"Пригощає мер!", або Тимчасова турбота про "рідний" народ

На неї здатні тільки тимчасові люди («временщики», як говорять триклятущі москалі), тимчасово приписані до касти владарів Ужгородської міської ради. На жаль!

ЧУВАКИ З СИНЯКАМИ
На проспекті Свободи, де тополині фалоси прикрасили бляшаною звіротою, безкоштовно на День брудного міста видавали світле пиво. Біля Боздоського парку наливали біленьку — таку рідненьку Народ остовпів. На білий світ повилізали демони ужгородських ночей — пропита бабота з синяками під обома очима від ревнивих кулаків мимолітних джиґунів, чуваки зі свіжи¬ми шрамами на небритих (рейсах, якими інші гицелі витирали тейбли (столи, якщо по-нашому).
Чудово скористалися нагодою підгодуватися «на шару» смугляві роми (цигани, якщо по-русинському). Біля пивних точок вони влаштували ділову «карусель»: одні циклічно займали чергу, а інші стояли віддалік із сумками, повними пластикових пляшок, і переливали пиво туди. Місцеві соціологи зробили висновок, що в місті вочевидь проробляється модель чергових виборів у міську раду, які не за горами.
Акцію «Пригощає мер!», на думку одного з найталановитіших артистів Закарпатського народного хору, треба би було зробити щомісячною. її аж ніяк не варто «прив'язувати» до Дня міста. Це ж усього раз на рік! А так мер щомісяця зможе нагадувати всім про своє велике матеріальне багатство.
Акція «Пригощає мер!» створила в Ужгороді доморощений «Бермудський трикутник», який позначався трьома вершинами: Комсомольський парк - проспект Свободи - туалет на Петефі біля пішохідного мосту. Біля парку, як ми згадували вище, «на шару» наливали «децу», вдаривши цим по твердому, як фалос на проспекті Свободи, іміджу місцевого музею-шинка «Деца у нотаря». Потім пожвавілий потенційний електорат з синяками під очима і під одягом біг (це записано на скрижалі міської історії фразою: «Активний розвиток легкої атлетики в місті над Ужем».) найкоротшим шляхом (спортивне орієнтування) на проспект Фалосів, де майбутні сонячні бармени вчилися неможливому в жорстокому Ужгороді — наливати «на шару» піняве пиво. Відтак, коли вже конкретно натискало на сечовий міхур, згуртовані шеренги пияків тюпачили по Швабській у одинокий всенародний туалет біля пішохідного мосту, Де півнями кричали жебраки: «Якщо вам дорога честь міста — то дайте нам дещо, поки ми добрі!» Персонал всенародного бударя, на жаль, не сповістили про безкоштовність простолюдинського сечоьиділення. Тому, хто не мав п'ятдесяти копійок, пішкав у бік Театральної площі або величного ресторану «Дельфін». А переважна більшість взагалі не переймалася цією проблемою. Перероблене пиво зливала прямо на місці в під'їздах, або за рогом. Іноді, одразу як по команді, наче в психічній атаці на неприступні будуари стини проспекту Фалосів підмочувало по п'ять - шість чоловіків.
СВІТЛІ ПЛЯМИ НА ТІЛІ СВЯТА
Світлою була виставка Спиридона Павленка в Закарпатському музеї народної архітектури і побуту. Він у роботах своїх і житті є гармонійним. Не зависає на думках про гроші, рідкісні ґешефти, не продається і не продає інших.
Бо ж дивна тутешня тенденція. Вона полягає в тому, що батьки з готовністю в багатьох життєвих ситуаціях стають гнидами, щоб їхні діти в майбутньому стали... не гнидами.
Як у блатному шлягері співається: «Поворую, перестану, и когда богатым стану — вот тогда-то я опять законы буду соблюдать...»
Треба бути чесним від народження, яких би злигоднів це тобі не вартувало. Час щурів все одно пройде. І гниди будуть названі гнидами. Конкретно і на віки вічні. Якщо це навіть ваші діти, яким, крадучи, ви хотіли іншої долі.
О, НЕДАРЕМНО, НІ, НАРОД УВ УЖ МОЧИВСЯ!..
Ми вже нагадували вище про трагічну ситуацію чуваків і синіх дівочок, які не мали гроші на процес закономірного пішкання в народному бударі біля пішохідного мосту. Вимушені струмені вдаряли з живих брандспойтів у древній, як мафія, Уж. А, може, й недаремно вдаряли? Ми запитали в Петра Каправого про причини його активного сечовипускання у хвилі рідної ріки, над якою він народився і виріс до знаного алкоголіка.
— Я пішкав туди і раніше, — сказав він. — Рідше вдень, бо жони на мою пуцу дивлять критично. Частіше — вночі, коли жони межи твоїми ногами нич не бачать. Причина моїх дій — погане ставлення міської влади до екології в центрі міста. Під пішохідним мостом в Ужгороді нагромадилася велика кількість сухих і гнилих дров, хмизу, ганчірок, пластикових фляшок, що нанесла вода. Непотріб оповив усі чотири мостові опори. І це в самому центрі стольного міста Закарпаття! Тому я й пішкаю на тото вшитко, щоб ангели небесні побачили мій протест і навіяли конструктивні думки щодо очищення міського простору від гнилі й непотребу. Щоб туристи бачили не тільки нагромадження сміття і мою скромну пуцку, але й перспективу мого, до болю рідного, як Маня з Шахти, Ужгорода.
