Закарпаття: Базар у Хусті як яблуко розбрату

Причин конфліктів, що виникають у суспільстві між людьми, кланами, верствами, класами, політичними течіями і гілками влади, напевно, не менше, ніж зірок на небі. А, може, й більше. Позаяк ніхто не може передбачити, через що посваряться завтра Іван Іванович з Іваном Никифоровичем, група „Схід з об’єднанням Захід”, а фракція „БУТ” з блоком „Наші – вашим”. Але є конфлікти, причини яких можна прогнозувати, якщо не зі стовідсотковою, то з левовою долею вірогідності.

Ужгород: Торговці "Зеленого ринку" проти мера Ратушняка (з архіву редакції).

Саме до категорії таких я з упевненістю відношу протистояння між міською владою і приватними торговельниками Хуста, яке фурункулом уповільненої дії „прорвалося” в останні 2-3 місяці. Але „гноїтися” конфлікт почав ще на зорі туманної юності суверенної України.

"ПОЗИРАЙ В КОРІНЬ"!

– закликав усіх бажаючих докопатися до істини незабутній Козьма Прутков. Ото, якщо ми хочемо розібратися в тому, як центральний хустський базар став яблуком розбрату між владою і торговельною громадою, мусимо подивитися в кореневу систему дерева, з якого цей „фрукт” упав на землю. Збудований ще в часи совкової влади торгівельний комплекс в Хусті спочатку називався колгоспним ринком. Такий його статус зумовлювався тим, що споруджувався він на кооперовані кошти колективних господарств, які були представлені на ньому своїми павільйонами. Під ударами перебудови від системи колгоспів залишилися лише ностальгійні спогади, і з 1991 року торговиця стала називатися СП „Міський ринок”. До переміни вивіски спричинився його перехід у спільну власність кількох сільських споживчих товариств і райспоживспілки. І лише у 1995 році базар набув статусу „Хустського міського ринку райспоживспілки”, який зберігається і дотепер.

Я не даремно навів історію переходу центральної хустської торговиці з рук у руки різних форм власності: вона допоможе нам розібратися у хитросплетіннях і підводних рифах конфлікту, який нині з новою силою спалахнув навколо неї не на жарт: приватні торговельники пікетують міську раду і збирають підписи під протестами прямо протилежного змісту, а минулого понеділка штурмом взяли закриті на замок ворота ринку, нагадавши перехожим кадри знаменитого фільму Ейнштейна про взяття Зимового Палацу революційними матросами і солдатами. Хто ж за що і з ким бореться? Для того, щоб відповісти на це запитання, треба зробити 15-річний крок назад, коли до керма хустським базаром прийшов його нинішній директор Іван Григанич. Тоді це торгове підприємство, згідно зі статутом, було не однопрофільним, як нині, а змішаним: продовольчі й промислові товари продавалися на ньому у приблизно рівному співідношенні. Але це ніколи не було догмою, і у перетягуванні асортиментного каната потроху почали брати гору продавці промислового краму. Отак, як кажуть, тихою сапою вони і витіснили торговців продовольчої групи геть за браму базару – в прямому розумінні цих слів. Гендлярі харчами змушені були окупувати прилеглі до ринку вулиці Пушкіна, Соборної України, Рєпіна, Поперечну й майдан Незалежності.

