В УЖГОРОДІ ПОБУВАЛА ПРЕДСТАВНИК ВЕРХОВНОГО КОМІСАРА ООН У СПРАВАХ БІЖЕНЦІВ

В Ужгородському прес-клубі відбулася зустріч з журналістами, організована спільно Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців та Державним комітетом України у справах національностей та релігії.

Зустріч відбулася з нагоди Всесвітнього дня біженців, який світова спільнота відзначає кожного року 20 червня, за рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Метою зустрічі є привернення уваги до висвітлення питань міграції та біженців у ЗМІ, а також обговорення шляхів подолання стереопитів, етичних засад роботи ЗМІ, стандартів об\'єктивного висвітлення тематики міграції та біженців. Також під час зустрічі було представлено досвід західно-європейських країн (зокрема Італія, Великобританія) та рекомендації міжнародних організацій.
Сімона Волькен, Регіональний Представник Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові та Україні у зверненні до закарпатських журналістів озвучила прохання об’єктивно та виважено висвітлювати тему міграції та життя мігрантів. «Мігранти не спричинили в Україні зростання ні кількості хвороб, ні кількості правопорушень. Вони також не складають потужної конкуренції українцям на ринку праці. Для об’єктивного висвітлення тем міграції необхідні факти. Не можна звинувачувати людину, яка позбавлена захисту країни свого походження, називати її «частиною потоку» чи натовпу. Адже за кожним — окрема доля і право на гідне життя», — сказала С. Волькен.
Микола Товт, начальник Управління міграційної служби у Закарпатській області зауважив, що Закарпаття — активне перехрестя міграційних процесів: «На нашу територію припадає найбільша питома вага звернень іноземців про надання притулку (40-50 випадків на рік). Саме в нашій області вперше на практиці було застосовано розгляд заяв незаконних мігрантів чи осіб, які перебувають на території України без відповідних документів». З 2002 року до Управління міграційної служби у Закарпатській області надійшло 4,5 тисяч заяв про надання статусу біженця. У 2008 році, зокрема, зареєстровано 953 такі звернення. 88 з них отримали відмову (більшість таких заяв були повторними). Щоб відрізнити біженця від мігранта, який виїхав тільки за кращим заробітком, фахівці насамперед співставляють інформацію, яку надає про себе людина, із наявною інформацією про місцевість, з якої вона прибула. 92 особи торік таки отримали дозвіл на повний розгляд заяв та рекомендацій. «Минулого року різко зросла кількість мігрантів із Сомалі (з 22 до 84), це одразу помітно на вулицях міста через їхню екзотичну для України зовнішність. Також побільшало звернень від громадян Шрі Ланки (з 8 до 28), Афганістану (з 25 до 84), Палестини. Дещо зменшилася кількість шукачів притулку з Іраку та Бангладешу», — повідомив Микола Товт. Станом на 1 квітня цього року на обліку територіальної міграційної служби перебуває 15 іноземців з офіційним статусом біженця. На жаль, проблема їх інтеграції у суспільство на державному рівні недостатньо вирішена.
Андрій Демченко, офіцер сектору інформації Адміністрації Державної прикордонної служби зауважив, що журналісти найчастіше подають інформацію про мігрантів досить однобоко. Натомість якщо матеріали у ЗМІ неточні і несправедливі, то відбувається викривлене формування громадської думки, тоді як питання притулку і міграційної сфери викликають полеміку у суспільстві. Порівняно із критичними матеріалами щодо самих мігрантів, з’являється мало інформації про порушення прав людини і конфліктів, які змушують людей залишати свої оселі. Натомість такі матеріали підвищили б якість дискусії, пов’язаних із шукачами притулку. Одне з основних прохань до журналістів — уникати стереотипів, опиратися на думки експертів, наводити реальні факти і цифри
Мрідула Гош, Голова правління Східноєвропейського інституту розвитку, іноземна журналістка, акредитована в Україні навела приклади висвітлення в українських ЗМІ інформації про людей різного кольору шкіри і різної національності.
Максим Буткевич, координатор проекту «Без кордонів», спеціальний кореспондент телеканалу ІНТЕР навів кілька прикладів висвітлення проблеми міграції. Зокрема, продемонстрував лист двох хлопчиків з Гвінеї, їхнє звернення до західного світу. Цей лист, як виявилося, був написаний на тілі одного з них. Підлітки 12 і 13 років у листі скаржилися на відсутність їди і якісної освіти, на порушення прав дітей. Їхні тіла знайшли у багажному відсіку літака, що прямував до Франції. Діти тікали від недолі, проте загинули у нелюдських умовах. «Цю історію журналіст може подати кардинально по-різному. Або як «загинули два мігранти», або як лист двох дітей та причини їхньої смерті», — підсумував М. Буткевич. Він також наголосив, що функція ЗМІ у здоровому суспільстві — не карати, а привертати увагу.
Доповідач, крім того, навів приклад, коли матеріали про порушення, скоєні іноземцями в Україні, ілюструють зображеннями представників східного світу. Тоді як за статистикою у розрізі національностей правопорушників левову частку злочинів скоїли представники ближнього зарубіжжя. А більшість порушень представників іншої раси полягала у відсутності документів. Тоді як журналісти, не цікавлячись статистикою, порівняли цей злочин із, наприклад, вбивством.