Бути корисним для Заходу – суть сучасної зовнішньої політики України.

Вперше за 50 років Україну запросили на участь у засіданні комітету Північноатлантичної ради НАТО з питань озброєнь – Конференції національних директорів озброєнь. З 1966 року координує реалізацію політики НАТО у галузі розвитку озброєння та військової техніки. Це засідання називають Радою директорів озброєнь, тобто на ньому ухвалюють рішення про те, яку зброю виробляти та розробляти, а головне – хто це робитиме. Раніше, 19 жовтня, міністр оборони США Ллойд Остін відвідав з візитом Україну, під час якого обговорив з українським колегою Андрієм Тараном взаємодію у військовій сфері. Оскільки Україна має статус розширеного партнерства з НАТО, вона також буде інтегрована у процес розробки та створення зразків озброєння для країн-членів НАТО. Це означає наступне: буде задіяно весь український військово-промисловий комплекс (ВПК) та науково-технічний потенціал. Спектр можливостей для виробництва в України дуже широкий. Наприклад, 16 жовтня до супутників Юпітера вирушила ракета Атлас, основним розробником та виробником якої став український Південмаш. Крім того, Україна здатна самостійно створювати системи наведення та навігації. Як приклад, із нуля за три роки на замовлення Саудівської Аравії українські інженери розробили ракетний комплекс «Грім». Звісно, ​​новин про успішне застосування даних комплексів немає, проте замовлення виконано вчасно. Тобто Україна має величезний потенціал і він безперечно буде використаний. До того ж розробити та виробити ракету, використовуючи українські ресурси в рази дешевше, ніж зібрати її в США чи Німеччині. Тому присутність України на зустрічі директорів озброєнь є дуже важливою для всіх країн-учасниць. З одного боку, НАТО продовжує євроінтеграцію країни у свої структури, а з іншого – Альянсу економічно вигідно використовувати Україну як країну-виробника (навіть якщо окремих частин чи комплектуючих). Однак є й мінуси. Якщо в Україні розпочнеться розробка озброєння за світовими стандартами, це лише сприятиме ще більшій залежності країни. Об'єктивний рівень українського ВПК не повністю здатний реалізувати замовлення західних партнерів. Це зближення не означає, що Україну одразу приймуть до НАТО, навіть навпаки. Її використовують у своїх цілях, оцінять вигоду, і якщо результат не виправдає очікування, процес євроінтеграції відкотиться назад (у гіршому випадку припиниться). Нині український уряд не здатний виставити власних вимог для інших держав на міжнародній арені, наша країна залишається свого роду інструментом західних організацій, причому корисним. Незважаючи на всі плюси перспективного науково-технічного прогресу та підвищення обороноздатності країни внаслідок співпраці з Альянсом, влада в результаті не прийматиме самостійних рішень. Можливо, у майбутньому ми зможемо висувати свої вимоги і на рівних брати участь у світових процесах, але поки що є. І для України сьогодні це не найкращий, але таки вихід.