Звернення Голови Мукачівської міської організації ПАРТІЇ РЕГІОНІВ В’ячеслава Шутка з нагоди Дня скорботи

Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. У цей день о 3 годині 30 хвилин 190 німецьких дивізій без оголошення війни вдерлися на територію

Радянського Союзу, порушивши договір пор ненапад. Розпочалася найжахливіша війна в історії нашого народу — Велика Вітчизняна, яка забрала життя кожного п'ятого співвітчизника.
День початку війни став в Україні історичним днем глибокої скорботи.
Відповідно до Указу Президента України від 17 листопада 2000 р. щороку в нашій державі відзначається День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.
Сьогодні навіть важко уявити масштаб випробувань, болю і горя, що випали на долю минулих поколінь. Ось чому в День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні ми згадуємо усіх тих, хто впав на полі брані, кого замучили у таборах смерті, хто жертвував найдорожчим для того, щоб наша Вітчизна була вільною від будь-якого завойовника.
Ніхто не має права забути, що трагедія 41-го поклала початок переможному Травню 45-го.
Сьогодні вже мало залишилося серед живих тих, хто зі зброєю у руках захищав тоді нашу країну. З кожним роком їх невблаганно стає все менше і менше. Та всі, хто здобував Перемогу, навічно залишаться у вдячній пам'яті нащадків, а запалена свічка стане спомином про них, який передаватиметься з покоління в покоління.
Слава їм, вічна і світла пам'ять!
Голова мукачівської міської організації ПАРТІЇ РЕГІОНІВ
Вячеслав Шутко

День початку війни став в Україні історичним днем глибокої скорботи. Сьогодні навіть важко уявити масштаб випробувань, болю і горя, що випали на долю минулих поколінь. Ось чому в День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні ми згадуємо усіх тих, хто впав на полі брані, кого замучили у концентраційних таборах, кого розстріляли у в'язницях НКВД, хто жертвував найдорожчим задля того, аби наша Вітчизна була вільною від будь-якого завойовника.
Саме нашому народу завдячує увесь світ за мужність і героїзм, виявлені у смертельному двобої з фашизмом. Наша нація за роки другої світової війни втратила 8 мільйонів своїх громадян (5,5 мільйона цивільних і 2,5 мільйона військових).
Ніхто не має права забути, що трагедія 41-го поклала початок переможному Травню 45-го.
Тож низький уклін захисникам рідної землі у День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні. Виявивши нечуваний героїзм та єднання у жорстоких боях, у гіркоті нищівних поразок і славі звитяг, українці здобули мир та омріяну єдність у межах однієї держави, яка ще мала пройти свій тернистий шлях до незалежності. Наш святий обов'язок - оберігати спокій і злагоду у суспільстві задля майбутнього українського народу, задля світлої пам'яті тих, хто ціною свого життя йшов до великої перемоги.

Віддаймо шану всім українським борцям, які в час воєнного лихоліття визволяли рідну землю від фашистських загарбників. Схилімо голову перед мільйонами невинних жертв, яких забрала війна.

Слава їм, вічна і світла пам'ять!
22 червня 1941 року гітлерівські війська віроломно вторглися на територію СРСР, порушивши Договір про ненапад. Сто дев'яносто дивізій Німеччини та її союзників розгорнули бойові дії вздовж західного кордону колишнього Радянського Союзу - від Баренцевого до Чорного моря. О четвертій годині ранку німецька авіація скидала бомби на Київ та інші міста України. Наші війська чинили героїчний опір. Мужньо тримали оборону захисники Брестської фортеці, Києва, Одеси, Севастополя, Ленінграда, Москви та інших міст, воїни військових округів.
Страшне слово „війна" увірвалося в життя людей. Затамувавши подих, слухали вони урядове повідомлення про напад фашистської Німеччини. Важко передати, якою трагедією для них був перший день війни. Усіх охопило пронизливо-щемливе почуття тривоги за свою Вітчизну, за життя рідних і близьких, над якими нависла смертельна небезпека. Але і в ті червневі дні всі вірили, що ворог буде розбитий, а перемога буде за нами.
Історію найкривавішої в історії людства війни зафіксовано у наукових працях, архівних і музейних документах, фотографіях, плакатах воєнного і повоєнного часів, у спогадах учасників, а також відтворено у художніх, літературних творах, кінострічках. На честь героїв споруджено пам'ятники та обеліски.
Сьогодні вже мало залишилося у живих тих, хто зі зброєю у руках захищав тоді нашу країну. З кожним роком їх невблаганно стає все менше і менше. Та всі, хто здобував Перемогу, навічно залишаться у вдячній пам'яті нащадків, а спомин про них передаватиметься з покоління в покоління.
, 22 червня 1941 року о 3 годині 30 хвилин 190 німецьких дивізій без оголошення війни вдерлися на територію Радянського Союзу.
Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були