Незахищене батьківство або безперспективна боротьба за право виховувати дитину

У статті 157 Сімейного кодексу України зазначено, що «той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини». Тобто її опікун, яким у 99 випадків із ста є мати, не може забороняти своєму колишнього чоловікові – батькові дитини, після розлучення бачитися з нею. Але на практиці, щоб реалізувати це право, чоловікові потрібно дуже довго його виборювати в судах і не тільки.Без права на побаченняСпочатку батькові, згідно ч. 1. ст. 158 СКУ, необхідно звернутися із заявою до органу опіки і піклування за визначенням способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Розгляд такої заяви відбувається на загальному засіданні опікунської ради. Проте сподіватися на прихильність членів цього органу чоловікові марно. Як правило, рішення майже завжди виноситься з урахуванням побажань колишньої дружини. Якщо вона з якихось особистих міркувань не бажає, щоб дитина бачила свого батька, то в більшості випадків органом опіки йому виділяється лише 2 години на тиждень на спілкування з сином або донькою і, що найцікавіше, у присутності вороже настроєної матері. Згідно пояснень представниці опікунської ради при Оболонській в м. Києві райдержадміністрації, методиста управління освіти Лідії Щербини, такі рішення приймаються з метою налагодження стосунків між батьками і дитиною. Але як це можливо, коли між колишнім чоловіком та дружиною зіпсовані стосунки, зрозуміти важко. Проте в ч.2 ст. 158 СКУ чітко зазначено, що рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. От лише немає органу, який би контролював його виконання. Оскільки, згідно тлумачень у Науково-практичному коментарі до СКУ його авторки Зореслави Ромовської, «рішення органу опіки та піклування не включено до числа виконавчих документів, які приймаються органами державної виконавчої служби до виконання. […] Тому обов’язковість виконання рішення пов’язується лише з усвідомленням одним з батьків цього нового для нього обов’язку». Правда, у тій же ч.2 ст. 158 СКУ вказується, що «особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини». Але для цього особі, права якої були порушені, необхідно звертатися до суду. Такий шлях довелося пройти Заслуженому артисту України, солісту Національної філармонії, видатному педагогу Юрію Шутку, якому колишня дружина – артистка оркестру Національної опери України Богдана Стельмашенко, чинила перешкоди у спілкуванні з дитиною. Спочатку йому, через опір матері дитини, виділили лише 2 години на тиждень на спілкування з донькою за присутності опікуна. Коли ж це рішення органу опіки та піклування було повністю проігноровано, йому нічого не залишалося робити, як звертатися до суду. А там на нього чекало безліч розчарувань та принижень. Адже в ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства" прописано, що батьки, які проживають окремо від дитини, мають право спілкуватися з нею лише за однієї умови – "якщо судом визначено, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини". Виходячи з цього, батько в суді вимушений доказувати, що його поведінка є правомірною, оскільки жінки, перешкоджаючи колишнім чоловікам в побаченнях з дитиною, намагаються переконати суд у зворотньому. Судова тяганинаОсь і виходить, що чоловікові для того, щоб брати активну участь у вихованні рідної доньки або сина, треба спочатку довести суду, що він є гідним членом суспільства і достойним вихователем для власної дитини, а лише потім претендувати на роль батька. «На жаль, Оболонський райсуд не взяв до уваги мій 15-річний досвід викладацької діяльності, мої високі досягнення у вихованні лауреатів серед юних музикантів, звання та державні нагороди, – розповідає пан Шутко. – З мене колишня дружина на пару з представницею органу опіки та піклування Лідією Щербиною намагались зробити монстра, якого, на їхню думку, не можна підпускати до власної доньки, хоча жодних доказів мого негативного впливу на дитину у них не було. Проте суддя Олександр Луценко відхилив мій