На їх зборах було прийнято рішення, щоб Підкарпатська Русь увійшла до складу новоствореної і Чехословацької республіки. Аналогічні рішення ухвалили й Русинські Народні Ради на Підкарпатті. Підкарпатська Русь фактично перебувала в складі Чехословацької Республіки з 1919 по 1939 рік, а де-юре - до січня 1946 р. Але Прага з великим запізненням (аж у 1938 році) надала Підкарпатській Руси автономний статус. На жаль, Чехословаччина стала жертвою зради великих країн Західної Європи. Гітлер почав розчленування Чехословаччини. Частину Підкарпатської Руси (Ужгородський. Мукачівський, Берегівський округи) було віддано союзнику Німеччини Угорщині, існувала загроза окупації всього краю. Тоді в Підкарпатську Русь з Польщі перейшло багато галицьких націоналістів, котрі таким чином уникали покарань за злочини. Багато з них пройшли військову підготовку в Німеччині і в чужій для них державі проводили акції з метою розвалу Чехословаччини. З ініціативи галицьких націоналістів на горі Думен поблизу Рахова було створено концентраційний табір для тих русинів, хто не підтримував авантюрну ідею «січовиків» створювати «Соборну Україну» не у себе вдома, а в Підкарпатській Руси із столицею в місті Хусті. За наказом з Берліна вони організували незаконну воєнізовану «Карпатську Січ», ніби, для захисту від окупації Угорщиною. В березні 1939 р. в Хусті «січовики»-терористи вчинили напал на регулярну Чехословацьку армію щоб заволодіти зброєю, але дістали відсіч і понесли важкі втрати. «Карпатській січі» не вдалося перешкодити окупації краю угорськими військами. При цьому багато рядових «січовиків», обдурених своїми командирами, загинуло. Лідери «січовиків» залучали до спротиву й русинів і серед них дітей-гімназистів, котрі стали жертвами безглуздого опору регулярній угорській армії. Негативний вплив галицьких націоналістів на долю Підкарпатської Руси цим не обмежився. Своєю агітацією, ніби підкарпатські русини є етнічними українцями, вони внесли сум'яття в суспільство, сприяли поділу раніше єдиного русинського народу на українофілів, русофілів, мадяронів. По суті це були антидержавні дії з метою допомогти Німеччині розвалити Чехословаччину зсередини. На догоду непрошеним галицьким псевдозахисникам Підкарпатську Русь було перейменовано на Карпатську Україну. 1 хоч парламент Чехословаччини не узаконив цю назву, вона була використана И. Сталіним в 1944-1946 рр. як один із приводів для aнексії території русинів. Цей акт в Москві цинічно назвали «воз'єднанням». Тоді ж насильно змінили історичну назву підкарпатських русинів на українців. З того часу в області офіційно відмічаються. як свята дати «узаконення» захоплення землі русинів і позбавлення нас права навіть називатися іменем своїх предків. Гіркий досвід, пов'язаний з агресивним галицьким націоналізмом у 1938-1939 рр., утримав підкарпатських русинів від масової участі в бандерівському русі після Другої світової війни. Але бандерівці нападали на прикордонні русинські села, грабували і вбивали людей. Незважаючи на героїзацію В. Ющенком учасників «визвольних змагань», об'єктивний аналіз свідчить, що політика і авантюрні дії галицьких націоналістів ніколи не були і не є зараз корисними ні більшості галичан, ні Україні як державі, а негативний вплив втручання «січовиків» і бандерівців у справи Підкарпатської Руси відомий. На порозі незалежності України деякі газети публікували взаємні звинувачення керівника області М. Ю. Волошука на адресу голови КДБ в Закарпатті (здається його прізвище Тарновецький (?) і, навпаки. Керівника КДБ прибрали і призначили закарпатця А. Ухаля, але ненадовго. Тоді ж кимось було підмічено, що радянську владу на Східній Україні встановлювали росіяни, в центрі - українці зі сходу, на заході - вихідці з центральних областей, а в Закарпатті - галичани. Вони ж «голодували» перед обласною радою, щоб зняти з посади М. Волошука. І тепер ті, що «тягнуть у бік», роблять набіги в область, щоб перешкоджати заходам русинських організацій і хваляться цим «героїзмом». Укази Президента В. Ющенка про присвоєння звання Героїв України А. Волошину. Р. Шухевичу, С. Бандері викликали не тільки подив у багатьох людей в Україні й за кордоном, але й протести та офіційні заяви. Зокрема, останні Укази В. Ющенка засудив Президент Польщі. Можна припустити, що возведения В. Ющенком в ранг Героїв України тих, хто співробітничав з нацистами, знищував людей лише за їх належність не до української національності, найбільше зіпсувало імідж України у світі. В кінці лютого 2010 р. українські історики нарешті почали розмови про необхідність змінити підручники для школярів, щоб в них були подані різні точки зору на події та історичні особистості. Зокрема, рекомендують написати про С. Бандеру і як про злочинця (з точки зору Польщі та СРСР), і як про Героя (з погляду галицьких націоналістів). Це свідчить про те, що українське суспільство прозріває. Окремі рецидиви можливі, але, сподіваємося, не надовго. Іван Перепелиця, м. Свалявя