Сергій Федака : Найшла владна коса на бізнесовий камінь

Президентське вето на Податковий кодекс – перша поразка нинішньої влади, перший її відступ. Раніше вона перла, як танк, не вибираючи дороги. Тут же їй уперше довелося звернути.

Однією з причин стала неузгодженість дій всередині команди. Президент останніми тижнями захопився зовнішньополітичною діяльністю, а повернувшись з далеких вояжів, зрозумів, що хлопці загралися і безнадійно валять його власний рейтинг. Якщо справи і далі підуть так, то можна не тільки не отримати другої президентської каденції, а й не добути першої. Податковий кодекс зруйнував ретельно розроблюваний міф про команду професіоналів.
У цей міф вірило досить багато людей. Але якщо розібратися, то підстав для такого міфу небагато. Досі тактичні успіхи команди В. Януковича полягали в тому, що вдалося підійм'яти під себе щось із сотню "не своїх" парламентаріїв та зо два десятки суддів Конституційного Суду. Про якісь конкретні просування на міжнародній арені поки говорити не доводиться. Із безперечних позитивів можна назвати хіба що форсовану підготовку до Євро-2012. Проведення нещодавньої кампанії з виборів до місцевих рад можна швидше зарахувати до невдач партії влади – надто багато скандалів навіть там, де регіонали мали би почуватися абсолютно впевнено. Традиційний їхній електорат поступово розчаровується у своїх багатолітніх кумирах і прагне чогось іншого.
І от у цей момент, коли дуже потрібна якась бодай маленька, але однозначна перемога – така величезна халепа! Нагнути і переламати через коліно мільйони і мільйони підприємців неможливо – це не кілька сот депутатів, на кожного з яких є купа компромату, у кожного з яких якийсь бізнес, якісь свої інтереси у влади тощо. З мільйонами же низових бізнесменів діяти тими же методами не випадає – не той масштаб.
М. Азаров на засіданні уряду з таким собі здивуванням висловився, що не достатньо, мовляв, вели роз'яснювальної роботи. Так ця ж команда нічого і не звикла рорзяснювати – тільки ставити перед фактом. Найбільше проблема регіоналів завжди полягала у такій тонкій сфері, як політичний імідж. Ніби й команда потужна, дуже дисциплінована, насичена фахівцями з усіх галузей економіки, волі і рішучості – через край. А от конвертується те все у високий рейтинг з величезними труднощами. Бо електорат любить, коли з ним реально радяться, до народної думки дослухаються. Цього же регіоналам ще вчитися і вчитися. Головний слоган президентської кампанії "Почую кожного" якраз вловив найболючіше місце цієї партії – невміння дослухатися до народу. Слоган був цілком правильний, але реалізовувати його так і не стали. В результаті і отримали нинішню халепу з податковим кодексом.
У мемуарах О. Солженіцина є одне цікаве місце. Коли його видворили з СРСР, він опинився спершу у Швейцарії і там потрапив на якусь сільську сходку, де обирали нового голову. Ситуація дуже нагадувала радянські профспілкові збори: всім усе до лампочки. Але коли переобраний голова заїкнувся про запровадження нового податку, публіку як підмінили. У всіх заблищали очі, прорізалися голоси, тут кожний став насмерть за власні інтереси. Точнісінько так зараз в Україні. Коли в досить сумнівний спосіб повернулися до конституції-96, народ сприйняв це байдуже: чим би не бавилися пани, аби не було війни. Коли місцеві вибори пройшли з волаючими масовими порушеннями, це врешті-решт теж проковтнули, бо більшості просто байдуже, яке прізвище в їхнього депутата – всі вони одне одного варті. Але коли зайшло про те, 200 чи 600 гривень буде сплачувати базарний торгівець, це вже виявилося принциповим.
Народ зараз майже не цікавиться високими ідеями, ідеологічні партії відсунуто на узбіччя. Виборець, як собака Павлова, реагує просто на знайомий портрет, бо вже виробився умовний інстинкт. Адже чим різниться "Фронт змін" від "Сильної України?" Виключно фігурами лідерів. Про програми цих партій практично ніхто не знає. Про їхню реальну діяльність взагалі не доводиться говорити. Місцеві команди так і лишилися маловідомими для виборця. Партій в європейському розумінні в Україні так досі і не сформувалося, тому перехід до партійної системи виборів був передчасним. Наразі людей цікавлять не політичні ідеї, а виключно прагматичні речі. До фінансової кризи це були розміри комунальних платежів, під час неї – особливості розрахунків з банками, зараз – перш за все податки. А вічною темою залишається зростання цін та інфляція, а також злиденність державного бюджету.
Якраз для його наповнення і розроблявся Податковий кодекс. Але вирішити справу за рахунок малого і середнього бізнесу наразі не вдалося і навряд чи вдасться. Слід заганяти у правове поле великий капітал, припинити відтік мільярдів і мільярдів гривень у оффшори, примусити їх обертатися в Україні. Але схоже, що зачіпатися з олігархами нинішня влада поки не наважується. Втім іншого вибору у неї все одно немає.