Чому журналістам корисно вчити матчастину...

"Верховна Рада не схотіла змінити закон про судовий збір на користь журналістів". Коли ми побачили цей заголовок на "Телекритиці" - ми, чесно кажучи, дуже і дуже здивувалися такій постановці питання. Невже "користь журналістів" полягає у тому, щоб їх обдирали як липок в апеляційних судах?

Схоже, новинарі "Телекритики" трохи-таки втратили нюх - і зараз ми пояснимо, чому.
Отже, мова йде про законопроект №9079, поданий Миколою Томенком, котрий давно і сумлінно створює собі імідж "друга журналістів". У документі йдеться про ставки збору з позовних заяв щодо відшкодування моральної шкоди. А саме - про те, що залежно від зростання суми відшкодування, вказаної в позові, повинні у процентному відношенні зростати й ставки судового збору.

Логіка законотворця у даному випадку наступна: у деяких позивачів можна відбити бажання вимагати від ЗМІ великих відшкодувань, якщо встановити великі ставки судового збору. Що ж, ми можемо погодитися з такою логікою, якщо йдеться про позивачів небагатих або жадібних. А якщо казати про тих, для кого не є проблемою сплатити судовий збір навіть за пропонованою Томенком прогресивною шкалою?

Уявімо собі позивача - бізнес-компанію А з величезними прибутками, якій - ну припустимо - не сподобалась публікація на якій-небудь "Т-критиці". При цьому нехай опубліковані дані будуть повністю достовірними - просто вони не до шмиги компанії А, яка, наприклад, довго і старанно приховувала вказані дані від ока громадськості.

Отже, ця компанія вважає, що своєю публікацією видання завдало їй моральної шкоди - і хоче відшкодування її у вигляді суми, ну скажімо, з шістьма нулями. А сума судового збору для цієї компанії - це дрібнички, які не перевищують денних кишенькових витрат середньої руки топ-менеджера. Що роблять бізнюки? Правильно, ідуть в суд з позовом і сплачують встановлене в законному порядку мито.

Їдемо далі. Уявімо, що своєю публікацією "Т-критика" так допекла компанії А, що остання з одного лише почуття помсти вирішує найняти найкращих адвокатів і навіть корумпувати суддю, аби тільки домогтися забезпечення свого позову. Якщо ми не наївні, і трохи знаємося на реаліях українського судочинства, то ми можемо припустити, що така ситуація дуже навіть можлива. І от "Т-критика" програє суд бізнюкам. А наш найсправедливіший у світі суд зобов’язує її сплатити вказану суму з шістьма нулями.

Що робити у цьому випадку бідолашній "Т-критиці"? Звісно, чимдуж бігти до апеляційної інстанції. А там… Сплачувати за подання апеляції судовий збір у розмірі 50% від суми, яку з позивача стягнув суд першої інстанції!

Може, журналісти "Телекритики" скажуть, що усе це - плоди хворої уяви адмінгрупи "Інфопорну", а в дійсності такого не може бути, тому що не може бути ніколи? Що ж, спробуємо трохи освіжити їм пам’ять.

16 лютого 2004 року на тій самій "Телекритиці" вийшла стаття "Про ТНК - або добре, або нічого". Детально з матеріалом можна ознайомитися за лінком. А якщо коротко, то у статті йшлося про те, що суд зобов’язав журналіста Сергія Лавренюка сплатити компанії "ТНК-Україна" 238500 гривень моральної шкоди за публікацію низки матеріалів про цю компанію у газеті "Голос України". Таку саму суму зобов’язували сплатити позивачеві і газету.

При цьому, опубліковані газетою дані були достовірними, і юридична служба видання, яка ретельно перевіряла їх перед публікацією, жодних зауважень до них не мала.

За прогресивною шкалою, яка так подобається Миколі Томенку, "ТНК" сплатила судовий збір у розмірі 23850 гривень (10% від суми позову). Коли Сергій Лавренюк пішов до апеляційного суду, щоб оскаржити рішення по першій інстанції, він виявив, що мусить сплатити судовий збір у розмірі 11925 гривень - тобто, ті самі 50% від суми, що її сплатив позивач по першій інстанції, про які ми вже згадували.

Сподіваємось, журналісти "Телекритики" - не маленькі діти, і пам’ятають, що курс долара до гривні на початку двотисячних сильно відрізнявся від теперішнього. І зможуть самостійно порахувати, на скільки тисяч доларів тоді "попав" Лавренюк. Ми ж лише нагадаємо їм, що, згідно з їхньою-таки публікацією, аби отримати змогу подати апеляцію, Лавренюкові довелося заставити власну квартиру.

У тому, що журналіст тоді втрапив у таку скруту - винна саме дорога Томенкові прогресивна шкала. Наразі цей маразматичний виплодок українських законотворців хочуть скасувати. І для усіх позовів про відшкодування моральної шкоди встановити судовий збір у розмірі 1% від суми позову (відповідно, по апеляційній інстанції збір складатиме 0,5% від суми позову). Передбачається, що відповідний закон вступить в силу з 1 листопада. І треба сказати, що купа народу з нетерпінням чекає цього дня, аби нарешті подати свої позови та апеляції, і при цьому не "попасти" на якісь абсолютно шалені суми.

Чи варто й журналістам чекати 1 листопада? Гадаємо, відповідь на це питання очевидна. Чи варто журналістам сумувати за Томенковою прогресивною шкалою, яка буцім-то їх захищає від якихось невидимих загроз? Гадаємо, читачі вже переконалися, що від пропозиції "друга журналістів" - куди більше шкоди, ніж користі.

Наостанок хочемо дещо порадити новинарям "Телекритики". Дорогі колеги, давайте не будемо пудрити одне одному мізки, а будемо пам’ятати, що перед тим, як щось написати - слід хоча б трохи вивчити матчастину. Якщо ж це робити ліньки - можна згадати про існування людей, які точно її знають. Ну от, наприклад, звернутися до тієї ж Тетяни Монтян - адмінгрупа "Інфопорну" залюбки здасть її вам "в оренду", якщо вам знадобиться зрозуміти суть тих чи інших законопроектів. І ви вже не ображайтесь, якщо вона говоритиме з вами менторським тоном - але помножити два на два та зрозуміти, що вам вигідно, а що ні, Монтян вам таки допоможе.