позов. Підставою, як це дивно, стала ст. 141 СКУ, яка передбачає однакові права та обов’язки батьків перед своїми дітьми, а також ст. 151 про переважне право батька й матері на виховання дитини перед іншими особами і ст. 159 про неприпустимість перешкоджання спілкуванню з дитиною тому з батьків, хто живе окремо». На щастя в Апеляційному суді Києва 19 лютого 2008 року це рішення, винесене із порушенням матеріального та процесуального права, було скасовано, а вимоги позивача задоволені частково. Виносячи нове рішення, суд в мотивувальній частині зазначив: «Доводи відповідачки, що спілкування батька – позивача Шутка Ю. І. з дитиною, негативно впливає на її психічний і моральний стан, є непереконливими і спростовуються доказами, що знаходяться в матеріалах справи. Відповідачка не надала суду доказів в підтвердження своїх доводів, щодо негативного впливу батька на дитину, і вказане судом не встановлено. Як встановлено судом, відповідачка чинить перешкоди позивачу у спілкуванні з донькою сторін, тому суд відповідно до вимог ст. 159 СК України, зобов’язує відповідачку не чинити перешкоди позивачу у спілкуванні з неповнолітньою донькою, та брати участь у її вихованні». В результаті, був встановлений порядок спілкування батька з неповнолітньою дитиною, згідно з яким Юрій Шутко отримав можливість виховувати доньку протягом 6 годин щосуботи за адресою свого проживання. Але радіти цьому виявилося завчасно, оскільки так склалося, що в України не виконується більшість судових рішень. Не стала виключенням і справа Юрія Шутка, якому довелося рік боротися з бездіяльністю районних відділень ДВС Києва, адже його колишня дружина не вважала за потрібне добровільно виконувати рішення. Коли ж він сам в зазначений судом час приходив до дитини за місцем її з матір’ю проживання, то йому просто не відчиняли двері, а викликали міліцію, намагаючись звинуватити його у влаштуванні скандалів і сварок.Рішення без виконанняНе квапилися з проведенням відповідних дій щодо примусового виконання рішення суду і державні виконавці ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві. І тільки після низки скарг до вищестоящих органів, був здійснений такий намір держвиконавцем Юлією Прокопенко, яка, однак, всупереч аб.2 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», проводила його виконання не за місцем проживання батька дитини, як вказано у рішенні суду, а у помешканні матері з донькою, до того ж з порушенням процедури, без присутності понятих. Як результат – батько так і не зміг через опір колишньої дружини забрати доньку до себе у відведений судом на побачення час. Незважаючи на це, виконавче провадження «Про усунення перешкод із спілкуванням з дитиною» було дуже швидко закрито, як… фактично виконане. Відновити його вдалося лише після скарги на дії державного виконавця у Департамент ДВС Міністерства юстиції України. Але ситуація з його виконанням не змінилася, тому Юрію Шутку довелося давати відвід держвиконавцю Прокопенко, а пізніше – і ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві. Після чого виконавче провадження по даній справі передали до ВДВС Подільського РУЮ у м. Києві. Врешті решт, згідно Вимоги № 200/3, примусове виконання рішення суду за місцем проживання стягувача Юрія Шутка було призначено на 7 лютого 2009 року. Натомість його виконання чомусь знову провадилося державним виконавцем Юлією Савченко за місцем проживання матері з дитиною. «Коли після розмови по телефону з держвиконавцем Савченко, на її вимогу я з’явився за адресою своєї колишньої дружини, то застав у квартирі цілу купу людей, – пригадує пан Шутко. – Окрім держвиконавців там були присутні у якості понятих сусіди, інспектор у справах неповнолітніх Оболонської райдержадміністрації, моя колишня дружина та наша донька, яку власна мати, влаштувавши на людях скандал з безпідставними звинуваченнями на мою адресу, довела до істерики. Звісно, що за таких обставин, ні про який похід з дитиною в кіно чи театр не могло бути і мови». Щоб якось вийти з ситуації що склалася, держвиконавці