Польський співець Гуцульщини Станіслав Вінценз

120 років тому на Коломийщині народився польський письменник, збирач і дослідник гуцульського фольклору, співець Гуцульщини Станіслав Вінценз. В радянські часи його ім’я замовчувалося, і лише з 70-х років про нього говорять, його творчість вивчають.

Відбулося п'ять вінцензівських конференцій в Угорщині, Польщі, Україні. Остання – в Прикарпатському національному університеті м. Василя Стефаника до 120-річного ювілею. А в Коломиї вийшла друком книга «Вінцензіана».
Для поляків він насамперед філософ, гуманіст, для українців ще й фольклорист, українознавець. Його цикл романів «На високій полонині» порівнюють з «Тінями забутих предків» Михайла Коцюбинського та творами Гната Хоткевича про опришків, називають «Калевалою гуцулів».

Польський співець Гуцульщини гуцулом не був.

Народився у с.Слобода-Рунгурська, яке називали Гуцульською Каліфорнією. Тут було кілька свердловин, до яких мав інтерес батько-нафтопромисловець. Вузькоколійкою, так званою «локалькою» їздив до гімназії в Коломию. Дитинство ж провів у Криворівні, де його виховувала гуцулка Палагна Сліпенчук-Ребенчук. Завдяки їй полюбив Гуцульщину і гуцулів, – каже редактор і упорядник книги «Вінцензіана», кандидат філологічних наук, доцент Микола Васильчук.

«Власне цій людині письменник завдячував тим, що зацікавився Україною, Гуцульщиною, вивчив українську мову. Ця жінка не лише бавила маленького Станіслава в їхній хаті, а й брала з собою куди б не йшла: чи то на весілля, чи то на похорон, чи то на толоку. Там переповідали міфологію, співали. Таким чином хлопчик змалку пізнавав світ Гуцульщини не здалеку, а безпосередньо зсередини», – зазначив Микола Васильчук.

Роман «На високій полонині», написаний Станіславом Вінцензом у Швейцарії і виданий у Варшаві у 1936 р., став першою книжкою багатотомного полотна про Гуцульщину, де зібрано величезний етнографічний матеріал, показано побут, звичаї, духовну культуру гуцулів. Він сам писав, що його призначення «відкривати світові барви та історію Гуцульської Верховини».

Вінцензівські конференції: уже було п’ять

Станіслав Вінценз був особисто знайомий з Іваном Франком. У тому ж таки 1936 році на власні кошти біля садиби батька у Слободі-Рунгурській встановив пам’ятник Каменяреві.

У 1939-му був ув'язнений. То ж, не спокушаючи долю, в один з негожих днів з родиною емігрував до Угорщини, згодом до Швейцарії.

До 70-х років про нього в Польщі говорили з острахом, ледь не вважаючи ворогом народу. В Україні Вінценза майже не знали – лише у 1969 році львівський журнал «Жовтень» почав друкувати його роман.

З 1988 року Вінцензівські наукові конференції проходили в Будапешті, Вроцлаві, Любліні, Львові, Івано-Франківську. У 1995 році відбулася перша українсько-чеська експедиція в Карпати за участю співробітників Коломийського музею народної творчості Гуцульщини і Покуття ім. Йосафата Кобринського.

Роздвоєність і єдність – від того сила

Науковці вивчають творчість Станіслава Вінценза, який був не лише письменником, а й доктором філософії. Та насамперед відзначають його значення як збирача і дослідника гуцульського фольклору. Каже Микола Васильчук.

«Цінність Станіслава Вінценза як письменника в тому, що він, з одного боку, був ніби чужинцем, не був генетично українцем, а з іншого, він дуже добре знав те середовище, в якому жив, про яке писав. І ця така, з одного боку, роздвоєність, з іншого, єдність сприяла його творчому феномену».

Уродженка Коломиї, а тепер львів'янка Андріана Ємчук, навчаючись у Польщі, отримувала стипендію Вінценза. І у виданій нещодавно книзі «Вінцензіана» є її переклади творів письменника.

У Коломиї на приміщенні колишньої гімназії встановлено йому пам'ятну дошку, ще одна – але вже спільна Станіславу Вінцензу та Іванові Франку є в Івано-Франківську, на приміщенні обласної наукової бібліотеки ім. Івана Франка. Його ім’я носить польська недільна школа у Коломиї.