Автономне опалення: хто проти?

Суперечки навколо установки автономного — будь то газового або електричного — опалення в багатоквартирних будинках ведуться давно і, схоже, вщухати не збираються. Тим більше що у прихильників «автономки» не так давно з‘явився дуже сильний аргумент у вигляді цілого міста …

Не довго музика грала …

Напевно більшість жителів багатоквартирних будинків хотіли б самі регулювати температурний режим у своєму житлі незалежно від погоди за вікном, термінів опалювального сезону, проривів теплотрас і т. п. факторів. Ну і, само собою, платити менше, ніж сьогодні за централізоване опалення. Але, як говориться, бачить око, та зуб не йме. Чому?

Фактична можливість встановлення автономного опалення в багатоквартирних будинках для українців з’явилася сім років тому, з набранням чинності постанови № 630 Кабінету міністрів від 21 липня 2005 р. Це постанова описує принципи надання послуг централізованого теплопостачання, подачі холодної і гарячої води, відведення каналізації, а також правила складання договорів на ці послуги. І пункт 24 цієї постанови стверджував, що споживач може відмовитися від надання послуг теплопостачання та надання гарячої води. А пункт 26 розповідав про те, як це повинно відбуватися.

Свобода вибору між «автономкою» і централізованим опаленням протрималася недовго — всього два роки. Її, свободу, перекреслило постанову все того ж Кабміну № 1268 від 31 жовтня 2007 р. «Про внесення змін до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». Власне, зміни, що торкнулися 26-го пункту, мінімальні: замість «споживач» нині написано «споживачі», а замість «може відмовитися» — «можуть відмовитися». Практично нічого не змінилося, але тепер для того, щоб відмовитися від централізованого опалення, слід умовити мешканців цілого будинку, та й то, як уточнює пункт 26, «якщо технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України«Про теплопостачання»схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки». Іншими словами, якщо міжвідомча комісія підтвердить, що таке рішення не вплине на функціонування тепломережі в цілому і від цього не постраждають суміжні приміщення, якщо такі взагалі є.

Таким чином, перехід на автономне опалення стає практично неможливим. Адже якщо хоча б один мешканець будинку буде проти, то все грандіозний захід закінчиться, так і не почавшись.

Ужгородський досвід …

Здавалося б, механізм переходу на автономне опалення настільки складний, що його можливістю сміливо можна знехтувати, і тема назавжди закрита. Якби не одне «але».

Ще в 2011 р. Ужгород став першим обласним центром в Україні, який практично повністю перейшов на автономне опалення і відмовився від теплоцентралей, основним недоліком яких є, як стверджують фахівці, величезні втрати тепла при транспортуванні теплоносія до абонента. Як повідомили «Часу» працівники прес-служби місцевої міськради, зараз в Ужгороді вже не залишилося квартир, обігріває централізовано. На сьогодні місто опалюється або автономними електричними або газовими котлами, або за допомогою блочно-модульних котелень, якщо потрібно опалити велике приміщення, наприклад школу, дитячий сад або поліклініку. Це відносно нова технологія, при якій котельню будувати не потрібно. Вона являє собою повністю готовий до експлуатації автоматичний модуль з цільним корпусом і відносно компактними розмірами, який досить встановити в приміщенні і підключити до комунікацій.

За підрахунками ужгородських влади, такий варіант дозволяє економити від семи до десяти мільйонів кубометрів блакитного палива на рік.

Справедливості заради варто відзначити, що одноразовий перехід на повну децентралізацію опалення — вельми жорстка і хвороблива для населення міра, адже вартість котла досить велика — від 600 до 2000 доларів. Пільгових ж котлів на весь 143-тисячний місто було встановлено всього шість сотень. Але все ж практика Ужгорода показує життєздатність такої повністю децентралізованої системи опалення та що технологічні проблеми, пов‘язані з браком пропускної спроможності газових магістралей в багатоквартирних будинках, спочатку не розрахованих на більше споживання газу, а також відведення продуктів згорання (саме цими двома причинами часто маніпулюють офіційні структури ) вирішувані. Не кажучи вже про часткове впровадженні «автономок» і про можливість розірвання договору на теплопостачання в окремих випадках, а не в масштабах всього міста.

Аліна НІМЕЦЬ.
Спеціально для UA-Reporter.com