вирішили подати до суду позов про зміну порядку способу виконання рішення суду з абсолютно абсурдним формулюванням: «Встановити порядок і спосіб виконання рішення суду, враховуючи бажання малолітньої дитини, а саме коли та в який спосіб дитина бажає спілкуватися з батьком»(?!). Хоча, згідно з методичними рекомендаціями, викладеними в Листі Департаменту ДВС Міністерства юстиції України N 25-1/899/7 від 18.12.2006, позовна заява має містити чітку вказівку, яким чином, на погляд державного виконавця, суду необхідно вирішити поставлене питання. В обов'язковому порядку у заяві мають бути посилання на норми закону, якими обґрунтовуються вимоги. При цьому посилатися потрібно не лише на положення Закону України "Про виконавче провадження", а й на норми ЦКУ та СКУ. Безкарне потурання закономЦікаво, що за рік до цього Юрій Шутко особисто звертався з подібною заявою до Апеляційного суду Києва, який виносив рішення про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Але йому у роз’ясненні суддею О. Лапчевською було відмовлено, оскільки «текст рішення суду та його резолютивної частини є зрозумілими та чіткими, а тому підстав для його роз’яснення, а фактично тлумачення з питань, які виникли у позивача на стадії виконання цього рішення, відсутні». Відмовив у задоволенні позову Подільському ВДВС і Оболонський райсуд Києва. Справу розглядав той самий суддя Олександр Луценко, незаконне рішення якого у спорі про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, свого часу було скасоване апеляцією. Після заявленого відводу судді, Юрію Шутку знову довелося вислухати багато неприємних речей від тої ж представниці органу опіки Лідії Щербини, головного спеціаліста відділу соціально-правового захисту дітей служби у справах дітей Оболонської райдержадміністрації Наталії Тулгаєвої, а також держвиконавця Олега Андрущенка, який перевершив усі сподівання, написавши клопотання про залучення експерта в галузі психіатрії для, цитую, «вирішення питання щодо наявності у стягувача у виконавчому провадженні Юрія Шутка психічних хвороб або психічних розладів здоров’я». Інакше кажучи, якщо батько намагається приймати участь у вихованні дитини навіть після розлучення, справно сплачує немалі аліменти, бажає спілкуватися з донькою, але недовіряє вирішення спору судді, який вже виносив неправосудне рішення по цій самій справі, то він, на думку українських чиновників та держвиконавців – псих. І де тут логіка? Певні зрушення у справі з виконанням судового рішення про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною відбулися лише після втручання керівників Департаменту ДВС, які відреагували на депутатський запит Катерини Лук’янової до міністра юстиції України стосовно даного виконавчого провадження. Так, 25 травня 2009 року ВДВС Подільського РУЮ на боржницю Богдану Стельмашенко був накладений штраф у розмірі 34 грн. А 30 травня 2009 року оскільки, згідно Вимоги ВДВС Подільського РУЮ, боржницею знову не забезпечено виконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк, її оштрафували вдруге, цього разу на 68 грн. Після чого виконавче провадження з примусового виконання вищевказаних виконавчих документів на підставі п. 11 ст. 37 та ст. 76 (якщо виконати рішення без участі боржника неможливо…) Закону України «Про виконавче провадження» було припинене, а виконавчий лист повернено до суду, що його видав. Невдовзі постанови про накладення штрафів боржниця успішно оскаржила в Оболонському райсуді. Однак постанова про закриття виконавчого провадження залишилася в силі, про що Юрій Шутко випадково дізнався через півроку. В такий спосіб, рішення суду залишилося без виконання, а батько до сих пір не має змоги побачитися з власною дитиною. Винна ж у цьому особа залишилася непокараною, а, значить, юридично не винуватою. От і думай потім: чи варто чоловікам намагатися приймати участь у вихованні власної дитини, якщо вся система в Україні проти цього?Стаття надрукована в "Юридичному Віснику України" № 22(778) 29 травня-4 червня 2010 року.