ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Молочна галузь Закарпаття: від дотацій до прибутків

    05 травня 2024 неділя
    Картинка користувача Гость.

    За радянських часів молочна промисловість краю нараховувала 12 промислових підприємств та близько 20 цехів, переробляла понад 430 тонн (!) молока за добу. Канули в Лету колгоспи і радгоспи, а з ними великі молокозаводи і сотні тонн молока. Як сказав один розумний чоловік, ламати – не будувати. І сьогодні на базі 159 реформованих КСП утворено 248 господарств, в тому числі 41 – фермерське. Правда, з цієї кількості далеко не всі розводять корів, а отже, і надоюють молоко. Серед найсолідніших господарств – ПСП “Ватра” в Концові, де утримується 200 корів, та ДП “Агрофірма “Леанка” в Середньому Ужгородського району, ВСГК “Нове життя” на Виноградівщині, в якому – 148 корів. Всього господарств, де розводять корів, – близько 90, і вони зі своїми 4 тисячами корів, звичайно ж, не роблять погоди на молочному ринку області. Основна “дійна корова” для молокопереробних підприємств краю – приватний сектор, в якому наразі нараховується понад 137 тисяч голів ВРХ і який поставляє на переробку понад 60 відсотків молока.

    Загалом за 9 місяців року всіма категоріями господарств надоєно понад 324 тисячі тонн молока, причому найбільше – на Тячівщині. Виробництвом молочних продуктів в області займаються шість підприємств: СП “Дельта” на Виноградівщи-ні, філія “Настуня” ЗАТ “Автопорт Чоп” в Часлівцях Ужгородського району, ВАТ “Ужгородмолоко” в обласному центрі, ТОВ “Молочник” на Свалявщині, ПП “Компакт-М” в Мукачеві та сироварня в с. Нижнє Селище Хустського району. Останні два підприємства займаються виробництвом сиру.

    Основними виробниками молока в області є “Настуня” і “Дельта”. Мають непогані сучасні виробництва, випускають продукцію без консервантів і стабілізаторів, що й зумовлює той факт, що закарпатські господині віддають перевагу саме цим продуктам. Сьогодні в крамницях маємо велике розмаїття як молокопродуктів, так і виробників. Але, погодьтеся, щонайменше пересторогу викликає завозне молоко, яке, влітку вигріваючись в пакетах під палючим сонцем, продавалося на базарах. Або коли купуєш в магазині молоко, дата виробництва якого позначена тим днем, коли ви взяли в руки пакет. Той факт, що завод-виробник знаходиться за сотні кілометрів від місця продажу, наводить на вельми підозрілі роздуми...

    Наше ж, закарпатське, молоко проходить щонайменший шлях до покупця. Заготовляють його підприємства здебільшого по селах. І саме заготівля молока є найбільшою проблемою підприємств галузі. Аби зібрати тонну-півтора, двічі на тиждень молоковоз тієї ж “Настуні” долає понад 300 км, що зумовлює високу собівартість кінцевого продукту. Отож і виходить, що привозна продукція пораз дешевша своєї. Великі концерни на зразок “Галактона”, “Комо”, “Президента” тощо працюють в областях, де збереглись великі ферми і є значна кількість корів в приватному секторі. Влітку в цих регіонах закупівельна ціна молока сміховинна – 25-30 копійок. У нас же – 67-74 коп. за літр. При цьому селяни воліють продати літр молока за 1-1,20 грн. на базарі чи сусідам. Тим більше, що навчені досвідом співпраці з “Ужгородмолоко”, яке не вчасно розраховується із селянами за здану продукцію. Неохоче здають молоко і сільськогосподарські підприємства, бо продавши його у своїх фірмових магазинах або на базарі, одразу отримують “живі” гроші, які можуть пустити на ті ж корми чи добрива.

    Однозначно, коли фермери і приватники відчують, що їм вигідно продавати молоко, вони його охоче здаватимуть. Необхідно зацікавити здавача хоча б продажем за пільговими цінами кормів тощо. І цим шляхом вже йдуть деякі підприємства.

    Тим не менше, як ми вже зазначали, молокопереробні підприємства краю, працюють на половині своїх потужностей. Незважаючи на збільшення поголів’я і надоїв у порівнянні з минулим роком, молока гостро не вистачає. Низькою залишається молочна продуктивність корів: в середньому від кожної корови за вісім місяців одержано по 1359 кілограмів молока. Хоч це майже на триста кілограмів більше, ніж торік, проте ще далеко від тих надоїв, які могли б отримувати. Отож і виходить, що вигідніше відправити спецавтомобіль у Вінницьку область – собівартість молока буде нижчою. Так вже працює “Дельта”, укладають такі договори й інші підприємства.