ПРИЇЖДЖІ ДИВУЮТЬСЯ З НАШОГО «БОРДЕЛЬЄРО»
Газета «Фест» констатувала в одній з публікацій, що полтавський гурт «Контрабас» був просто вражений з тієї обставини, що «в Ужгороді люди сідають на лавки з ногами!» А що тут дивуватися?
Це — повна характеристика відмінної «діяльності» Ужгородської міської та взагалі непомітної в життєвих ситуаціях муніципальної міліції. Задовбали, ганчір'яні коні. Ви тільки на гоп-стоп. здатні, хапати журналістів, мацати дівок за ерогенні зони, підкидати наркоту і патрони за усними санкціями. А творити гарне життя ви не здатні. Схаменіться!
Працюйте на благо міста і над собою, щоб слово «мент» було не прокляттям, синонімом «диявола», а похвалою, як у відомому серіалі «Менти». Бо через вашу (поряд з іншими «діячами») пасивність невдовзі (а такі про¬гнози цілком реальні) Мукачево стане обласним центром Закарпаття.
ПРОТИСТОЯННЯ ЦЕ НА ШКОДУ ОБОМ!
Ми поцікавилися думкою про загаль ну ситуацію в нашому місті у відповідального секретаря депутатського клубу «Позиція» і об'єднання «Громадська рада м.Ужгорода» Степана Андрійовича Туровція. Ось що він сказав для «Правозахисту»:
— Ужгород завжди славився традиціями, які, на жаль, на сьогоднішній день забуваються. Уже в далекому минулому — чисті впорядковані вулиці: без ям і сміття, з постійним освітленням, відсутністю людського хуліганізму, не кажучи вже про бандитизм. Не завжди, звісно, можемо дорікати за це міській владі, котра не завжди спроможна вживати певних заходів через відсутність матеріальних засобів. Але найчастіше невдачі в роботі починаються від протистояння з обласною владою, її керівниками. Останнє стало поганою традицією. Почалася конфронтація ще при колишньому мерові Е.Ф. Ландовському. Має місце вона і сьогодні при Ратушнякові. Візьмемо останній приклад. Місто потребує басейна. Якщо навіть не європейського, то відповідного рівня. Не так давно міським властям удалося знайти інвестора, котрий біля Комсомольського парку, де на сьогодні гніздяться бруд, відходи і сміття, — готовий був побудувати цей об'єкт і вкласти кошти так, щоб це й місту було вигідно. Обласна влада, щоб показати городянам, що все це не так і просто, поки при владі деспотичний Ратушняк, зовсім незаконно, без участі міста, — розширила заповідну зону Комсомольського парку саме на басейнову територію. Здійснити через це даний проект стало неможливим. Інвестиції знову просвистять мимо міста. Правда, створена була ініціативна група городян і проведений збір підписів за проведення референдуму по цьому питанню. Даний референдум, мовляв, виявить істинні бажання громадян, що дасть «добро» в разі позитивного ставлення до питання на будівництво цього комплексу А чому б і ні!? Адже місто замість сміттєвої ями і болотистої місцевості отримає об'єкт європейського рівня, де не тільки ужгородці зможуть культурно провести свій час, але й гості з ближнього зарубіжжя...
— Правда, в народу, — продовжував С.А.Туровцій, — існують і інші проблеми, які міська влада могла би вирішити при відповідному підході до них. Деякі з них успішно вирішуються, але далеко не всі. Назріла проблема вивозу сміття. Спроби, звісно, є. Правда, не завжди вдалі. Наприклад, на розі вулиці Бачинського, що виходить на Другетів, стояли сміттєві баки, але їх забрали. Мовляв, їх люди повинні купити собі самі, а потім укласти угоди на вивіз сміття, оскільки тут переважає приватний сектор. Напевно, це все потрібно було робити по-іншому: спочатку укласти з людьми угоди, зобов'язати купити або їх самих, або місто сміттєві контейнери, і тільки потім прибирати сміттєві ємкості. Зараз же виходить, що, через відсутність контейнерів, люди, котрі звик¬ли тягати сюди сміття, звалюють його прямо на землю. Далеко не на рівні працюють комунальні служби міста. Недоліки і далі можна перераховувати. Вони мають місце і за об'єктивними, і за суб'єктивними причинами. Але ми впевнені, що поступово ці проблеми будуть вирішені. Правда, значно скоріше вирішилися б вони, якби мерія не протистояла ОДА (і навпаки — у відповідь на це), а взаємно вирішували всі проблеми. Боротьба егоїзмів призводить тільки до народних бід.
Під час святкування тижневого Дня міста на площі Петефі поставили дитячу споруду для нехитрих ігор малечі. Кольорову. Гарну.
Та вже у минулий вівторок її розібрали.
Нашим ужгородським дітям, очевидно, доведеться гратися раз на рік. На День міста.
Майданчики дорослі загребущі дядьки по¬роздавали «своїм» — братві та коханкам, — а на Петефі такого майданчика не влаштовують поки що, бо ж доведеться і його комусь під бордель віддати, щоб молоді ужгородки вчили камасутрі майбутніх депутатів.
Бояться спокуси такої наші властителі. Остерігаються! А то ще, дивись, і покірний зомбований ужгородський народ розсердиться і напише анонімного листа в «Свободу слова» Савіку Шустеру.
Для міської громади і потрібно імітувати тимчасову турботу, щоби дочекатися хоча би нових виборів. А там (чим чорт не жартує??), може, за дармову горілку та пиво ще раз виберуть (?). Так і станеться, коли до випивки видаватимуть памперси. Щоб пити і не рушати з місця у напрямку пішохідного моста.
Петро САГАЙДАЧНИЙ, «Правозахист», №36 (266) за 14 жовтня 2008 року, Закарпаття