«КЛІЄНТИ ДОКТОРА КЛИМОВА» В СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ЗАКАРПАТТЯ

ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ ГАЗЕТИ «Срібна Земля»

Нещодавно в «Срібній Землі» від 14.03.2009р. надруковано цікаві і, головне, повчальні, статті Віктора Диктора «Андрій Любка – реалії нашого часу» та Василя Зубача «Одяг закарпатської літератури і її... «цицьочки» щодо творчості «джинсовиків-комп’ютерників», які майже повністю окупували інформаційний простір не тільки Корзо, але йі цілого краю.

Нарешті лід джинсового камуфляжу почав розтоплюватись!

Ще раніше позитивний процес розпочато аналогічним, щоправда менш дипломатичним, матеріалом Степана Горвата у «Правозахисті» від 8.05.2007р. з промовистою назвою «Діагноз окремих представників окремого покоління».

У своїх явно не дипломатичних і жорстких роздумах не буду огульно хаяти усіх «джинсовиків-комп’ютерників», бо серед них є дійсно пристойні автори. Обмежуся лише окремими розумниками, бо вони того варті.

Як підмічають психологи, у літераторів, що в своїй творчості перетворюють кохання на бруд та потоки сперми, як правило, безпорядок в особистому чи сімейному житті або ж наявна нетрадиційна сексуальна орієнтація, якими б крутими «мачо» та «сексуальними терористами» вони не намагалися виглядати перед читачами. Ці люди можуть вирізнятися начитаністю, високою ерудованістю. У їх «орнаментальній» прозі чи поезії можна зустріти «філософічний» політ думки, карколомні фразеологізми і... при цьому – нуль змісту та логіки. Особливим шиком в колі «богемних» писак вважаються вірші без рими та розділових знаків, адже колись жовта преса ввела моду на поранених у голову закордонних «постмодерністів». Шмаркача публіка всмоктує у себе все найпримітивніше, що існує в західній культурі з його ідіотською термінологією. Класичним прикладом є «Березневі коти». Чого варті одні назви заходів: «Флеш-моб БК 4», «Літературні читання нон-стоп», «Поетичний слем-турнір», «Вечірка ді-джеїв «Чікаронес», «Мас Турбація». Як все круто! Пригадуються перли сатирика Михайла Задорнова на тему «вау!» і «о кей!».

Нарцисизм та клінічну манію величі можна легко прослідкувати на прикладі одного з «комп'ютерників», котрий «кинув виклик» таким постатям як Павло Тичина та Максим Рильський. Інший дегенерат, любитель велосипедних прогулянок коридорами філфаку УжНУ (!), пішов ще далі, заявивши, що в літературі вже давно пора покінчити з костенківщиною (це він стосовно геніальної Ліни Костенко). Для повноти картини доречно навести уривок з прози ще одного «генія»: «Ви коли-небудь кохалися з мужчиною? Я питаю чоловіків. Спробуйте. Це важко переказати. Чоловічий поцілунок має в собі щось штучне, пластмасове. Сухі, шершаві (жінки б сказали – мужні) губи будуть впиватися вам в рот... Хоч є щось магічне в сильних засмаглих чоловічих руках. Одного разу сам відчув непереборну тягу погладити волосся такої лапи. Але стримався. Тоді... Здається, його звали С...». Кінець цитати («Джинсове покоління Закарпаття», с. 96). Цей дивак мабуть глибоко знається на предметі дослідження...

Стосовно поезій феміністок-лесбіянок промовчу, бо таку відверту маячню взагалі не має сенсу аналізувати. Нехай на їх «не червоніючу» писанину витрачають час усілякі тендерні студії та кафедри, нав'язані Україні глобалістами.

Людина, мозок якої сконструйований для сприйняття поетичних полотен Роберта Бернса, Ліни Костенко, Олександра Пушкіна, інших справжніх геніїв, завжди відчуває фізіологічний дискомфорт при ознайомленні з «літературою» цілого сонму розтиражованих «сучасних постмодерністів». Те саме можна сказати і про малярство, в якому сьогодні панує культ «шедеврів» т. зв. сучасного мистецтва, що підозріло вперто пропагується світовими ЗМІ.

При всьому моєму критичному ставленні до Микити Сергійовича Хрущова, повністю солідарний з його оцінкою творців антикультури. Утримаюсь від цитування матерщини...

Рекомендації молодим здібним людям, що стають на творчу стезю. Ознака таланту – вміння зображувати складні речі доступною і естетично красивою мовою. Коли ви чуєте, що цей письменник чи маляр – «елітарний» і не доступний розумінню більшості, що геніїв розуміють лише одиниці, – дайте пропагандистам просту пораду: «якщо він такий геніальний, випустіть творчий продукт накладом з десяток примірників для розумників такого ж сорту – нехай тішаться «новим месією», і не морочте нормальним людям голови». Запам'ятайте: краса, логічність, світлі здорові інстинкти, воля до життя – одне; потворність, вульгарність, демонізм, декаданс, пропаганда содомії та наркотиків, суїцидальні «філософствування» – інше. В природі не існує круглих квадратів, гарячого льоду та приємних мук. Ті, хто підсовує подібні «размьішлизмьі» – аморальні люди або потенційні клієнти відповідних медичних закладів. Чим більше епатажу і «понтів», тим менше мудрості. Все геніальне – просто!

Це завжди слід пам'ятати і не «вестися» на хитрі... «сучасні» напрямки хворобливої демонічної культури, якими б модними вони не здавались, як би їх не рекламувала космополітично-дегенеративна пропаганда. її справжня мета – руйнування еталону краси і потворності, гармонії і хаосу, примушення людини вірити в абсурди і шукати сенс там, де його не може бути в принципі. Аби людину відволікти від реального життя, здатності самостійно мислити. Головна мішень інформаційної війни, спрямованої проти здорових правильних людей – духовні, національні, сімейні цінності, здоровий консерватизм. Полишена їх людина стає «напонтованою» істотою і легше піддається інформаційним маніпуляціям. Що ми сьогодні й бачимо в різноманітних сферах сучасного життя. Обманки постійно змінюються. Вчора люди вірили у «світле майбутнє», сьогодні – у «європейські демократичні цінності».

Люди з якостями, описаними в статті «диваків», окрім сфери культури, широко представлені в політиці, ЗМІ, фінансах, освіті. Тому Україну, РФ, ЄС та США вічно струшують якісь політичні та економічні кризи, а духовність опустилась до нульової відмітки. Виродженці-«гуманісти» – сліпа зброя в цих рукотворних процесах. Хто за ними стоїть і яка їх кінцева мета – зовсім інша історія...

Для закріплення матеріалу слід почитати видатного російського дослідника Григорія Петровича Клімова.

Мирон ЯСНОЗІР, м. Мукачево, спеціально для «Срібної Землі»