Русинський рух на Закарпатті змінює політичну орієнтацію?

Прес-служба Уповноваженого Верховної Ради з прав людини повідомила про зустріч Н.Карпачової з провідниками русинського руху П.Магочієм, С.Чепою, Є.Жупаном, В.Падяком, Д.Сидором. Свого часу ці активісти робили ставку на “Нашу Україну”, котра має найчисельнішу фракцію в Закарпатській облраді і фактично контролює ситуацію в ній.

Тепер вони вирішили звернутися до протилежного, синьо-білого табору і через Н.Карпачову вийти на В.Януковича (вона справді зробила подання до уряду). Це їхнє право. Аби лиш при цьому витримувалися об’єктивність і політична коректність. Сподіваємося, на тій зустрічі ніхто не твердив, ніби на Закарпатті обласною владою створено для русинів такі нестерпні умови, що уся їхня надія тільки на омбудсмана. Сподіваємося. Але звідки тоді у пані Ніни виникли такі дикі уявлення про стан речей на Закарпатті, що вона навіть вжила слово “дискримінація”? Добре хоч до “геноциду” не дійшло.

Хоч Н.Карпачова заявила про якусь міфічну дискримінацію русинів, але навіть у комюніке її же служби це переконливо спростовується. Там вказано: “Сьогодні в Закарпатській області діють 27 недільних шкіл, де вивчаються русинська мова, література, культура. У краї плідно працюють русинські письменники, художники й артисти. Виходять русинською мовою газети. За роки незалежності України видано близько 40 книг русинською мовою, зокрема “Історія Подкарпатської Руси”, “Русинська педагогічна енциклопедія”, “Русинсько-українсько-російський словник”, здійснено переклад Євангелія русинською мовою”. То яка ж це дискримінація (утискання прав)? У багатьох східних регіонах титульна нація не має таких можливостей для національно-культурного розвитку, як русинська етногрупа на Закарпатті. В чому переслідування русинів? Хто їм не дає вільно проводити свої мистецькі фестивалі чи наукові конференції? Та хоч щодня.

То в чому проблема? У тому, що етногрупа, на думку кількох її речників, не хоче більше числитися усередині національності “українці”, а хоче сама мати статус національності, співмірний із статусом будь-якої іншої національності в Україні. Мова про остаточне розмежування з українцями. При цьому йдеться не тільки про чисто абстрактне визначення, а головне – про фінансування національно-культурних потреб (а там – і політичних вимог) русинів з державного, регіонального чи муніципального бюджетів. Наша облрада 7 березня відбилася від останньої вимоги, обмежившись тільки формальним визнанням русинів за національність (хоча і на це вона не мала права, вийшовши за межі своєї компетенції). Таке половинчасте рішення не влаштувало нікого. Зокрема, русини почали ще гучніше заявляти про свою нібито дискримінацію. Якщо облрада хотіла когось заспокоїти, то домоглася прямо протилежного ефекту.

Так, бути українцем зараз не престижно. Бажання окремих закарпатців відхреститися від цієї національності цілком зрозуміле. З огляду на близькість кордону комусь вигідніше вважатися угорцем, словаком, румуном, але оскільки він таким не є, то вже бодай русином, аби тільки не українцем. Поки це приватна справа того чи іншого нашого заробітчанина, на це можна закривати очі. Але коли справу перетворюють із приватної на громадську, тоді русини мають право вислухати не тільки тих, хто їм підтакує з якихось своїх тактичних міркувань, але й тих, хто категорично не згоден з нагнітанням якоїсь русинської проблеми на цілком рівному місці.

Адже зрозуміле і те, що вслід за гіпотетичним виділенням русинів зі складу української нації від неї почнуть точно так відколюватися інші етнографічні групи. Чом би ні? Українці повинні байдуже спостерігати за цим, чи все-таки зобов’язані висловити свою думку. Звичайно, повторювати утисячне для названих п’яти осіб, що русини – це історична самоназва усіх українців, а не тільки їх і їхніх найближчих родичів, що різниці між закарпатським русином і буковинським аж ніяк не більше, ніж між русином галицьким і волинським, що німецька нація має всередині себе ще більше етногруп, але лишається цілісною, – повторювати все це ще раз немає потреби. Хіба що в розрахунку на загальноукраїнську територію, оскільки русини тепер намагаються звертатися до неї.

А проте навряд чи русинським проектом зацікавляться серйозні політичні сили в Україні. Хоча на аудієнції у Н.Карпачової русинські активісти апелювали до сформованого Партією регіонів уряду, але ця партія давно вже зацікавлена у зміцненні унітарності України, а не в розчленуванні української нації за етнографічними ознаками. Команді В.Януковича потрібна вся Україна – за принципом “Переможець забирає все”. Уряду не потрібна роздроблена чи федеративна Україна, оскільки керувати унітарною країною значно легше. Будь-які соціально-економічні реформи, спрямовані на піднесення рівня життя, простіше проводити у державі, не розділеній різними внутрішніми межами. Здобути підтримку у незначної частки електорату, що іменує себе русинами-неукраїнцями, і втратити довіру мільйонів українських патріотів – це самогубство для будь-якої впливової партії. Найсильніша риса “донецьких” – вони добре вміють усе прораховувати у грошових одиницях. Нещодавно Б.Колесников заявив: “Для того, щоб реалізувати маркетингову стратегію української мови і максимально скоротити різницю її вживання порівняно з російською, можливо, потрібно інвестувати 5 мільярдів доларів”. Чітко і зрозуміло. По конкретній цифрі можливі дискусії, але справа переводиться у дуже конкретне русло. Русинський проект, звісно, дешевший за український, але це теж мільйони і мільйони доларів. Звідки той же уряд мав би їх взяти? Навіщо йому цей додатковий головний біль? Що реального дасть здійснення русинського проекту, чому він має бути пріоритетним порівняно з іншими? Скільки із вкладених у нього дотепер грошей пішли на якісь конкретні справи (на ті ж книжки), а скільки “розсмокталося”? Якщо русини хочуть розбудовувати окрему національність, то чи мають відповідний, так би мовити, бізнес-план? Бо якщо вони хочуть говорити в уряді тільки про “чічки та смерічки” без конкретних сум, строків, відповідальних за виконання і розкрадання, їх там просто не зрозуміють.

То у чому ж смисл чергового маневру П.Магочі і його сподвижників? Натякнути помаранчевим – якщо ви не будете і далі підтримувати нас, то перекинемося до ваших опонентів? Зіграти на суперечностях між ющенківцями і регіоналами? Цілком імовірно, що це. Але така тактика особливо небезпечна. Коли між двома гігантами вклинюється щось дрібніше, воно дуже ризикує бути просто розчавленим.

Сергій ФЕДАКА, м.Ужгород
Украинская Уполномоченная по правам человека просит Кабмин официально признать национальность "русин"
Мегапроект книгу про русинів "Народ нізвідки" презентували у столиці України
ТРАДИЦІЇ КРАЙОВОГО ПРАПОРА ЗАКАРПАТТЯ
Самобутність Закарпаття і символіка, або Яким бачиться русинам прапор гірського краю