Сергій Слободянюк: “Вперше я засумнівався у Ратушняку під час нашого візиту до Павла Лазаренка”

— Днями минуло 3 роки, як Ви, Сергію Миколайовичу, покинули стіни Ужгородського міськвиконкому після, скажемо так, технічного «програшу» нинішньому керуючому обласним центром на виборах Ужгородського міського голови у вересні 1998 року? Які уроки Ви особисто винесли з тодішніх виборчих перегонів і якими були для Вас ці три роки вимушеного перебування поза «адміністративною політикою»?



— Ці роки я присвятив виконанню своїх депутатських та громадських обов’язків перед ужгородськими виборцями та ветеранами війни краю. Постійно практикую зустрічі зі своїми виборцями, співпрацюю з багатьма громадськими організаціями, що представляють інтереси інвалідів, сиріт, людей з іншими фізичними вадами, соціально незахищених громадян. З одного боку, Закарпатська територіальна організація ветеранів Афганістану, яку я очолюю, надає ветеранам області, насамперед інвалідам і сім’ям загиблих, допомогу в оздоровленні, зубопротезуванні, санаторно-курортному лікуванні, сприяє вирішенню цілої низки проблем, пов’язаних із нелегким існуванням ветеранів війни в нинішньому суспільному середовищі. З другого боку, в Ужгороді плідно працює засноване кількома громадськими організаціями та підприємницькими структурами громадське об’єднання “Місто”, основним завданням діяльності якого є відпрацювання схеми сталого забезпечення життєдіяльності обласного центру на період 2002-2006 років.Триває робота по підготовці серйозної програми щодо розвитку різних сфер міського господарства, де задіяні практики-фахівці, науковці, представники бізнесових кіл. У першу чергу, доводиться опікуватися найзлободеннішою проблемою сьогодення — соціальним захистом людей. В цьому контексті ми тісно співпрацюємо і маємо однакові погляди з представником Держпідприємництва по Закарпатській області Олександром Гладовським та головою обласної організації Партії промисловців та підприємців Іштваном Цапом, намагаючись об’єднати бізнесові та підприємницькі кола Ужгорода та області навколо крикливих проблем знедоленого люду. При цьому усвідомлюємо, що головне сьогодні — це дати можливість людям самостійно заробляти собі на життя. Разом з тим не забуваємо і про обдарованих дітей та молодь, їхнє культурне та патріотичне вихованння, співпрацюючи з молодіжними організаціями краю та Молодіжною адміністрацією регіону на чолі з Петром Ренжиним. Маємо в активі спільні практичні заходи, спрямовані на розв’язання вищезазначених проблем. Практично у всіх питаннях, які сьогодні доводиться вирішувати, суттєвою є підтримка та допомога з боку керівництва обласної держадміністрації.



Як депутат Закарпатської обласної ради у постійному режимі проводжу прийоми виборців-ужгородців і зараз, користуючись нагодою, хочу через газету “Репортер” повідомити свою адресу (Православна набережна,11, з 9.00 до 12.00 щодня, або за тел. 3-33-16).



— Нині на слуху є чимало політичних партій, загалом їх сьогодні в Україні нараховується вже більше 120-ти. Які Ваші особисті політичні уподобання, або прихильником якої політичної сили Ви себе бачите на наступних виборах?



— Похідною базису моїх політичних уподобань є позиція моїх виборців. Які сьогодні є вкрай розгубленими перед навалою більше ста політичних партій, що вже остаточно заплуталися серед своїх обіцянок і декларацій. Другою похідною є позиція Закарпатської територіальної організації ветеранів Афганістану, яка буде визначатися зі своєю політичною позицією на початку листопада цього року. Але головним для мене як у виборі політичних пріоритетів, так і політиків-партнерів, залишається ймовірна можливість практичного втілення в життя програмних засад і декларацій. Я ніколи не зраджував своїх виборців і ніколи не йшов у фарватері політичної кон’юнктури. Так було і до “довиборів” Ужгородського міського голови у вересні 1998 року, так є й сьогодні. Я передбачав і прогнозував, в тому числі в регіональних ЗМІ, вкрай негативні перспективи соціально-економічного розвитку міста на чолі з Степаном Сембером та його “командою”. Саме моя передвиборча програма кандидата на посаду міського голови 1998 року в окремих пунктах повною мірою, а в окремих частково, реалізується сьогодні Ужгородським міськвиконкомом. Щодо присутності у владі впливу політичних партій, я пропонував цілком реальну й прозору схему, за якою декілька партій, що набрали найбільшу кількість голосів виборців, були б представлені в Ужгородському міському виконавчому комітеті та могли б приймати участь в реалізації як політики своїх партій стосовно обласного центру, так і в забезпеченні його життєдіяльності.



