Справедлива Феміда: Шумський варіант

Богиню Феміду, покровительку судової гілки влади, недаремно зображують із зав’язаними очима. Те, що вона не бачить, на чию користь приймає рішення, є вищим уособленням справедливості: не має значення, хто ти, які в тебе заслуги чи навпаки, погані вчинки, головне, чи правий ти в конкретно взятому випадку. Та це боги, вони – особливі, недосяжні, ідеальні, тому можуть собі дозволити таку примху, як безпристрасні неупереджені рішення судових тяжб. Людина ж, як свідчать загальноприйняті факти, є істотою недосконалою, якій властиві різні вади. Навіть якщо ця людина і носить суддівську мантію, а значить, має право «іменем України» вирішувати чиїсь долі. Робити узагальнення з цього приводу мабуть не варто, оскільки серед українських суддів дуже багато (в глибині душі хочеться вірити, що – більшість) чесних і порядних людей, які у своїй професійній діяльності керуються виключно положеннями чинного законодавства та такою категорією, як совість. Проте чисельні приклади, про які майже щоденно дізнаємось з новинних випусків, погано впливають на оптимізм і все частіше у пересічного громадянина України з’являється думка, що одіозний суддя - «колядник» Зварич, на жаль, зовсім не уособлює собою вимираючий вид. Але надбанням громадськості стають як правило самі резонансні факти суддівської корупції. Інша справа, коли ти живеш у невеличкому містечку на лісистій півночі Тернопільської області, подалі від непосидючих журналістів та прискіпливих правоохоронців і займає, не багато-не мало, посаду голови місцевого районного суду. Шумського, наприклад. Вірно підмічено, що влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. І тоді пересічний суддя починає вважати себе першим після Бога, який одним своїм підписом під вироком чи ухвалою може докорінно змінити все, що завгодно в межах досяжності: назвати «чорне» «білим» і навпаки, «вкатати» максимальне покарання за незначне правопорушення або максимально обмежити чи взагалі скасувати відповідальність за тяжкий злочин. Критерієм прийняття рішення є лише товщина конверта, з яким до тебе прийшов прохач. Життя вдалося, чи не так!? Ти – суддя. Більше того, ти – голова суду. Ти – Ігор Гурзель. Це звучить гордо. Для тебе.Здається, що попереду, незалежно від політичних перепитій, «дев’ятих валів» всіляких виборів, на тебе чекає світле майбутнє. В рідному Шумському районі на твоє право брати хабарі та чинити суддівське свавілля ніхто не посягне: калібр не той. А від неприємностей, які можуть принести ті, хто на суспільній драбині стоїть вище, завжди вбереже всемогутня покровителька – Голова Апеляційного суду Тернопільської області пані Лідія Деркач. Звісно, що не безкоштовно, і зовсім не через те, що ти є такий на світі. Тому й приходиться носити данину від суддівських здобутків до обласного центру. Але це якраз той випадок, коли торгуватись і жаліти за втраченим не слід. Сторицею окупиться. Правда, є один доволі сумний момент. Пані Лідія все ближче наближається до віку, який у жінок прийнято визначати як «постбальзаківський». 65 років – дата гарна, але це – Рубікон, який переходь-не переходь, а на пенсію йти все одно прийдеться. І тоді для Ігоря Гурзеля можуть настати важкі часи. Можуть, якщо вчасно не знайти собі нового хазяїна. Щоб ви не сумнівалися: пошуки вже наполегливо ведуться. Прийде час, спише Шумський суддя «в утиль» свою колишню покровительку і понесе данину іншому власнику іншого кабінету. Якщо його ніхто не зупинить. Якщо ми будемо і далі смиренно споглядати суддівське свавілля. Якщо в цієї держави немає майбутнього. Якщо… Я вірю в свою державу. Я вірю в усіх чесних людей. Я вірю, що справедливість є. Я знаю, що кожному дістанеться те, що він заслужив. Якщо ми не будемо байдужі. Борімося – і поборемо!. Аби не бути голослівним та читач не сприйняв вказану статтю, як черговий дешевий PR, пропоную фотокопії ряду документів, які є німим свідком суддівського свавілля горе-судді І.Гурзеля, який нехтуючи усіма людськими правилами, вже не говорячи про присягу служителя Феміди, скасовує рішення підлеглої судді, і звільняє від відповідальності людину, яка перебувала за кермом у такому стані, що співробітники ДАІ, зауважували, що рідко такі випадки трапляються у їхній тривалій практиці.Однак все таки не хватило духу та чоловічої гідності у очільника Шумського районного суду І.Гурзеля винести таке рішення як керівник суду, а виносив, як звичайний суддя. Надіємось, що скасовуючи рішення своєї підлеглої у «пана» Гурзеля мучило сумління чи не замало він попросив у зловмисника вічно зелених доларів із зображенням «дяді Сема», аби не здешевити за такий мужній крок. І так надаю для ознайомлення фотокопії ряду «віртуозів» районного керманича і нехай сам читач вирішує наскільки правильним та законним є рішення І.Гурзеля. Я думає вказаним питанням повинна займатись дисциплінарна комісія Апеляційного суду Тернопільської області, однак де там. Голова комісії ставленик все тієї ж «баби Ліди». Перший зам Миколка Коломієць, вірний пес, але із своїми амбіціями зайняти крісло голови Апеляційного суду постійно «закумарений». Живе за принципом як в армії (солдат до обіду бореться з голодом, а після обіду зі сном), а в нього все навпаки «До обіду активні пошуки «клієнтів», які дадуть похмелитися, а в обід накриють «гостинного стола» і так день пройшов». Простий пересічний українець живе та надіється, що вказані державні мужі зранку і до пізнього вечора розглядають їхні кримінальні долі та вершать правосуддя по закону та совісті. Однак, як можна творити правосуддя в п’яному «кумарі». І тому диву даєшся рішенням, які приймає «будинок правосуддя» провінційного містечка Тернополя. Все тут налагоджено і механізм збою не дає. А хто і намагається висловити своє «бачення на життя» та довести справедливість, тут на допомогу приходять «покірні слуги» «баби Ліди» і зразу ж все стає на свої місця. Людина за якою, яка говориться у простонароді «тюрма плаче», вони спокійно вигулюють на свободі і надалі сідають за кермо, перед тим добрячи хильнувши за «виворот» «зеленого змія». Можливо хтось із читачів порадить яким чином боротися із «бабою Лідою» та її прихвоснями, як Ігор Гузель. Давно пора вернутись до питання обрання суддів народом, тоді б вони дійсно слугували народові, а не своїй «суддівській касті». Ну звичайно для них зазорно називатись «народними», оскільки вони давно відірвались від народу та творять правосуддя на свою користь. Далі буде, і звичайно цікавіше.