ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Визволення Закарпаття: через окуляр історії

    28 березня 2024 четвер
    Картинка користувача Гость.

    Очевидці розповідали: “26 жовтня 1944 року ми зустрічали Червону Армію. Гуртом. Обідньої пори сонячного осіннього дня. На чолі колони великолучанських селян ішов священик Ілля Семедій. До нього підійшов майор Червоної Армії, став на одне коліно. Священик благословив його. Відтак майор сів у «вілліс» і поїхав у напрямку Страбичова. Далі в село вступили червоноармійці. На вулицях стало багатолюдно. На подвір’ї православної фари під червоним прапором була проголошена Радянська влада, за яку швидко схопилися комуністи села. Народ спробував обрати гідного голову Народного комітету Михайла Козаря, але комуністи не допустили до влади хлібороба, а обрали комуніста і малоімущого сільського пролетаря Михайла Цифру. Селяни на його вимогу щоденно приносили в медсанбат, що був розміщений у школі, продукти — молоко, масло, овочі, фрукти. За визволення треба було відплачувати трудом. В селі оголосили, що вся молодь повинна взяти активну участь у будівництві військового аеродрому біля села Павшино та у відбудові залізниць та мостів. У селі виник рух зі збирання коштів, продуктів харчування для військових частин і госпіталів.”

    Газета “Закарпатська правда” 4 квітня 1945 року помістила виклад виступу на партійних зборах у Мукачеві Петра Поповича, де, зокрема, мовилося, що “…ми, комуністи села Великі Лучки, з перших днів визволення нашого села славною Червоною Армією взялися до праці і можу сказати, що працювали непогано. Наша парторганізація зібрала для нашої визволительки 600 ц пшениці. Змолотивши, ми передали її фронту. Крім цього, ми зібрали 200 ц соняшника на олію.… Наше село дало в ряди Червоної Армії 156 добровольців, які борються на фронтах Вітчизняної війни…”.

    Насправді все не було так бравурно, як завжди писала “Закарпатська правда”, що цуралася гострих кутів життя. З кожного гектара землі потрібно було здати 25 кілограмів пшениці, 12,5 кг м’яса, 150 кг молока. Такий продподаток був до 1948 року — часу суцільної колективізації сільського господарства.

    Так само з ентузіазмом більшість молоді “добровільно” вступала в Радянську Армію. Хтось згоджувався сам, а інших мобілізовували насильно, часто без військової підготовки відправляли на фронт, де перші бої відправляли їх на той світ. Набір у Червону Армію провадився з допомогою місцевого Народного комітету, уповноважених із набору та військовиків НКВС, які знаходилися на той час у селі постійно.

    У селі оголосили, щоби чоловіки віком віл 18 до 40 років з’явилися в центр села, де вже був складений список придатних до служби в армії. Пізніше уповноважені попередили їх, якого дня з’явитися з речами в Народний комітет.

    Юнаки часто йшли в армійські лави через те, що їм обіцяли земельні наділи, давали матеріальну допомогу — центнер кукурудзи. Приміром, Ганну Савку “продали” самі батьки за зерно. За нею після видачі кукурудзи прийшов уповноважений і відвів на збірний військовий пункт. Така доля чекала й інших дівчат — Ганну Козар, Юлію Савку, Ганну Федак.

    В багатьох селах Закарпаття юнаків просто садили на вантажівки і везли в Сваляву, де розміщався збірний військовий пункт. А звідти — на фронт. Деколи забирали навіть шістнадцятирічних.

    Усі великолучанські “добровольці” були зараховані до складу 4-го Українського фронту, 18-ї і 38-ї армій під командуванням генералів А.Гастиловича та К.Москаленка. Командувачем фронтом був від 23 жовтня 1944 року І.Петров, а з 26 березня 1945 року генерал армії А.Єрьоменко. Після визволення Ужгорода 27 жовтня 1944 року завданням 4-го Українського фронту стало визволити головні райони Словаччини. Перше бойове хрещення більшість юнаків із Лучок одержали, визволяючи міста та села Словаччини — Гуменне, Кошице та Пряшів. Василь ЗУБАЧ