Але глибоко помиляється той, хто думає, що на нових місцях дислокації вони встановлювали прилавки, кіоски, павільйончики тощо. Нічого подібного. „Харчовики” торгували просто з тротуарів, бордюрів колишнього скверу, картонних ящиків, стільців та інших підручних засобів. Продукти, що виставлялися на цих „прилавках”, влітку вкривалися шаром пилу, навесні і восени проїжджий транспорт „освіжав” їх грязюкою, а мінусові зимові градуси заморожували. Отож не треба мати високого польоту фантазії, аби уявити, якого гатунку санітарія панувала на названих вище вулицях, окупованих гендлярами-нелегалами. Не можу стверджувати, що влада з ними не боролася. І діючий мер Михайло Джанда і його попередник Іван Спічкей час від часу розроджувалися рішеннями про заборону вуличної торгівлі. На їх виконання півтора десятка міліцейських орлів хватсько налітали на стихійних базарників і розганяли їх. Але, як відомо, будь-яке чудо триває три дні. На четвертий міліціонери видихалися і щезали, а незламні у своєму бажанні заробити вуличні гендлярі знову згуртовували свої ряди. Так тривало довгими роками. Світло в кінці тунелю заблимало лише з початком спорудження на околиці міста нового сучасного ринку, на якому згідно з проектом передбачалася змішана торгівля промисловими і продовольчими товарами. Від звістки про це продавці діючої торговиці нашорошили вуха: перспектива передислокації з центра міста на його кінець їх явно не влаштовувала. Але переляк виявився легким, позаяк новому ринку судилося стати довгобудом. Отож протягом кількох років звичний статус не порушувався: „промисловики” торгували на території центрального базару, „продуктовики” в умовах кричущої антисанітарії – за його межами. Але ніщо не вічне під місячним сяйвом. „Довгобуд” на околиці міста потроху ставав на ноги, і на початку осені державна комісія прийняла в експлуатацію його першу чергу. Для торговців промтоварами, котрі монополізували центральний ринок, це вже був не легкий переляк, а реальна загроза переселення, як кажуть, світ за очі. А така перспектива їх аж ніяк не влаштовувала, вони дружно встали на захист насиджених місць від зазіхань на них своїх конкурентів-продавців продовольчої групи. Останніх, як уже було сказано вище, „промисловці” витіснили на прилеглі до ринку вулиці. А доказом того, що влада хоче повернути їх „на круги своя”, стало таке рішення міськвиконкому №1117:

"У зв’язку з прийняттям в експлуатацію 1-ї черги ринку по продажу промислових, продовольчих та господарських товарів (збірно-розбірні торгові павільйони, автостоянки, санвузли), у зв’язку з відкриттям нового ринку з 16.10.2006 р., керуючись ст.ст. 18, 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, виконком Хустської міської ради ВИРІШИВ:

1. Заборонити будь-яку торгівельну діяльність промисловими та продовольчими товарами (в тому числі сільськогосподарською продукцією) на таких місцях міста: тротуарах по вул. Поперечна, вул. Рєпіна, вул. Пушкіна, на тротуарах та проїзній частині майдану Незалежності (від вул. Карпатської України, вул. Рєпіна до центральної частини м. Хуст).

2. Касиру міської ради Сарвадій П.М. не проводити з 16.10.2006 р. збір за одноразову торгівлю у визначених у п. 1 даного рішення місцях.

3. Начальнику Хустського МРВ УМВС України в Закарпатській області п. Лавришину А.М., головному лікарю санітарно-епідеміологічної служби в Хустському районі м. Федурця В.Л., начальнику управління ветеринарної медицини в Хустському районі п. Пригара В.В. , начальнику Хустської ОДПІ п. Кащук В.П. здійснювати контроль за виконанням даного рішення та приймати жорсткі заходи щодо притягнення до відповідальності порушників правил вуличної торгівлі.

В.о. міського голови О.Букачевський"

МАНЕВРИ ВЛАДИ

Наведений вище документ став для промислового контингенту продавців центрального ринку сигналом того, що влада перейшла на них у вирішальний наступ. До такого висновку вони дійшли, довідавшись про наступний епістолярний твір пана Букачеського, адресований директорові ринку Івану Григаничу. Ось його повний текст: „Виконком Хустської міської ради повідомляє, що у зв’язку з відкриттям нового ринку, розташованого по вул. Львівська, 190, приблизно 16.10.2006 р., просимо не заключати договори оренди з приватними підприємцями, які здійснюють підприємницьку діяльність на території Вашого ринку. З повагою, перший заступник міського голови О.Букачевський”.

Цей лист надійшов пану Григаничу наприкінці вересня, а строк оренди у базарних підприємців закінчувався 31 жовтня. Отож вони пішли у контрнаступ проти влади, організовуючи згадані вище пікети, збирання протестних підписів, позови до суду. Один із них мав розглядатися обласним господарським судом 7 листопада, але засідання з технічних причин було перенесено на два тижні. А тим часом влада вдалася ще до одного маневру в і без того напруженій ситуації, вирішивши закрити центральний ринок на реконструкцію. Рішення міськвиконкому №1067 щодо цього було сформульовано так: „Враховуючи затвердження акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію 1-ї черги нового ринку по продажу промислових, продовольчих та господарських товарів (збірно-розбірні торгові павільйони, автостоянки, санвузли) в місті по вулиці Львівська, ?190, беручи до уваги приписи ДПН в м. Хуст, також припису Хустської РайСЕС, у відповідності до ст. 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, виконком Хустської міської ради ВИРІШИВ:

1. Дати дозвіл адміністрації Хустського міського ринку РСС, розміщеного на майдані Незалежності, 21 в м. Хуст, на закриття ринку для реконструкції терміном з 21 жовтня 2006 року....