    Як ми вже зазначали, найперша причина такої ситуації – малоземелля Закарпаття. За даними Мінагрополітики України, наша область займає перше місце в державі щодо щільності худоби на гектар угідь. Пасовища і забезпечення кормами – головний біль селян. Особливо це питання загострилось минулого засушливого року, коли приватники через нестачу кормів змушені були пустити під ніж немало худоби. Тепер доведеться чекати 3-4 роки, аби поголів’я зросло відчутно. Проблема дійсно серйозна і вирішувати її треба не тільки на районно-сільському рівні, а й на обласному. Розвиток сільськогосподарської галузі, підтримка фермерських і приватних господарств – серед пріоритетів діяльності голови облдержадміністрації Івана Різака. Керівник області наголошує, що посадовці мають покінчити з практикою загального поверхового керівництва і зосередитися на конкретних проблемах галузі. Особливо це стосується встановлення партнерських відносин між владою і приватним сектором.

    Враховуючи фактор малоземелля, подальше збільшення поголів’я великої рогатої худоби неефективне. Шлях єдиний, переконаний губернатор, – інтенсифікація галузі, тобто підвищення продуктивності корів. Основний акцент слід робити на поліпшенні племінних та продуктивних якостей худоби як в особистих селянських господарствах, так і на фермах, паралельно впроваджуючи сучасні технології утримання, годівлі, доїння корів, а також забезпечення високоякісними кормами. Все це потребує значних коштів. І фермеру, а тим більше простому селянину самотужки не придбати ні племінної корови чи бика, ні сучасних технологій. Голова ОДА підписав розпорядження “Про обласну програму поліпшення племінних та продуктивних якостей худоби в особистих господарствах населення за рахунок штучного осіменіння великої рогатої худоби у 2003 р.”. Відповідно такі ж програми, але вже довгострокові, розробили в районах. На їх реалізацію передбачається щорічне виділення коштів з місцевих бюджетів. Таким чином допомога йде по всій вертикалі – від державного до місцевого рівня. Щодо державного рівня, то Закони України “Про племінну справу у тваринництві”, “Про Загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року” визначили конкретні напрями, які, що найголовніше, підкріплюють коштами. На наступний рік сільгоспвиробникам передбачено виплату двох видів дотацій – державну, в тому числі і за вироблене та продане підприємствам молоко. Інша – спеціальна бюджетна дотація передбачена на одну голову маточного поголів’я тварин. При цьому обов’язкова умова – проведення ідентифікації всього стада.

    Наразі на Закарпатті маємо 18 племінних господарств, з яких два – племзаводи і 16 племрепродукторів, каже Олександр Тюпа, начальник відділу тваринництва головного управління сільського господарства і продовольства ОДА. Цьогоріч 24 господарства області на практиці відчули підтримку держави: в рамках держпрограми “Селекція у тваринництві” протягом 9 місяців року їм виділено 527 тисяч гривень дотації. Всього ж запланована річна сума – 1 млн. 17 тис. гривень.

    Виділяються кошти і з місцевих бюджетів, зокрема на здешевлення вартості послуг штучного осіменіння в особистих селянських господарствах селян. Якщо минулого року на це профінан-сували 48,2 тис. грн., то за 8 місяців цього року – вже 24,5 тисячі. В кінці року повернуть і ПДВ селянам на здану продукцію, в т.ч. і молоко.

    Закарпатські молокопереробні заводи покладають надії на нещодавно прийнятий Закон України “Про молоко і молочні продукти”. Він містить раціональні положення, ось тільки механізм їх реалізації наразі на розроблений. Правда, не погоджуються молочники з пунктом Закону, згідно з яким передбачається встановлення мінімальних цін на сировину і молокопродукти. Кажуть, це суперечить ринковим принципам. Питання – спірне. В той же час молочники обома руками за встановлення граничних торгових надбавок. З останнім важко не погодитись, адже не виробляючи нічого, торговці на готову продукцію ставлять 20-30-відсоткову націнку. Закон передбачає і введення квотування на вироблену продукцію. Буде проведено також атестацію молочних підприємств і після того деякі з них закриють.

    Необхідно навести лад і на самому молочному ринку області. Зокрема, має бути жорсткішим контроль з боку відповідних структур за якістю молокопродуктів. Те, що в магазинах таке розмаїття молоковиробників добре – це ринок. Як ми переконались, без завозної молокопродукції область не обійдеться (Нагадаємо, 80 відсотків “свого” молока одразу споживають або продають самі ж власники корів). А як бути ужгородцям і мукачівцям? Правда, тут одразу напрошується інше запитання: чи вся завозна продукція відповідає санітарно-гігієнічним вимогам?

    Загалом же, навіть ті кілька аспектів, порушених в даній статті, засвідчують: молочна галузь області – одна з найпроблематичніших. Але в жодному разі не безперспективна. Якщо працюватимемо на цю саму перспективу, то в кінцевому результаті матимемо і своє молоко, і молокопродукти. А тим часом молоковироб-ники вирішили об’єднатися і створили свою асоціацію – “Молочники Закарпаття”, в яку ввійшло шість підприємств і агрофірм. За мету вони собі ставлять формування та розвиток ринку молока і молочних продуктів в області, ефективне вирішення проблем його заготівлі, захист інтересів виробників і переробників молока. Як-то кажуть, гуртом і батька легше бити. Наталя МИГАЛИНА