Чи буде Україна з газом або Чи лікується геополітична шизофренія ?
Щоправда, згодом віце-прем’єр російського уряду В.Христенко дещо скоригував цю заяву, зауваживши, що “Газпром” не має наміру одразу пропонувати європейські ціни для України, а – впродовж кількох років.
Буквально днями з Берліна надійшло також повідомлення про те, що німецькі та російські компанії домовилися збудувати по дну Балтійського моря новий трубопровід, який оминатиме Україну, Польщу і Білорусь. Планується, що перша черга цього трубопроводу, будівництво якої обійдеться, за підрахунками, 6 мільярдів євро, дозволить прокачувати 20 млрд. кубометрів газу. Як відомо, існують також кілька інших альтернативних, в обхід України, гіпотетичних маршрутів для транспортування російського газу на Захід, що дає привід Москві тиснути на Київ.
Отже, ситуація, близька до холодної війни, що складається останніми місяцями на газовому російсько-українському ринку, вкотре засвідчує, що дотеперішня орієнтація на монополіста в постачанні енергоресурсів, яким для нас залишається Росія, є не просто шкідливою, а – згубною, як економічно, так і політично.
Неправильним було б вважати, що нова влада не намагається змінити ситуацію економічної залежності від північно-східного сусіда. Тим більше що, перебуваючи на геополітичному перехресті, маємо непогані можливості для розумного і вигідного використання свого становища як держави, через територію якої пролягають транзитні шляхи поставок енергоносіїв на Захід. Так, останнім часом на високому рівні знову прозвучали заяви про наміри використання нафтогону “Одеса – Броди” в західному напрямку. Щоправда, це аж ніяк не вирішує проблеми диверсифікації з постачань нафти. Що ж стосується газових проблем, то видається, що вони для керівництва країною невдовзі можуть стати причиною для серйозних головних болів, оскільки в цьому питанні ми значною мірою залежні від двох країн – Росії і Туркменії. Заяви про можливість транспортування в Україну іранського газу (влітку 2005 тодішній секретар РНБОУ Петро Порошенко здійснив візит до Ірану, після чого урядом було повідомлено про те, що Київ має наміри брати участь у міжнародному консорціумі з будівництва газопроводу для транспортування іранського газу в Європу), як і недавнє повідомлення про те, що Україна та Іран узгодили план дій з активізації ділової співпраці в енергетичній сфері, поки що видаються, м’яко кажучи, не зовсім переконливими – виходячи насамперед з геополітичних міркувань. Відомо, як ставляться до нинішньої влади в Ірані Сполучені Штати, особливо якщо врахувати про певні стратегічні контакти між Тегераном і Москвою.
Так само залишаються примарними (принаймні, поки що) надії на видобуток українського природного газу в глибинах Чорного та Азовського морів, оскільки це вимагає значних інвестицій і часу, чого ми на жаль, не маємо.
Отож – наразі залишається надія на російський та туркменський газ. Щодо першого, то, можливо, сторонам якимось чином вдасться домовитися – з тим щоб ціна не сягнула захмарних висот. Скоріш за все, газове питання може стати одним із ключових для обговорення під час запланованого на жовтень візиту до України російського президента. Принаймні, необхідно пробувати домовлятися – звичайно ж, керуючись державними інтересами, а не торгуючи ними, як це було за часів Кучми. Вважається, що у відповідь на підняття ціни на російський газ ми зможемо вчинити аналогічно, піднявши ціну за транзит російського газу на Захід (через Україну проходить 80-85% російського транзитного газу в Європу). Однак росіяни вважають, що у такому випадку і “Газпром” збільшить тариф на перекачку туркменського газу через свою територію.
Як відомо, на початку вересня голова правління НАК "Нафтогаз України" Олексій Івченко заявив, що керівництво компанії прогнозує збереження розрахунків за російський газ до 2007 року.
Щодо туркменського газу, то тут ситуація є теж непростою, незважаючи на недавнє повідомлення про те, що Міністерство палива та енергетики України досягло попередньої домовленості з офіційним Ашгабадом про збільшення поставок газу. Було названо й орієнтовний обсяг угоди -- 60 мільярдів кубометрів газу щороку (в 2005 році ця цифра становила 36 млрд. кубометрів), причому за ціною всього 44 долари за тисячу кубометрів.
Чи реальними є подібні обсяги і ціни? З цього приводу існують певні сумніви, зважаючи на активну присутність на газовому ринку Туркменії “Газпрому”. (До речі, президент Туркменістану Сапармурат Ніязов переніс терміни свого візиту в Україну, під час якого сторони мали намір підписати довгострокову угоду про поставки газу, з вересня на жовтень). Представники компанії днями заявили, що, оскільки ця компанія з 1 січня наступного року буде єдиним оператором поставок середньоазіатського газу, то без її дозволу угода між українською та туркменською сторонами виявиться недійсною. І це ще не все. За твердженням представників “Газпрому”, газопровід Середня Азія – Центр не може пропустити більше 50 млрд. кубометрів газу по території Узбекистану, а рівень видобутку газу в Туркменії знижується, а тому Ашгабад навряд чи зможе забезпечити газом і “Газпром”, і Україну в тих обсягах, які заявлені Києвом. Стверджується, що в 2004 році Туркменія експортувала всього 58,5 млрд. кубометрів газ, і навряд чи в наступному році ця цифра буде вищою.
Дехто з аналітиків вважає, що, укладаючи угоди з двома конкуруючими сторонами, Ашгабад почне торгуватися з метою підняття ціни на газ. Мовляв, хто заплатить більше – з тим і будемо працювати. Також існує думка про те, що Туркменія не ризикне домовлятися з Україною в обхід чи всупереч інтересів російської сторони, оскільки Ашгабад значною мірою залежний від Росії, якщо говорити про вихід на світові ринки збуту.
Таким чином, вирішення проблеми з забезпеченням України газом знову, вкотре вже, може вплинути на характер наших взаємин з східними і західними сусідами. На жаль, так триватиме доти, доки ми хворітимемо на геополітичну шизофренію.
Михайло Сидоржевський