Ужгородський поштамт: десять місяців з Василем Ковалем

— Хвала Богу, — щиро каже, — не мав і важких поранень, хоча не раз міг і загинути, і в полон потрапити…... Медаль “За бойові заслуги” знайшла мене вже вдома.

В цивільному житті, щоправда, не завжди нагороди знаходять тебе, а більше — докори та невдоволення. Така вже хронічно нестабільна обстановка в нас, що схиляє оточуючих до невиправданої агресії.

Так подеколи велося й на останньому відповідальному місці роботи. 26 квітня 2004 року його призначили виконувачем обов’язків начальника Ужгородського поштамту.

— Перші враження від нового призначення були хороші? — запитую.

— Хоч і не згадуйте мені про це, — вжахнувся В.Коваль, — за чотири місяці 2004 року збитки поштамту склали 61,8 тис. гривень. Борги за енергоносії склали понад 60 тис. гривень. За “професійну” діяльність попереднього керівництва поштамту нам нарахували штрафних санкцій на суму понад 150 тис. гривень. Дефіцит оборотних коштів складав понад 400 тис. гривень та багатотисячні інші борги. Гуртожиток на вулиці Можайського знаходився в жахливому стані: дах протікав до другого поверху, з 1985 року будівля не ремонтувалася, на даху навіть дерева виросли, близькі до лісорубних кондицій. У відділеннях не проводилися навіть санітарні побілки. Скажімо, Чопське відділення поштового зв’язку №2 не мало підлоги, стіни взагалі не були побілені. Природно, що всі ці негаразди викликали високу плинність кадрів. Воно й не дивно, адже середня заробітна плата одного працівника складала 280 гривень. Приміром, листоноша мала за свою нелегку працю 220 гривень в місяць.

— А як зараз у тому ж Чопському відділенні?

— Разом із директором Закарпатської дирекції УДППЗ “Укрпошта” Февронією Сухан ми добилися радикальних змін. Февронія Михайлівна зуміла знайти кошти на проведення ремонту, доклала всіх зусиль, аби привести Чопське відділення зв’язку в належний стан. Два місяці тут кипіла робота. Презентація оновленого відділення відбулася 20 січня цьогоріч. Гостей зустрічали святковим короваєм і словами щирості начальник відділення Марія Хітрова та всі працівники, котрі просто сяяли від радості. Зараз відділення №2 є одним із кращих.

— А загалом, чи пішли справи на поправку?

— За вісім місяців роботи нам удалося перекрити всі збитки, погасити заборгованість за енергоносії. Нині поточні платежі сплачуються вчасно. Взагалі минулий рік був переломний для поштамту, його вдалося завершити із прибутками. Чисті доходи склали близько сто тисяч гривень. За вісім місяців декілька разів підвищувалася заробітна платня і на фініші року склала 375 гривень (листоноші — 295 гривень). Додатково створили п’ятнадцять робочих місць, (хоча при попередньому керівникові примудрилися скоротити 22 робочі місця). Вперше за останні три роки працівники поштамту за підсумками роботи тричі отримували премію. Оновлено дев’ять комп’ютерних робочих місць, газифіковані чотири поштові відділення. Наприклад, в Оноківцях на Ужгородщині, де більше трьох літ не було опалення. Крім цього, провели капітальний ремонт гуртожиткової покрівлі на Можайського та згаданого приміщення поштового зв’язку в прикордонному Чопі. Поточні ремонти пройшли в п’яти відділеннях обласного центру.

— Отже, можна й відпочити біля тихої річки?

— Ні-ні, приводу для самозаспокоєння рано шукати. Ще надто багато треба зробити. Ще й досі маємо значну частину відділень, що потребують негайного ремонту. У деяких відділеннях — стіни чорні від бруду й пилу. Там з восьмидесятих не проводилися навіть санітарні побілки. Важко замовчати й основну проблему, від якої потерпають листоноші. Це — непридатні для використання, поламані поштові скриньки. Маємо справедливі нарікання ужгородців на незадовільне надання поштових послуг, а листоноші не менш справедливо скаржаться на те, що немає куди класти поштову кореспонденцію. Поштові скриньки знаходяться на балансі ЖРЕРів. З цією проблемою ми неодноразово зверталися до голови Ужгородського міськвиконкому, але, на жаль, дане питання залишається на першому плані на порядку денному роботи. В обласному центрі є 28 тисяч поштових скриньок, з них п’ятдесят відсотків непридатні для користування. Для виконання поновних робіт по Ужгороду треба витратити близько ста тисяч гривень.

— Хіба лише ці труднощі проймають Вашу керівну душу?

— На жаль, не тільки ці. Великим тягарем залишається для підприємства утримання гуртожитку, в якому проживає тридцять відсотків поштових працівників, а всі інші — міські жителі. 17.05.2004 було прийнято рішення Ужгородського міськвиконкому про передачу гуртожитку в комунальну власність міста. Однак комунальне підприємство «Ужгородські гуртожитки» може прийняти гуртожиток при умові проведення капітального ремонту, на який потрібно витратити близько 300 тис. грн., або перерахувати даному підприємству. Таких коштів просто немає. Згідно вимог чинного законодавства, всі гуртожитки мали бути передані у міську власність. От лише в листопаді змогли поремонтувати дах, аби людям вода на голову не скрапувала. Невирішеним залишається питання відкриття поштового відділення в новому районі. Певні люди захищають чиїсь напівкримінальні інтереси, а не потреби п’ятнадцяти тисяч мешканців нового мікрорайону.

— А як Ви провели шістнадцяту вікопомну річницю виводу військ із Афганістану?

— Як завжди, був на мітингу-реквіємі, зустрічався з багатьма друзями, боляче було за тих хлопців, котрі не повернулися. Ввечері вдома переглядав бойові фотографії. Згадував побратимів, котрих уже нема на цьому строкатому білому світі. Перегортав кадри життєпису, в яких проходили один за одним друзі по зброї. Бойовий гарт, якщо брати з цього буремного минулоріччя позитив, допомагає мені сьогодні у непростій сучасній роботі в Ужгородському поштамті.

— Які плани на майбуття?

— Мої особисті плани зливаються з робочими. Хочу значно розширити діапазон наших послуг населенню. Одним з ключових питань є підвищення заробітної платні працівникам, покращення умов праці та побуту...

Розмовляв Василь ЗУБАЧ