Міський голова М.Джанда”.

Реконструкція центральному хустському ринку була потрібна давно, на що неодноразово звертав увагу керівників міста пан Григанич. Однак розпочинати її на порозі зими навряд чи доцільно: до весни все одно практично не робитиметься нічого Але задум влади прозорий: закривши торговицю для реконструкції, „викурити” з неї вперто супротивний контингент продавців промислового краму, котрі не бажають переселятися з центру міста на його околицю. Припустимо, що керівники міста вирішили перепрофілювати центральний ринок, який нині є речовим, на торгівлю продовольчими товарами. В такому випадку слід популярно розтлумачити „промисловикам” сенс цієї метаморфози, а не діяти силовими методами. Але хустська влада, вочевидь, не переконана у правильності своїх дій та аргументів. Отож для виконання свого рішення про закриття центрального ринку на реконструкцію вирішила підстрахувати підтримкою пожежної та санітарної служб. Їх працівники синхронно завітали на ринок і, знайшовши стільки недоліків, скільки треба, так само синхронно винесли приписи про його тимчасове закриття: пожежники – з 10 листопада, санслужба – днем пізніше. Адміністрація торговиці обидва вердикти слухняно виконала, але, як уже згадувалося вище, продавці взяли ворота свого ринку штурмом.

МЕДІЙНА ПРОВОКАЦІЯ

А тут ще хлюпнула маслом у вогонь конфлікту місцева новинка „Вісник Хустщини”. 4 листопада вона під назвою „Бути чи не бути ринку в центрі Хуста” вмістила матеріал, який сміливо можна назвати провокаційним. Чи є в мене аргументи? Безперечно. По-перше, питання бути чи не бути ринку в центрі Хуста не ставилося і не ставиться. Мова йде лише про його перепрофілювання з промислової групи на продовольчу. У світлі цього явно провокаційно звучить такий пасаж з названого матеріалу: „Чудове місцерозташування ринку, недалеко від малої залізничної станції, автозупинок маршруток роками робили ринок доступним не тільки для хустян, але й для приїжджих. Не потрібно було витрачати додаткових коштів, щоб із центру добратися до „базару”, як його називають у народі. А для пенсіонерів ринок був взагалі не тільки місцем, де старенькій бабці можна було реалізувати городину, але й поспілкуватись із знайомими, поряд закупитись і повернутись додому з якимось виторгом, та ще й із подарунками. Місцеві літні люди могли добратись сюди пішки, адже ринок був недалеко від усіх мікрорайонів міста. Та, на жаль, цього не зрозуміли керівники Хуста. Вони силою намагаються зігнати всіх нас на ринок на території АТП. Їх не цікавить, як дійде сюди стара, хвора людина, як встигатимуть закупитись ті, хто цілий день на роботі”.

Не знаю, чого більше у цьому пасажі – демагогії чи пересмикування фактів. Адже коли ринок віддадуть „харчовикам”, то і для пенсіонера, і для старенької бабці, і для хворої людини, про яких так „турбуються” автори публікації, все залишиться по-старому. Навіщо ж тоді цей газетний „плач Ярославни”?

