Хто є хто в міліцейській еліті Закарпаття

Нещодавно голова Закарпатської обласної міліцейської ветеранської організації Петро Бронтерюк у співавторстві з іншим полковником міліції у відставці - Іваном Сабовим видав книжку про керівників закарпатської міліції з промовистою назвою “На передньому краї”.

Написана вона на основі реальних фактів із роботи закарпатської міліції з розкриття злочинів та затримання кримінальних елементів, біографій тих, хто в різні роки очолював обласне управління та міськрайоргани міліції.
Безперечно, найвагомішою постаттю в історії закарпатської міліції є генерал-лейтенант Володимир Сірик, який керував УМВС 13 років -- у 1981-1994 роках. Уперше я побачив ще молодого начальника Мукачівського міськвідділу міліції В.Сірика у 1962 році. Наш тодішній дорожній відділ міліції у складі 57 осіб підпорядковувався обласній ДАІ. У святкові дні -- на Перше Травня, День Перемоги та Жовтневі свята нас залучали до охорони громадського порядку в Мукачеві. Більшість із нас тоді, мабуть, і не здогадувалася, що працюватимемо під керівництвом Володимира Михайловича аж до виходу на пенсію.
Ми завжди раділи успіху Володимира Сірика: і коли він працював у Мукачеві, і коли очолив штаб УМВС, а потім став першим заступником начальника управління. На всіх посадах Володимир Михайлович демонстрував доброту, справедливість, особистий приклад у розкритті злочинів. Ці риси викликали повагу до нього з боку особового складу. Добру основу заклали в генах майбутнього генерал-лейтенанта міліції його батьки, котрі працювали вчителями в селі Оринін на Хмельниччині. Батько -- Михайло Іванович повернувся з фронту без однієї ноги, користувався неабияким авторитетом і великою шаною серед односельців.
Не можу не згадати й про учня генерала Сірика -- Івана Сабова. Розпочинав він службу в державтоінспекції, зокрема на Свалявщині, де ми й познайомилися. Відтак очолив Свалявський РВ. Працювати з Іваном Васильовичем було легко, оскільки він знав досконало майже всю міліцейську службу: карний розшук, роботу дільничних, ДАІ тощо. Особливо поважав тих, хто проявляв ініціативу, вносив конкретику в роботу. Не любив підлабузників, присікав будь-які прояви неповаги в колективах. Пригадую, як один офіцер усе намагався пригостити Сабова. А той йому каже: мовляв, ти спершу розкрий “висячий” злочин, я підготую наказ на твоє заохочення -- тоді й відмітимо... Але тільки-но ми звикли до стилю керівництва Сабова, як в середині 1974-го його перевели керувати Хустським райвідділом. Зізнатися, нам стало важче без нього, але нічого не поробиш: хорошій людині треба «рости». На жаль, заміна Сабова виявилася невдалою. Нового начальника Свалявського РВ, у розквіті сил та енергії, невдовзі відправили на пенсію...
Читаючи книжку, пригадав тодішнього начальника Воловецького райвідділу міліції Михайла Васильняка. У ті часи треба було вміти догодити й керівництву райкому партії. Новий начальник разом зі тодішньою службою БХСС повів рішучу боротьбу з розкраданнями в районі лісу. Кримінальні справи пішли одна за одною, але Васильняка стали викликати у партійні органи. Там натякали: мовляв, стиль вашого керівництва трохи не той... Невдовзі його зняли з посади, а ті, хто прийшли йому на зміну, швидко порозумілися з партією – пішли вгору по службовій драбині. Васильняк же в 1965 році очолив Ужгородський райвідділ міліції. І в цьому райвідділі він не міняв свій стиль роботи. Думаю, що це є прикладом для наслідування для сьогоднішніх працівників міліції.
Залишили після себе хороший слід і начальники Великоберезнянського райвідділу міліції Юрій Ганько та Перечинського -- Михайло Лакатош.
Авторитетом серед підлеглих завжди користувався начальник відділу громадської безпеки В’ячеслав Логвін. Він часто їздив з перевірками по райвідділах. Пригадую, як був у нас, в Сваляві. Після перевірки ІТТ, банків та ППС зробив відмітки в книзі перевіряючих, вказав на деякі недоліки й поїхав, відмовившися навіть від запропонованого горнятка чаю. А через 20 хвилин надійшло спрацювання з банку про напад, і ми відразу ж виїхали туди. Як з’ясувалося, це В’ячеслав Леонідович перевіряв нашу готовність...
Залишилися в мене хороші спомини й про молодших начальників закарпатської міліції. У 2000-му Свалявський райвідділ міліції очолив Олександр Яцканич. Був такий випадок: в одну із субот новий начальник райвідділу зустрівся з пенсіонерами та ветеранами міліції. Перше, що запитав, це: “Товариші! У кого що болить -- звертайтеся, допоможу, чим зможу”. Усіх запросив на нараду з нагоди Дня міліції.
Коли проходила виборча кампанія до обласної ради, то в районі найбільше голосів із п’яти кандидатів набрав саме Яцканич. Думаю, голосували за нього й ветерани міліції. Потім Олександр Олександрович очолював Ужгородський та Берегівський райвідділи міліції, відтак -- обласну державтоінспекцію. Але він не тільки сам «ріс», а й «росли» з ним і кадри. Свого часу начальником Воловецького райвідділу був Віктор Жиганський, Людвіг Файт очолює Міжгірський РВ, а Віктор Пилип став заступником начальника обласної ДАІ.
Багато про кого ще з героїв книжки “На передньому краї” можна сказати хороші слова. Та ліпше самому прочитати цей твір ветеранів закарпатської міліції. Повірте, книжка цього варта.
Іван ПАПІШ, підполковник міліції у відставці