— Закарпатці пам’ятають відому інтригу 1998 року, пов’язана з відбуттям у тривале закордонне «відрядження» обраного навесні того року мером Ужгорода Сергія Ратушняка. Тоді Ви були в числі небагатьох, хто горою став на захист, здавалось, незаконно скривдженого «Рати», проте потім Ваші з ним шляхи діаметрально розійшлися...



Так, це прикро, але я став свідком переродження особистості Сергія Ратушняка. Перші сумніви щодо його чесності й порядності у мене з’явилися після відвідин нами обома у Києві Павла Івановича Лазаренка, коли після цієї співбесіди він відкинув мої застереження щодо “принциповості” та “прозорості” політичних дій екс-прем’єра. В той момент наші шляхи розійшлися, але тільки по формі обраних політичних напрямків: Ратушняк пішов на вибори з “Громадою”, я ж підтримував Українську партію справедливості. За три тижні до виборів-98 я на особисте прохання С.Ратушняка, і в тому числі з морально-етичних міркувань, зняв свою кандидатуру з балотування до Верховної Ради на його користь. Не дивлячись на те, що 100-відсотково знав, що С.М.Р. знімуть з передвиборчої дистанції. Згодом у березні 1998 року відбулися вибори мера м. Ужгород , де Ратушняк набрав більшість голосів серед кандидатів у мери, а я серед кандидатів до Закарпатської обласної ради по м. Ужгород. Далі Ратушняк пустився в мандри і на півроку — з квітня по жовтень — ми з Іштваном Цапом, секретарем Ужгородської міської ради, відбивали психологічно-політичні атаки тодішньої адміністрації краю.



А потім була банальна зрада з боку С.Ратушняка, який, заради збереження своїх комунальних та підприємницьких “маєтків”, на вересневих “довиборах” того ж року підтримав Степана Сембера. Що це було? “Тверезий” розрахунок чи роздвоєння особистості? Тоді ж, 3 жовтня, я зателефонував йому в Барселону і висловив все те, що думаю про нього як про людину.



— Сергію Миколайовичу, за усіма цими сьогоднішніми «бурями в склянці води», котрі ми спостерігаємо в обласній раді, проглядаються «вуха» майбутніх виборів до Верховної Ради, місцеві ради та органи місцевого самоврядування. Кілька місяців тому Ви одним із перших задекларували свій намір поборотися за посаду Ужгородського міського голови. Не передумали?



Ні, навпаки! Я твердо переконаний, що тактику і стратегію економічного курсу міста Ужгорода потрібно кардинально змінювати. Для всіх суб’єктів підприємницького та політичного процесу потрібно створити такі чіткі й прозорі правила гри, щоб від них була максимальна віддача в соціально-економічний розвиток міста та й щоб вони самі відчували себе захищеними справедливою ужгородською владою. І як ніколи сьогодні існує небезпека, що в тій чи іншій формі до влади в місті над Ужем дірветься криміналізовано-політичний синдикат на чолі з Ратушняком, в активах якого плани монополізації всіх сфер підприємницької діяльності обласного центру та міцні зв’язки з кримінальним світом. Отож, залишається додати до цих активів тільки одне — владу. І життя більшості ужгородців перетвориться на суцільний жах. Хто не буде працювати на кримінальний синдикат, в того влада руками бандитів буде забирати бізнес, майно, інші засоби до існування, а, можливо, й саме життя.



— Якщо ми вже заговорили про громадські організації, то гріх не скористатися можливістю з перших вуст дізнатися, що відбувається сьогодні в Ужгородському міському товаристві воїнів-афганців, з огляду на політичну заяву ужгородських афганців.



