Малі ГЕС: екологічна загроза чи політична піар-акція?

Інформація про доцільність чи недоцільність будівництва малих ГЕС останнім часом поширюється закарпатськими ЗМІ в неймовірних масштабах. Хоча, ні. Про користь від такого будівництва ніхто не згадує. З екранів телевізорів, газетних сторінок та Інтернет-видань людей представники громадських організацій лякають мало не екологічною катастрофою, монтуючи кадри та спотворюючи факти. Жодного аргументу «за» не видають так звані експерти, забуваючи, що ще не так давно говорили про малу гідроенергетику виключно як альтернативу традиційній енергетиці, наводячи в приклад провідні держави світу.

А їх і справді багато, країн, де розвитку малої гідроенергетики приділяють серйозну увагу. На річках невеличкої Австрії працює 40 тисяч міні-ГЕС, в Німеччині – понад 30 тисяч, у Франції – майже 2000, у Швейцарії – понад 700 , у сусідній Словаччині – майже три сотні. В Україні – лише трохи більше семи десятків малих ГЕС виробляють енергію за «зеленим» тарифом. А потенціал маємо величезний, особливо в гірських районах. Та чи зможемо його використати при такому підході? Чого більше в заявах громадських активістів: популізму, провокації, політики чи чогось ще – про це розмовляємо з керівником державного підприємства “Науково-дослідний центр екологічного маркетингу та інжинірингу Національної академії наук України, кандидатом фізико-математичних наук Ярославом Куценком.

- Ярославе Павловичу, тримаю в руках листівку Форуму екологічного порятунку Закарпаття. Назвали її гарно: «Правда про малі ГЕС на річках і потічках Карпат – для жителів села Богдан Рахівського району». Один з наведених «фактів» – сучасні дослідження про малі ГЕС в Австрії, Швеції та Німеччині вже не вважають малу гідроенергетику відновлювальним джерелом енергії. Хотілося б почути Вашу думку з цього приводу, невже все так сумно?

- Важко таке коментувати і знаєте, чому? Цілком очевидно, що представники Форуму, які розповсюдили таку інформацію серед закарпатців, діють за принципом: я сказав, а ви думайте, що хочете. Жодного факту, жодного вагомого аргументу, жодної авторитетної думки. Ну як так можна? Мені досить дивно – і пан Лукша, і пані Станкевич, представники організацій, які найбільше виступають проти будівництва малих ГЕС – кандидати наук, а дозволяють собі речі, не сумісні з науковим підходом.

Звісно, що все не так. Насправді, як свідчить світова практика, збалансованість енергетичної системи досягається лише тоді, коли до неї входять станції з різним діапазоном потужностей. І все більше науковців та практиків у сфері енергозабезпечення схиляються до думки, що використовувати потрібно відновлювальні ресурси, які мають більші запаси, які безпечніші, які дадуть енергію меншої вартості.

Людина не може жити в природі і бути поза її межами, це по-перше. По-друге, всяке втручання людини в природу повинно бути розумним, таким, щоб природа нам не відповіла чимось набагато не безпечнішим явищем для тієї ж людини. Людина втручається в природу, а ще гірше – коли втручається політика. Людина і природа повинні співіснувати за межами політичних дій і певних акцій. На жаль, зараз воно так і відбувається, що ми і спостерігаємо.

І якщо давати оцінку таким політичним акціям, то можна говорити, що вони взагалі йдуть врозріз із державною політикою у цій сфері. У нас діє щонайменше 15 законів, які сприяють розвитку альтернативних джерел енергії. А що, зараз закінчиться бум із малою гідроенергетикою, наступна на черзі яка – сонячна? І які будуть аргументи проти? А, там, мовляв, землі забирають. І знову нікого не будуть цікавити аргументи, що під сонячні електростанції виділяються неактивні землі, не рілля. Та так можна до абсурду дійти.

З одного боку, ми говоримо, що потрібно економити викопні природні енергетичні ресурси. Але для цього, мабуть, потрібно запропонувати альтернативу. Альтернативна енергія у нашому випадку – малі гідроелектростанції, вітрові, сонячні. Ми забуваємо про чорнобильську трагедію, але ще зовсім свіжа у пам’яті катастрофа на японській атомній станції «Фукусіма-1» ще раз нагадала всьому світу: нас врятують тільки відновлювальні джерела.

