Закарпаття щороку "багатіє" на 600 тисяч тонн сміття

Сміття – одна з перших відмінностей України від Європи, яка впадає в око одразу ж після перетину кордону.

Ми ніяк не можемо запам’ятати, що чисто там, де не смітять. І як наслідок, маємо проблеми, коли країни-сусідки виставляють нам штрафи на десятки тисяч євро за непотріб, принесений до них із Закарпаття повінню. З іншого боку, не можна казати, що на проблему не звертається увага. Та все ж, поволі змінюючись на краще, ситуація далека від ідеальної. Начальник державного управління охорони навколишнього природного середовища Андрій Погорєлов розповів про те, наскільки гостра проблема відходів і як вона вирішується.
– Насамперед скажу, що наше управління після реорганізації не має контрольних функцій, які тепер належать екологічній інспекції, – каже Андрій Вікторович. – Ми провадимо загальне управління й регулювання у сфері охорони навколишнього середовища, в тім числі у ділянці відходів. Однак все-таки це не означає, що ми не вирішуємо проблем. Навпаки, я дивуюся, чому органи місцевого самоврядування, чиновники на місцях, знаючи, що наше управління готове порушувати питання, лобіювати їх вирішення на рівні не тільки обласної влади, а й Мінприроди, не ініціює проектів. До прикладу, виникла проблема з полігонами твердих побутових відходів у Мукачеві. До нас звернулася місцева влада, і ми зініціювали, а Мінприроди нас підтримало, аби з фонду охорони навколишнього природного середовища були виділені кошти. Як наслідок, на рекультивацію старого й будівництво нового полігонів було виділено 1 млн 872 тисячі гривень.
– Стосовно їх розміщення. Ви контролюєте чисельність сміт­тєзвалищ і екологічну ситуацію на них?

– Звичайно. Адже, згідно з нашим законодавством, сміттєзвалище – це об’єкт підвищеної екологічної небезпеки. Кожне повинне мати відповідну документацію, пройти екологічну експертизу тощо. Нині на Закарпатті буквально три об’єкти цього роду мають усю потрібну документацію – ужгородський і мукачівський полігони твердих побутових відходів (ТПВ), а також нещодавно відкритий полігон у селі Боржаві Берегівського району.

Всього ж, за статистикою, в області офіційно зареєстровано 290 місць нагромадження непотребу (280 сміттєзвалищ та 10 полігонів твердих побутових відходів (ТПВ). Вони займають 214,53 га, на яких складується понад 4 млн тонн всілякої негоді: побутового сміття, тирси, полімерних матеріалів. І ще одна цікава цифра – щорічно на Закарпатті утворюється близько 600 тисяч тонн відходів.

– Ви, напевно, облікуєте й пе­ревіряєте тих, хто вивозить відходи. Це прерогатива тільки комунальних служб чи є в області уже й приватні бізнес-структури, які заробляють на смітті?

– Побутове сміття вивозять і під­приємства та організації самостійно, і окремі приватні структури, і спеціалізовані комунальні служби. Останніх, до речі, в області нараховується 110. Але багато з них, насамперед сільські, не мають відповідних засобів, тому дуже погано виконують свої обов’язки. Звичайно, ми контролюємо їх роботу.

Для нас найголовніше – простежити шлях відходів, де вони діваються, куди вивозяться, як утилізуються чи захороняються. Якщо підприємства, до прикладу, не представляють нам усіх потрібих документів, то ми, відповідно, не видаємо їм лімітів і дозволів.

– Пане Андрію, а куди діваються відходи, які, скажімо, є токсичними?

– Окремі види непотребу, що не підлягає викиданню на сміттєзвалища, як, наприклад, відходи вторинної сировини, брухт, свинцеві акумулятори, відходи пластмаси, поліетилену (плівка, ПЕТ-пляшки), картону, макулатури, склобою, збираються й відправляються на утилізацію за межі області під­приємствами, які мають відповідні ліцензії Мінприроди України.

На території нашої області немає закладів переробки токсичних відходів. І ми вважаємо, що недоцільно їх створювати, враховуючи унікальність області.

Знову ж таки, повернуся до теми ініціативності й бажання влади на місцях вирішувати проблему. Наше управління розробляло проект будівництва смі­т­тє­переробного заводу в Ужгороді, на­віть досягли певних домовленостей із керівництвом Мінприроди. Однак владі обласного центру виявився непо­трібним такий завод. Один із заступників міського голови в розмові на цю тему сказав, що наша допомога ужгородській владі не потрібна, бо вона має цікавіші пропозиції приватних інвесторів.

– Великою проблемою є сти­хій­ні сміттє­звалища. Дехто їх утворення вбачає не тільки в тому, що людям простіше викинути сміття біля річки чи десь у лісі, а й через те, що офіційні звалища бувають переповнені.

– Вони не переповнені, але на цей час понад 50 % полігонів твердих побутових відходів на території області, крім ужгородського й мукачів­ського, заповнені на 80–85 %. Відвести нові ділянки складно через те, що земля розпайована і вільних площ практично нема.

Аби зменшити накопичення й утворення відходів, щорічно погоджуються ліміти, видаються відповідні дозволи на розміщення всілякого непотребу. Скажімо, 2007 року наше управління затвердило й видало ліміти та дозволи для 1034 підприємств і організацій. Нинішнього року їх наразі отримали 720 суб’єктів підприємницької діяльності.

– Як, на вашу думку, можна поліпшити ситуацію. І чи можна взагалі?

– Звичайно, можна, але для цього потрібні гроші й розумний підхід до вирішення проблеми. Наведу один приклад. В області близько 750 деревообробних підприємств, відходами виробництва яких є тирса. Раніше її переважно зсипали просто в лісі, на берегах потічків і річок, через що було дуже багато проблем. Не скажу, що тепер зовсім нема таких випадків, але проблема далеко не така гостра. Тирсу частково спалюють самі підприємства як додатковий енергетичний ресурс, а значна її частина брикетується. На Закарпатті вже працює 8 підприємств, що спеціалізуються тирсобрикетуванням. І це вирішення проблеми.

Хоча загалом створення й упрова­дження нових технологій із використання вторинних ресурсів та переробки від­ходів у нас іде повільно. На рівні держави треба передбачати відповідні механізми економічної зацікавленості виробників. І тих, хто впроваджує у виробництві передові безвідходні й маловідходні технології, має підтримувати держава.

`Старий Замок `Паланок`