— Є об’єктивні та суб’єктивні причини цього явища. Головна причина, з об’єктивної точки зору, — це вкрай занедбана сфера соціального захисту в Ужгороді. Це численні скарги людей на відсутність елементарних санітарних норм життя. Це все створює соціальну напругу і кількість невдоволених людей зростає, зокрема і в середовищі ветеранів Афганістану. Із суб’єктивних причин: є намагання окремих представників політичних партій, які є ветеранами Афганістану (це, зокрема, начальник передвиборчого штабу обласної організації партії “Яблуко” З.Геюшев та начальник одного з відділів міськвиконкому І.Мельников, голова ЗОО СПУ О.Марченко), розірвати на шматки під свої політичні “потреби”, з огляду на майбутні вибори, Ужгородське міське товариство. Але не вони є авторами зухвалого силового захоплення приміщення товариства на Православній набережній, а тільки рядовими виконавцями з чітко визначеними “функціями”. На всі ці брудні політичні інтриги та бандитські дії надихає останніх Сергій Ратушняк. Саме під його керівництвом, яке він здійснював з приміщення офісу СП “Антаріо”, і була проведена ця акція, коли група з 12 осіб увірвалася до офісу міського товариства афганців, відібрали ключі у заступника голови товариства Миколи Дидяка та почали робити ревізію службової документації, в тому числі і Державного комітету у справах ветеранів України, та, як це вони назвали, “опис” майна і інших речей. Мною особисто була викликана слідчо-оперативна група міліції, за матеріалами якої і буде надана юридична оцінка цим подіям. Але я не прибічник драматизувати цю ситуацію, бо справа насамперед не в якомусь офісі, а в бажанні та вмінні будь-кого працювати на благо людей, зокрема ветеранів-афганців. Я надав офіс обласної громадської організації Ужгородському міському товариству учасників афганської війни.



Мене більше зацікавила чергова брудна політична інтрига екс-мера Сергія Ратушняка, коли він за 10 днів до приїзду Президента України в регіон умовляв Олександра Марченка подати заявку на пікетування Леоніда Кучми організацією СПУ на території Ужгородського аеропорту. І коли п. Марченко таку заявку зробив, Ратушняк відразу ж розпочав «ошиватися» навколо керівництва обласної державної адміністрації з пропозиціями зняти політично-соціальну напругу в день приїзду Президента у вигляді пікетів. Мабуть, таке добро на “переговори” з Марченко він усе ж таки отримав, і вже в понеділок, 1 жовтня, з 10-ої до 14-ої години проводив нараду чи то в кафе “Едушо”, чи то в офісі СП “Антаріо”, пишаючись «інтригою», яку він сам вигадав, та вже плануючи наступного дня захоплення офісу ужгородських афганців. Що й було реалізовано.



Але я докладу всіх зусиль, щоб покращити матеріальне і моральне становище ветеранів Афганістану і намагатимусь, аби моїх побратимів не могли використовувати у пікетах, на мітингах та ін. політики з брудними руками.



— З огляду на цей політичний “бєзпрєдєл” та повне нехтування усіма морально-етичними нормами з боку п.Ратушняка, якої розв’язки за цих обставин, на Вашу думку, слід очікувати?



— Я вважаю, що люди самі здатні розібратися у тому, хто такий Ратушняк та що він коїть сьогодні в області. А високих посадових осіб Закарпатської області хочу застерегти від можливих політичних варіантів співпраці, які, як мені відомо, їм щодня пропонує пан Ратушняк: це може серйозно дискредитувати державну владу в Закарпатській області.



— У зв’язку з останніми подіями навколо обласної ради та її голови п.Іванча багато людей, в тому числі і я, звернули увагу на те, що Ви поставили свій підпис під Зверненням групи депутатів про відставку п.Іванча, ініціатором якої є Сергій Ратушняк. Це випадково не спільні дії з п.Ратушняком?



— У жодному разі! Я також читав, вибачте, цю маячню Ратушняка в газеті “РІО” за минулу суботу, зокрема, про “його” пропозицію щодо підписів. Екс-мер як політичний і моральний банкрут може тільки відповідати за підписи чотирьох осіб у обласній раді, включаючи його самого: це О.Антал, Н.Качалаба і В.Беца...! Це і є увесь його знаменитий вплив на політичний процес у краї та обласній раді.



Я маю свою позицію відносно голови Закарпатської обласної ради Івана Васильовича Іванча, і нічого не маю особисто проти нього як людини. А ось що вже стосується його як політика та адміністратора, то своїх претензій як депутата облради до Івана Васильовича я ніколи не приховував: саме він створював і розкручував влітку 1998 року фігуру пана Сембера перед Віктором Володимировичем Медведчуком (головою СДПУ(о)) та Сергієм Івановичем Устичем., саме він прикривав бурхливу діяльність Ужгородського міського голови, що вимагала оперативного втручання правоохоронних органів, та безлад у житлово-комунальному господарстві обласного центру; чого варта співпраця п.Іванча з п.Ратушняком у 2000-2001 роках, інші речі, з етичних міркувань, не коментуються. Власне, п.Іванчо пожинає сьогодні плоди своєї безпринципної політичної діяльності. Інтерв’ю взяв Сергій РОМАНЕНКО