Участь-залучення громадян до процесу прийняття рішень

Нормативно-правова база участі громадян України в ухваленні державних рішень Конституція України заклала правовий фундамент для реалізації демократичних форм прямої участі громадян у вирішенні питань державного значення.

Відповідні положення є також у законах «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про звернення громадян», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», до яких вносилися численні зміни. Крім того, в Україні прийнято низку нормативно-правових актів, спрямованих на демократизацію органів влади, забезпечення прозорості їхньої діяльності та залучення громадян до процесу ухвалення державних рішень: на загальнонаціональному рівні – укази Президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, а також низка відомчих рішень; на регіональному та місцевому рівнях – статути територіальних громад, рішення представницьких органів, розпорядження голів адміністрацій, положення про громадські ради. Отже, чинним законодавством України передбачено широкий спектр можливостей і форм участі громадян в ухваленні державних рішень. Позитивною тенденцією є постійний розвиток і вдосконалення нормативної бази в цьому напрямі, що підтверджується врегулюванням процедури консультацій із громадськістю, уточненням порядку формування та діяльності громадських рад, стандартизацією діяльності органів державної влади.
Разом з тим варто звернути увагу й на недоліки формування нормативно-правової бази. Головними з них є її нестабільність і політична вмотивованість змін. Підзаконні акти, що регламентують участь громадськості у формуванні та реалізації державної політики, змінюються з кожною зміною уряду, що аж ніяк не сприяє розвитку громадської участі в державних справах. Фактично можна говорити про те, що кожна політична партія, яка приходила до влади в Україні за попередні десять років, починала своє урядування з ревізії норм, що регулюють участь громадян у державних справах.
Принципи взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, затверджені у Кодексі кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень, ухваленому на конференції міжнародних неурядових організацій Ради Європи 1 жовтня 2009 р. та передбачають: соціальне партнерство; забезпечення рівних можливостей; взаємну відповідальність; відкритість і прозорість – забезпечення органами виконавчої влади доступу інститутів громадянського суспільства до інформації шляхом: розроблення і впровадження ефективного механізму налагодження комунікацій із громадськістю; надання у повному обсязі інформації про свою діяльність, за винятком тієї, що відповідно до законодавства становить державну таємницю; проведення роз’яснювальної роботи щодо доцільності розроблення проектів рішень та їх прийняття; сприяння висвітленню у засобах масової інформації проектів ефективного співробітництва органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства; участь інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики; невтручання; визнання органами виконавчої влади різних видів діяльності інститутів громадянського суспільства; ефективність процесу взаємодії.
Стандарти Європейського Союзу у сфері державного управління та місцевого самоврядування чітко визначають потребу залучення громадських організацій, представників бізнесу та пересічних громадян до розробки та реалізації управлінських рішень, а також стратегічних і програмних документів, зокрема на рівні громад і регіонів. Слід наголосити, що ця потреба зумовлена не лише прагненням до збільшення прозорості функціонування владних структур, а й передусім необхідністю вдосконалення процесу ухвалення державних рішень та підвищення ефективності публічних органів.
В Україні нормативними документами передбачена достатня кількість різноманітних форм участі громадян у формуванні державної політики. Дані форми поділяються на безпосередні (публічне громадське обговорення) та опосередковані (вивчення громадської думки).
У країнах Європейського Союзу однією з найпоширеніших форм залучення громадян до вироблення, ухвалення та реалізації державних рішень є громадські слухання. За їх допомогою до обговорення та вирішення важливих питань загальнонаціонального, регіонального та місцевого розвитку залучаються як фахівці, так і широкі верстви населення. У такий спосіб якісно забезпечується представництво інтересів усіх соціальних груп, здійснюється громадський контроль за діями влади, підтримується двосторонній зв’язок між органами влади і структурами громадянського суспільства.
В Україні до практики громадських слухань як механізму залучення до обговорення широкого кола громадськості звертаються, як правило, або формально, або у випадках, коли питання, що розглядається, викликає резонансний конфлікт. Такий стан справ є наслідком недосконалості технологічного процесу ухвалення рішень за допомогою проведення громадських слухань. Зокрема, більшість статутів територіальних громад не мають чіткого визначення механізму впровадження в життя результатів громадських слухань. Досить часто перешкодами для проведення громадських слухань є низька матеріально-технічна база або недостатній рівень поінформованості населення.
Поширеними формами участі громадян у виробленні та реалізації рішень на місцевому рівні є збори громадян, місцеві ініціативи, залучення органів самоорганізації населення.
Законодавством України задекларовано цілий спектр прав громадян щодо забезпечення взаємодії влади із громадськістю. Однак ключовим моментом, який часто залишається поза увагою і законодавців, і виконавчої влади, є забезпечення ефективної реалізації цих прав. Тому пріоритетними завданнями держави є залучення громадян до формування та реалізації управлінських рішень із використанням успішного світового досвіду, новітніх технологій і практик, а також усунення причин політичної пасивності та абсентеїзму. Максимальне залучення громадян до формування та реалізації державної політики, процесу прийняття публічних рішень, переорієнтація державного управління на обслуговування громадянина – платника податків – це суттєвий крок до трансформації політико-правових і політико-адміністративних систем, що відображають нову модель взаємодії держави та громадянина. В ідеалі процес ухвалення державних рішень має перетворитися на «процес трансформації вимог різноманітних груп та громадян у прийнятні для суспільства засоби та методи регулювання соціальних відносин». Провідна роль у цих змінах має належати інститутам громадянського суспільства, адже саме вони є основним механізмом участі, без якого активність громадян рідко набуває свідомого й цілеспрямованого характеру. Негативним чинником залучення громадян до державних справ є політична іммобільність. Вона характеризується пасивним ставленням людини до навколишньої політичної реальності та виявляється у відчуженні, пасивності, відмові брати участь у вирішенні питань, що мають публічне значення. Політична іммобільність – значно ширше поняття, ніж абсентеїзм, який фактично є «верхівкою айсберга» – наочним виявом політичної пасивності. Як слушно зазначав П. Манжола, «в українському суспільстві відчувається дефіцит (або неефективність) позаелекторальних механізмів впливу громадян на владу, що передбачають їх особисту активність».
Однією з причин відсутності у громадян інтересу до державних справ є низька поінформованість. Питання інформування населення врегульовано низкою нормативних документів, зокрема Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та постановою Кабінету Міністрів «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» від 04.01.2002 р. № 3. Органи державної влади, як центральні, так і місцеві, широко інформують населення про свою роботу через засоби масової інформації, громадські приймальні та консультативні центри, власні веб-сайти, «гарячі лінії», шляхом розповсюдження друкованих інформаційних матеріалів, однак на цьому напрямі ще залишається багато проблемних моментів.
Саме інститути громадянського суспільства мають взяти на себе місію максимально широкого залучення громадян до вироблення та реалізації державних рішень. Таку роботу доцільно покласти на громадські організації відповідного рівня.
Громадські організації мають стати центрами постійної комунікації з органами влади та громадянами, провайдерами ефективного двобічного зв’язку у процесі ухвалення державних рішень і подальшої їх імплементації. Це найкращий спосіб довести суспільству свою ефективність та відповідальність, налагодити довгострокові та взаємовигідні відносини з громадянами.

Завідувач сектору державної реєстрації юридичних
осіб та легалізації об'єднань громадян реєстраційної
служби Головного управління юстиції у Закарпатській області
Маріанна Готра