Закарпатцям тримати худобу не вигідно..

Протягом минулого року на Закарпатті різали кожну п’яту корову. На початок року в області залишилося 1 тисяча 900 корів. Скорочення поголів’я зафіксовано у кожному з районів краю, окрім Хустського. Витрати на відгодівлю бурьонок нині перевищують доходи, а навесні ще й кормів бракує.

Селяни, кажуть нині тримати корів не вигідно, пише “Експрес”. Одноосібники масово вирізають худобу.

Ще донедавна основними постачальниками телятини на м’ясо переробні підприємства Закарпаття були селяни. Нині відгодовувати телят вагою понад 70 кілограмів не вигідно.

Пенсіонер Тиберій Корпонай з Ракошина, зранку порається у корівнику. Не зважаючи на кризу, своїх двох корівок-годувальниць, під ніж поки не пустив. На дворі морозець – мінус п’ять, а з теплого корівника валить пара.

“У моїх мамусь гарний апетит, -- ґазда забирає порожні відра, за кілька хвилин знов повертається до хліва з відерцем теплої води. -- Годую їх за розкладом, чотири рази на день. Та головне давати багато теплої води”.

У його стайні бувало й по п’ять бичків, та чоловік каже, що нині вирощувати телят не вигідно, навіть за умови наявності власних кормів.

“Щоб виростити корівку, щонайменше потрібно півтора роки, -- каже пан Тиберій. -- У нашій державі з нестабільною економікою навіть на півроку нічого не можна спрогнозувати. А за рік–півтора міняються ціни на дизпаливо, електроенергію, відтак не стоять на місці і ціни на корми. Все це важко передбачити, а наперед заложити в собівартість м’яса—неможливо. Бува, як візьмуся рахувати усі витрати, виходить, що від продажу тієї корівки прибутків не має”.

Здебільшого худобу утримують пенсіонери, сільська молодь працювати у тваринництві не хоче.

“Лише протягом останнього року в селі поголів’я ВРХ зменшилося на 100 голів, — каже сільський голова Ракошина Дезидерій Когутич. – Люди бідкаються, що витрати на худобу чималі, а прибутки від продажу молочної продукції – копійчані. Нині в селі 758 голів ВРХ, а ще кілька років тому селяни тримали чи не вдвічі більше стадо”.

Через низькі закупівельні ціни селяни неохоче співпрацюють із заготівельниками м’яса, а здавати молоко – взагалі відмовляються. Кажуть, що платять дуже мало, та ще й гроші затримують на місяць.

“Приїздили закупівельними, пропонували за літр молока півтора гривня, та я їм кажу, що своєї ціною ви мені в душу плюнули, --- розповідає Дезидерій Барра. -- От яки ж ви самі походили за корівкою хоча б місяць, нагодували, сінця з соломою закупили, та щодня у хліві почистили, тоді б знали справжню ціну натурального молока”.

Утім із збутом молочної продукції проблем у краї не має. Щоправда по селах ціни на молоко, сметану та сир невисокі. Літр молока коштує 3 гривні, сметани – 12 - 14. Та щоб купити корівці віз сіна, потрібно продати 50 літрів молока. Найвигідніше продавати молокопродукти на міських базарах.

“Нижче ніж 4 гривні за літр -- молоко не продаю, -- каже пані Олена, жіночка бойко торгує на Кооперативному ринку в Мукачевому. -- Літрова банка збираної сметани в мене коштує 15 гривень, а сепараторну дешевше ніж 18 -- не віддам. Приїжджаю на ринок тричі на тиждень. Сир і сметану зараз вигідно робити, отримуєш більше прибутків ніж від продажу молока. Та якби не малі онуки, продала б свою корівку, нині вигідніше тримати козу”.

На Берегівщині -- 7 тисяч голів великої рогатої худоби, утім рідко коли в приватному сільському господарстві утримують більше однієї корови.

Збільшення дотації та підтримка власного виробника могла б суттєво покращити становище.

“Вартість м’ясної та молочної продукції сьогодні не покриває витрат на її виробництво. Державної дотації недостатньо, аби підтримати фермерів. Приміром, щоб виростити бройлерну курку, потрібно півтора місяця, а на годівлю бичка -- півтора року. Отож, не дивно, що селяни переходять на пташиний бізнес, а поголів’я ВРХ меншає”, -- каже начальник Мукачівського управління агропромислового розвитку Мукачівської РДА Василь Шкріба.