Я теж не є прихильником того, щоб інтенсивно забудовували Закарпаття малими ГЕС, але до кожної малої ГЕС повинен бути індивідуальний підхід, який не йде врозріз з інтересами громади, на території якої вона будується, діючому природоохоронному законодавству та низці нормативно-технічної документації. Переваги діяльності міні-ГЕС очевидні. Це і постійно поновлюваний самою природою запас енергії, простота експлуатації, відсутність забруднення навколишнього середовища, Крім того, не слід забувати про соціальну складову питання, адже від діяльності на території села такої малої ГЕС виграє громада: бюджет отримує стабільні надходження, ремонтуються дороги, освітлюються вулиці, рівень напруги в мережах стабілізується і т.д.

- Давайте проаналізуємо міфи щодо малих ГЕС, наведені у листівці. Чи правда, що малі ГЕС несумісні з протиповеневими спорудами?

- Ніхто і не говорить, що малі ГЕС виконують функції протипаводкових споруд. Однак з будівництвом міні-ГЕС річка отримує господаря. Хай це не великий відрізок, але на ті 2-4 км є господар, який стежить, щоб ця річка не була захаращена, щоб були укріплені береги.

- Водосховища малих ГЕС дуже небезпечні від прориву гребель?

- Якщо ми говоримо про малі ГЕС, які збудовані останнім часом на Закарпатті, то вони взагалі не мають водосховищ. Як бачимо, наші «експерти» не надто утруднюють себе навіть тим, щоб розібратися у класифікації ГЕС.

Є декілька видів малих гідроелектростанцій. Є дериваційні електростанції і є руслові (греблеві). В останніх дійсно накопичується значна кількість води, що, враховуючи високу сейсмічну активність Закарпаття, може бути небезпечним. Але на Закарпатті за останній період не збудовано жодної руслової ГЕС. А на малих ГЕС, де набирається мінімальний запас води, це не є небезпечно для довкілля.

- Із будівництвом малих ГЕС річка нібито втрачає свій гідропотенціал. Це так?

- Гідроенергетичний потенціал річки, взагалі води, залежить від кількості води і перепаду. Із малих-ГЕС вода нікуди не забирається. Скільки води прийшло, стільки й пішло. Це доведений факт.

- Міні-ГЕС спричиняють руйнування екосистеми та знищення біорізноманіття. Таке твердження відповідає дійсності?

- На це питання можуть дати обґрунтовану відповідь фахівці у галузі гідрогеології, наприклад, професор Андрій Ковальчук, який є єдиним спеціалістом у галузі гідробіології в Західній Україні.

На мою думку, це вже просто демагогія. У сфері охорони навколишнього природного середовища я працюю з 1998 року. У 2002 році нами на Закарпатті проводився науково-практичний семінар на тему: «Мала гідроенергетика карпатського регіону: проблеми та перспективи розвитку». У ній взяли участь біля 80 науковців із Вінницької, Львівської, Івано-Франківської та інших областей, а також закордонні гості. Однак жоден із учасників семінару не висловлювався проти будівництва малих-ГЕС.

Тож що ми маємо? Електроенергію можна отримати із води, спалюючи газ, тверде чи рідке паливо тощо. Отже, використовуючи гідропотенціал річок, ми зберігаємо природні ресурси. До прикладу, щоб отримати 1 МВт електроенергії, потрібно спалити приблизно 110-120 метрів кубічних газу або 6,7 метрів кубічних дров, або 20 тонн побутових органічних відходів, або 3,5 тонни мазуту, або 2,6 тонни дизельного пального. Ви усвідомлюєте, яка кількість природних ресурсів зберігається при використанні водного потенціалу?

Вода є одним з відновлювальних джерел для виробництва електроенергії. Запаси води на Землі величезні. І першим механізмом, який служив людині тисячі років, були примітивна водяна турбіна та водяний млин. Наші предки це дуже добре розуміли, адже на Закарпатті споконвіків на потічках та річках були такі кузні та млини. Дещо модифікована їх версія працює і нині – на гідроелектростанціях.

- Малі ГЕС завдають більше шкоди, ніж великі, стверджують автори листівки…

- Це взагалі нонсенс. Малі ГЕС практично не спричиняють негативного впливу на довкілля і видають найдешевшу і найбезпечнішу електроенергію з усіх наявних альтернативних засобів її отримання.