А як вам подобається наступний пасаж про героїв-гендлярів, котрі „у спеку, люті морози, дощ і сніг, у будь-які кліматичні умови роками простоювали на ринку, який зараз від них хочуть відібрати”? Далі екстаз авторів досягає апогею: „Та не тільки у них, а у нас з вами, простих, пересічних людей, покупців, дітей, молоді, пенсіонерів”. Демагогія з цих рядків випирає, як шило з мішка. Далі в публікації йдеться про якесь невідомо ким, де і коли проведене опитування, яке показало, що тільки 5 відсотків анкетованих „вважають доцільним відкриття ринку на території АТП”. Ну, це вже зовсім поза рамками елементарної логіки. Хіба може бути непотрібним місту обласного підпорядкування великий, сучасний, добре облаштований ринок? Адже у нього є всі перспективи з часом перетворитися на „барахолку” в хорошому розуміння цього слова. Торговиця такого плану була б вельми корисною для міста. Я бував на „барахолках” Чернівців, Львова і Одеси неодноразово. За обсягами торгівлі знаменитий Миргородський ярмарок їм і в підбори не годиться. А які надходження забезпечують вони в бюджет міста! Росіяни такі гроші називають „баснословными”. І стосовно торгових, про які йшлося, воно є дуже точним. Так чому б Хусту, казна якого завжди бідна, як церковна миша, не обзавестися своєю „барахолкою” і тим самим утерти носа Ужгороду й Мукачеву? Але в цьому питанні міській владі треба грати прозоро і переконливо.

ПОЗИЦІЯ АВТОРА

Позаяк я п’ять років тому перетворився з ужгородця на хустянина, то ж маю повне право висловити свою думку щодо ринкового конфлікту. Одразу скажу, що він міг бути нейтралізованим уже в зародковому стані, якби хустяни були глобальніше поінформовані про наміри, плани, і справи керівників міста. Але такої інформації, якою „годує” їх місцева міськрайонна новинка, не треба і безплатно. Ще раз зацитую вже згадуваний матеріал „Бути чи не бути ринку в центрі Хуста”. Починається він, як і багато інших публікацій газети, такою „сенсацією”: „...Завершення будівництва нового ринку на території ВАТ „Хустське АТП 12142” і рішення міськвиконкому про перенесення речового ринку з центра на околицю міста викликало збурення серед підприємців, що роками торгують на ринку споживчої кооперації”. Ну, як можна в одному реченні припуститися двох неправдивих проколів? По-перше, до завершення будівництва нового ринку ще дуже далеко: прийнято в експлуатацію тільки його першу чергу. Але це – не головне. Принциповим в аспекті спрямованості публікації є те, що ніякого „рішення міськвиконкому про перенесення речового ринку з центру на околицю міста” не існувало і до нині не існує. А збурення навколо ринків викликали чутки, плітки і домисли, тобто непрозора, закулісна гра влади. Від неї, якщо вона прагне володіти ситуацією не втратити довіри виборців, не вимагається якихось великих подвигів – потрібно лише , як кажуть, піти в народ. А й справді, невже так важко зібрати людей, скажімо, в Будинку культури і розповісти про ринкову ситуацію в місті відверто? Адже дане питання є, не побоюся цього слова, доленосним для всіх хустян, позаяк кожний із них – потенційний покупець. І водночас – виборець. Але мені не зрозуміло, чому досі не сказав свого вагомого слова депутатський корпус. Адже визначати профіль міських ринків – його пряма компетенція. Думаю, що всі виборців Хуста нині вправі вимагати від своїх обранців негайно розрубати базарний „гордіїв вузол” з користю для всієї громади. Я не хочу давати „слугам народу” якихось порад чи рецептів. Але думку професіонала базарної справи натомість варто оприлюднити. Маю на увазі опінію досвідченого ринкового вовка, директора торговиці, про яку мова, Івана Григанича. На початку нашої розмови він заявив, що дотримується нейтралітету у конфлікті протиборчих сторін.

– Але якого нейтралітету – активного чи пасивного? – запитав я. Іван Юрійович посміхнувся і відповів:

– Треба подумати!

Вочевидь, він одразу дав сигнал думати мізковим звивинам, бо під завісу розмови дав абсолютно конкретний і, на його погляд, оптимальний варіант вирішення конфлікту. А саме: новий ринок на території АТП доцільно зробити змішаним, а центральний базар – продовольчим зі стаціонарними промисловими торговими точками.

Що ж, це пропозиція справжнього професіонала, під котрою я солідарно підписуюся:

Олександр Підгорний, "Трибуна"
Закарпаття: Підприємці міста Хуст звинуватили владу в намірі довести їх до зубожіння. Влада звинувачення відкидає
Ужгород: "Зелений" ринок в міліцейській облозі
"Зелений" ринок" (Ужгород): Мер-бізнесмен безжалісно ламає долі своїх виборців!
СКАНДАЛ! Сьогодні вночі в Ужгороді Ратушняк почав розганяти "Зелений" базар!