- Шкоду завдають не малі-ГЕС, а саме великі-ГЕС. Як правило, діяльність великих (греблевих) гідроелектростанцій супроводжується будівництвом високих гребель, що створює складність у влаштуванні рибоходів. Використання великої кількості води, відповідно створенням водосховищ із значними площами дзеркал, тобто площами затоплених територій (від 10 до 200 гектарів). У великих водосховищах відбувається поширення одноклітинної синьо-зеленої водорості через те, що третина площі штучних водосховищ має глибину менше ніж 2 м. У невеликій товщі води над родючими угіддями, багатими на органічні речовини, утворюється величезна кількість організмів. Вони швидко відмирають, спливаючи на поверхні водосховищ величезними полями гниючих білологічних решток, і забирають із води кисень, що призводить до масової загибелі іхтіофауни.

- Знаєте, ми кілька днів тому їздили у Тур’я-Поляну на Перечинщині, де працює мала-ГЕС. Вона збудована з використанням останніх наукових розробок, з дотриманням усіх природоохоронних норм і технологічних нормативів. Русло гірської річки залишилося в природному стані, збережено природні шляхи міграції риб та інших організмів. Так, ми побачили і захаращені береги річки, але не в радіусі діяльності малої-ГЕС, а набагато нижче, де господарі всі, а разом з тим – і ніхто.

- А вода в криницях, яка нібито зникає після побудови малої-ГЕС?

- Діяльність малих ГЕС не має жодного стосунку до висихання води в сільських криницях. Цьому підтвердженням є нещодавні висновки гідрогеологів. Мала ГЕС гідравлічно не впливає на гідрогеологічний режим побутових колодязів. Дефіцит води в окремих побутових колодязях може бути викликаний впливом несприятливих сезонних атмосферних факторів, а також може бути в результаті застарілості колодязів, їх недостатньої глибини і переексплуатації Проблема водопостачання у багатьох закарпатських селах стоїть давно. Це всім відомо. І малі-ГЕС до цього відношення ніякого не мають.

- Нещодавно відбувся Форум екологічного порятунку Закарпаття. Чи Були Ви на цьому заході?

- Ні, не був, хоча наше державне підприємство “Науково-дослідний центр екологічного маркетингу та інжинірингу» при Національній академії наук України – єдине у Закарпатті, діяльність якого лежить в площині охорони довкілля та екології. Організатори подібних заходів не запрошують на них опонентів, вони їм не потрібні. Вони не вступають у диспут, хоча до них є багато запитань. Якщо порівняти досвід роботи Науково-дослідного центру екологічного маркетингу та інжинірингу і їхньої організації, то в нас багато є розбіжностей.

Я не розумію, що таке форум екологічного порятунку Закарпаття і чому свою діяльність вони зосередили на малих ГЕС. Екологія – це наука, яка виникла на стику біології, фізики, хімії, медицини, філософії. Врешті-решт це має стати філософією нашого життя – збереження довкілля для майбутнього. А тут якийсь однобокий підхід виходить. Чому в нас нема екологічного порятунку від засилля АЗС, від сміття, не вирішуються питання відходів, вирубки лісів, подивіться, що з річками робиться. Не секрет, що у Закарпатській області ефективно працює біля 10% очисних споруд. То чому не займаємося зменшенням викидів у навколишнє середовище? Тобто чому не працюємо над вирішенням насправді болючих екологічних проблем, яких на сьогодні на Закарпатті чимало? Ці запитання до форуму. Щодо ефективності малих ГЕС, то знайдеться багато фахівців, які готові подискутувати на цю тему.

Довідково. За даними інституту „Укрсільенергопроект” в 1948 році в Україні діяло 3337 гідроустановок. З них – 2922 водяні млини та, за різними даними, від 600 до 800 сільськогосподарських малих ГЕС. У наступні 15-20 років було побудовано ще біля 200 малих гідроелектростанцій. На Закарпатті до 1955 року діяли 30 малих гідроелектростанцій. Таким чином в 1960-ті роки в Україні діяло близько 1000 малих ГЕС. На початок 1990-х років через концентрацію виробництва електроенергії на великих ГЕС, теплових і атомних електростанціях, що проходила в умовах зниження нехтування екологічними вимогами, заниженої вартості палива і т.п., в Україні залишилось тільки 49 діючих малих гідроелектростанцій.

Микола Буняк, Час Закарпаття